125 років від народження Лео Гааса: митець поміж жахом, талантом та ідеологією
Лео Гаас, народжений в Опаві, пережив більше, ніж багато з його сучасників. Єврей за національністю, він пережив Терезін, Аушвіц і майстерню фальшувальників у Заксенгаузені — а після Другої світової став одним із найвиразніших майстрів комуністичної пропаганди. Його життя було сповнене поворотів, які показують, як важко залишатися незалежним, коли світ навколо розвалюється.
Лео Гаас народився 15 квітня 1901 року в Опаві в родині, що походила зі Словаччини. Іще в його дитячі роки було ясно: він хоче спостерігати світ і фіксувати його в своїй творчості.
Батьки підтримували його талант: він вчився грі на фортепіано, співу і малюванню. Хист до малювання Лео успадкував від діда, який розмальовував костели.
За рекомендацією вчителя юний Гаас поїхав вчитися до німецького Карлсруе. Спершу його підтримував багатий родич зі США, але по його смерті Лео мусив заробляти на навчання, граючи по барах і продаючи літографії. Вже тоді він відчув, що життя простим не буде.
Берлін, Відень і повернення додому
У 1920-х роках Гаас перебував у європейських культурних центрах. Він вчився в Берліні, а у Відні малював карикатури і допомагав розбудовувати чеську громаду Австрії.
Після повернення до Опави він відкрив власне ательє і одружився з портретисткою Софією Германн. Він був всестороннім: співпрацював із Асоціацією німецьких митців, створював плакати, театральні декорації і реклами.
Але Європа змінювалася — а з нею й життя Гааса.
Прихід нацизму і тавро «дегенеративного мистецтва»
Після єврейських погромів 1937 року в Опаві, де більшість населення становили німці за національністю, німецькі нацисти назвали твори Гааса «дегенеративними», а його самого звинуватили в «культурному більшовизмі».
А наприкінці 1938 року, коли Опава вже ввійшла до Судетської провінції самої нацистської Німеччини, після Кришталевої ночі погромів у листопаді, Гаас перебрався з дружиною до її батьків до Острави, яка ще лишалася в обскубаній після Мюнхенської змови Чехословаччині.
Антиєврейські нацистські заходи скоро дістали його й там, після окупації навесні 1939 року й решти Чехії і створення окупаційного «протекторату Богемія і Моравія». Гааса, як і інших євреїв, депортували до міста Ніско на окупованій нацистами частині Польщі, де для них був влаштований трудовий табір — іще не для винищення, як у пізніших таборах смерті, а лише як якась резервація. Там він поза основною примусовою працею ще й малював — і портрети есесівців, за які йому платили кращою їжею чи художницькими потребами, і образки зі щоденного життя в таборі — цих унікальних свідчень збереглося понад сто.
Експеримент із єврейськими «резерваціями» нацисти визнали невдалим: табір закрили, його мешканців просто розпустили по домах. Гаас повернувся до Острави, розлучився з дружиною, яка хотіла втекти за кордон, і одружився вдруге.
Терезін, Аушвіц і майстерня фальшувальників
1942 року його арештувало ґестапо, а пізніше його з дружиною депортували до ґетто в Терезіні. Там він завдяки його талантові був переведений із фізичних робіт до техніко-графічного відділення, де він міг малювати і навіть вчити малюванню дітей у ґетто.
І там теж він фіксував щоденне життя — його малюнки з Терезіну є одними з найцінніших документів тієї доби. Частину їх вдалося ще тоді передати за кордон до нейтральних країн.
Через ці малюнки його і ще трьох художників із ґетто обвинуватили 1944 року в «поширенні пропаганди жаху» і ув’язнили — спершу в Малій фортеці самого Терезіну, а потім і в концтаборі Аушвіц. Та перед цим Гаас устиг сховати свої твори, які лишалися в ґетто, на його території.
І в Аушвіці використали його художні здатності: його поставили працювати писарем і креслярем і виготовляти, зокрема, креслення для дослідів сумнозвісного доктора Йозефа Менґеле.
Дуже скоро його перевели до табору Заксенгаузен — і там теж Гаас опинився в групі в’язнів, які мусили працювати над підробленням британських банкнот. На початку 1945 року цю групу кілька разів переводили до інших концтаборів. Останнім пунктом призначення став табір Ебензее на території Австрії, де всю групу мали знищити — але не встигли. На початку травня 1945 року табір звільнили американські війська.
Пізніше Гаас пригадував: «А ночами ми найчастіше малювали голодних в’язнів, транспорти з дітьми, повішення».
І після Другої світової він створив кілька циклів літографій, які зображали жахіття перебування в концтаборах.
Повоєнна віра в комунізм і роль пропагандиста
Після визволення Гаас повернувся до Терезіну і знайшов свої сховані там малюнки й зустрівся з дружиною, яка пережила перебування в ґетто, хоч і з підірваним здоров’ям. І з’ясував, що більшість його родини і друзів загинула.
І, вважаючи комунізм за єдиний надійний захист від нацизму, Гаас вступив до Компартії — і палко взявся за комуністичну агітацію і пропаганду. Він став одним із найвиразніших художників у цій галузі, публікувався в компартійній газеті Rudé právo і в сатирично-пропагандистському журналі Dikobraz.
Його карикатури тих часів — американці, що впиваються «кока-колою», «лінчування негрів», бомбардування Кореї — впізнавані досі завдяки унікальному стилеві Гааса. І режим використовував його сповна.
Але… Гаас був єврей. І в час нового антисемітського повороту часів сталінізму і так званого процесу зі Сланським він знову почувся в небезпеці. Адже під час цього сфальсифікованого політичного процесу про «антидержавну змову» 1952 року (Рудольф Сланський був генеральним секретарем ЦК Компартії Чехословаччини — і євреєм) із 14 засуджених до страти чи довічного ув’язнення 11 були євреями. І страх супроводжував Гааса скрізь, попри його повну лояльність.
Нове життя в Берліні і повернення до Опави
І після смерті другої дружини 1955 року Гаас перебрався до тодішньої НДР і оселився в Берліні (східному). Там він одружився втретє і працював як карикатурист уже для східнонімецьких офіційних видань — компартійної газети Neues Deutschland і підконтрольного комуністичній владі сатиричного журналу Eulenspiegel, — а також для телебачення. Його твори виставляли в багатьох країнах світу.
Навесні 1981 року він іще раз завітав до рідної Опави з нагоди відкриття там його виставки. А після її закінчення зробив жест, який говорить про нього більше, ніж слова — усі виставлені твори подарував рідному місту.
Помер Лео Гаас у Берліні 1983 року і там і похований.
