55 років сенетаржовському диву. Храм збудували всупереч режимові
1971 року в селі Сенетаржові, що неподалік міста Бланско в Південноморавському краї, сталася історія, небачена в Чехословаччині часів «нормалізації» — суворих часів після придушення Празької весни. Місцеві мешканці склали гроші на будівництво храму Святого Йосипа, і на ці дари волонтери звели костел у таємниці від режиму, щоб виконати обіцянку, дану в часи війни.
Коли храм відкривали, режим поставився до цього як до загрози безпеці: все село було перекрите службою держбезпеки, навколо чергували водомети, тисячі людей мусили діставатися до села пішки через ліс. Костел, який комуністи хотіли перепрофілювати чи й знести, став символом громадянської відваги і одним із лічених храмів, які вдалося збудувати за часів тоталітаризму.
Комуністичний режим не мав із релігією добрих стосунків. І будівництво нового храму в 1970-х роках було практично неможливим. Але в Сенетаржові це вдалося — і тому тамтешній костел Святого Йосипа такий унікальний. Він виник завдяки обіцянці, даній під час війни, рішучості місцевих мешканців і ще завдяки тому, що влада про нього тривалий час узагалі не знала.
Під час Другої світової війни Сенетаржов опинився в місці, де німецькі окупаційні війська хотіли влаштувати військовий полігон, виселивши тамтешні села. І селяни пообіцяли собі: якщо їх усе ж не виселять, або якщо й виселять, та вони зможуть повернутися, вони збудуть у селі новий храм. У той час село мало тільки невелику капличку, присвячену святому Йосипові.
1944 року село врешті виселили. Але війна невдовзі закінчилася, і його мешканці повернулися додому. І згадали про свою обіцянку.
Та настав лютий 1948 року, коли владу в Чехословаччині безкровним державним переворотом захопили комуністи. І їхній план відклався на багато років.
Але 1968 року, в нетривалий час політичної відлиги, отець Франтішек Вавржичек вирішив, що обіцянку все ж треба виконати. Він отримав дозвіл на будівництво з тим, що нова церковна будівля просто замінить стару капличку, яка перешкоджала розширенню дороги через село.
І ту капличку дійсно знесли в червні 1971 року. Та до того часу поруч уже стояла велична будівля нового храму.
Його збудували за два роки за кошти дарів вірян і збору, який заснував панотець і який виявився вкрай успішним: мешканці села й ширших околиць внесли понад 2,5 мільйони чехословацьких крон — хтось по копійчині, а хтось і цілу зарплату. Будівництво об’єднало сотні людей — місцевих і з інших сіл, вірян і невіруючих, і навіть місцевих комуністів.
Отець Вавржичек звернувся по проєкт до митця з Брна Лудвіка Колека. І той зробив проєкт менш ніж за два тижні, надихаючись архітектурою модернізму і творчістю архітектора Ле Корбюзьє.
1969 року волонтерські бригади взялися за працю. Все відбувалося поза офіційними каналами — крім згаданого дозволу на будівництво, дотримання якого ніхто не перевіряв, не існувало жодного іншого документа, який би привернув увагу вищої влади. І храм зростав протягом двох років, не помічений режимом.
А вже завершена будівля викликала справжній переполох. Адже відлига вже давно закінчилася, країну охопили суворі часи «нормалізації». Влада хотіла перетворити храм на сільський будинок культури чи й узагалі знести.
Під суворий контроль потрапило все: фінансові документи, походження будівельних матеріалів, списки волонтерів… Нарешті пролунала пропозиція: ну добре, костел можна відкрити — але не можна освячувати!
Отець Вавржичек був змушений погодитися — адже він знав, що інакше костелу в селі взагалі не буде.
І от 11 липня 1971 року в Сенетаржові й околицях ніби почалися військові маневри. До села з тодішніми п’ятьма сотнями мешканців рушило близько 15 тисяч людей із усієї Чехословаччини.
Державна безпека, політична поліція комуністичного режиму, перекрила всі дороги до села. Люди кидали авта в полях і йшли пішки. А в селі на них чекали готові до використання водяні гармати і агенти Держбезпеки, які стежили за кожним прибулим.
Та всупереч намаганням влади створити атмосферу страху відкриття храму стало одним із найяскравіших проявів громадянської відваги в регіоні. Тільки на висвячення костелу довелося почекати ще двадцять років — аж до 1991-го.
Архітектурний шедевр
Костел Святого Йосипа і донині високо цінується як видатний зразок модерністської сакральної архітектури. Бетонна будівля з виразним силуетом даху нагадує корабель, що пливе часом. Інтер’єр прикрашають вітражі і триптих над вівтарем роботи Лудвіка Колека, а також абстракціоністські зображення подій страстей Христових, які створив Мікулаш Медек — один із найвизначніших чеських повоєнних художників.
