80 років тому президент Едвард Бенеш своїми декретами змінив обриси чеського прикордоння
Низка декретів, які були підписані 1945 року і потім отримали силу закону, приписали депортацію так званих судетських німців і конфіскацію їхнього маєтку.
Атмосфера в Чехословаччині безпосередньо після Другої світової війни була сповнена напруженості, болю і прагнення помсти. Публічні позиції тодішніх політичних діячів радикально змінили спрямування країни — і то зовсім не в бік примирення.
Так званий Кошицький уряд, створений політиками, що повернулися з лондонського вигнання, в Кошицях на сході Словаччини, одному з перших визволених чехословацьких міст, іще 17 квітня 1945 року закликав громадян до нещадної помсти «німецьким катам». А президент Едвард Бенеш, в очах багатьох спадкоємець спадщини Масарика, публічно проголосив, що за нацистські злочини має відповісти весь німецький народ як єдине ціле.
Бенеш видавав свої декрети, визнані потім законами, протягом свого перебування у вигнанні і потім після повернення до Чехословаччини — з 1940-го до кінця 1945 року. Вони визначили нове обличчя повоєнної Чехословаччини. І це було не завжди добре обличчя.
Низка цих декретів 1945 року — саме їх найчастіше мають на увазі, коли говорять про «Бенешеві декрети», — стосувалася «зрадників» і «ворогів народу», і в першу чергу — чехословацьких німців за національністю.
Так звані судетські німці жили головно в горах і узгір’ях на північній, західній і південній межі Чехії і складали в цій частині Чехословаччини близько третини населення. Велика частина їх підтримувала нацистську Німеччину, яка й анексувала Судети 1938 року.
Відплата чи помста?
А по війні, 1945 року, прийшла відплата — чи, точніше, помста. Низка цих декретів стосувалася конфіскацій майна і примусового виселення перш за все судетських німців — а зі Словаччини головно тамтешніх угорців, адже Угорщина в часи війни була на боці нацистів. Ось деякі з найважливіших:
- 12/1945 — Про конфіскацію і прискорений розподіл сільськогосподарського майна німців, угорців, а також зрадників і ворогів чеського і словацького народу.
- 27/1945 — Про єдине управління внутрішніми переселеннями (як мовиться в ньому, з метою «повернення всіх областей Чехословацької Республіки первісному слов’янському елементові»).
- 28/1945 — Про заселення сільськогосподарських земель німців, угорців та інших ворогів держави чеськими, словацькими та іншими слов’янськими землеробами; саме він був виданий 80 років тому — 20 липня 1945 року.
- 33/1945 — Про корекцію чехословацького громадянства осіб німецької та угорської національності (під «корекцією» малось на увазі позбавлення громадянства).
- 71/1945 — Про трудову повинність для осіб, позбавлених чехословацького громадянства.
- 108/1945 — Про конфіскацію ворожого майна і Фонди національного відновлення.
На підставі цих декретів із Чехословаччини, головно з Чехії, було примусово видворено близько трьох мільйонів судетських німців — це була найбільша міграційна хвиля в чеській історії.
Також були депортовані десятки тисяч чехословацьких угорців, головно з півдня Словаччини, хоча там цю депортацію прикрили «обміном населення» — з Угорщини до Словаччини переселили десятки тисяч тамтешніх словаків.
Нові поселенці і зміна прикордоння
До знелюдненого прикордоння рушили сотні тисяч нових мешканців: бідні родини з інших місць Чехії, репатрійовані чехи і словаки з України, Румунії чи Балканських країн. Мрія про власне господарство і ділянку землі до 10 гектарів була дуже приваблива. У травні 1947 року нові переселенці становили майже дві третини з тодішніх 2,2 мільйона мешканців прикордоння.
Але політика переселення наражалася на перешкоди: конфлікти між поколіннями, незнання нової, переважно гірської місцевості, а потім іще й комуністична колективізація призвели до того, що багато з новоприбулих урешті виїхало з регіону.
А що про це думають зараз?
Усі декрети, що стосувалися маєткових питань і конфіскацій, чинні й досі. І ставлення до цього факту, за опитуваннями, ділить чеське суспільство приблизно навпіл. Близько половини респондентів підтримують збереження їхньої чинності, решта — переважно молодше покоління — ставиться до цієї теми відсторонено: для багатьох із них це вже надто далека історія.
Але «Бенешеві декрети» регулярно повертаються до суспільного простору, особливо в часи виборчих кампаній: деякі політики використовують їх як інструмент для мобілізації виборців, часто через спрощений чи емоційний виклад теми. І таким чином історична травма стає елементом політичної боротьби. І це лише підтверджує, що дебати про «Бенешеві декрети» живі й далі, через 80 років.
