Чехія вшановує роковини героїчного чину Яна Палаха
55 років тому, 16 січня 1969 року, близько половини на третю пополудні, двадцятирічний Ян Палах, студент філософського факультету Карлового університету, підходить до пам’ятника святому Вацлаву в центрі Праги з каністрою бензину в руці. Обливає себе, черкає сірником і як живий факел біжить площею. «На знак протесту проти всього, що тут відбувається», — пояснює Ян Палах причину свого вчинку незадовго до смерті. Сьогодні про це згадують як про одну з найважливіших подій сучасної чеської історії.
Янові Палаху було на час смерті 20 років. Він вивчав історію і політекономію на філософському факультеті Карлового університету. Політикою він зацікавився ще перед початком навчання там. Серед колег-студентів він поширював копії текстів Олександра Солженіцина чи чеського письменника, публіциста і дисидента Лудвіка Вацуліка. Після вступу на філософський факультет у жовтні 1968 року Палах брав участь у демонстраціях і в неуспішному страйку проти окупації.
І вже тоді він почав думати про вчинок, який пробудив би співгромадян із летаргічного сну, який охопив їх після окупації Чехословаччини військами країн Варшавського договору. Нарешті він зважився на страшний вчинок — 16 січня 1969 року він облив себе займистою рідиною й підпалив себе. На місці самоспалення він залишив листа, який підписав: «Факел номер один».
У тому листі він вимагав скасувати цензуру і заборонити видання журналу Zprávy («Новини»), який був рупором радянської окупаційної адміністрації. Він також заявив, що є членом більшої групи і що її члени повні рішучості стати живими факелами, якщо до їхніх вимог не дослухаються.
Його швидко відвезли до лікарні, але він мав тяжкі опіки на 85 відсотках тіла. 17 січня лікарка-психіатр Зденка Кмунічкова записала на магнітофон коротку розмову з Палахом, у якій він знову пояснив причини свого вчинку і повторив висунені вимоги. Останнім його посланням, як повідомляли, було, щоб люди більше не чинили самоспалень.
19 січня Ян Палах помер. Його тіло перевезли до будівлі судово-медичної експертизи, де скульпторові Олбраму Зоубкові вдалося зняти з нього посмертну маску.
Повідомлення про вчинок Яна Палаха в січні 1969 року поширилося швидко. Його похорон 25 січня став великою маніфестацією проти комуністичного режиму, в ній узяли участь кілька десятків тисяч людей.
Його вчинок не призвів до негайної зміни режиму, та люди не забули про його жертву — незважаючи на те, що комуністичний режим усіма силами намагався стерти пам’ять про Яна Палаха.
Палахів тиждень
Через двадцять років після самоспалення Яна Палаха, в січні 1989 року, на Вацлавській площі Праги відбувся Палахів тиждень, протягом якого люди згадували про його героїчний чин і протестували проти комуністичного тоталітаризму. Так почалися найбільші за весь час демонстрації, які поступово переросли в Оксамитну революцію і призвели до кінця комуністичного режиму в Чехословаччині.
Послання Яна Палаха живе й досі. 16 січня є днем пам’яті про Яна Палаха, а Палахів тиждень традиційно відбувається під знаком вшанування пам’яті про нього.
«Пам’ять про Яна Палаха, який відмовився жити в суспільстві, що втратило цінності і свободу, отримала нове значення. Важливо не забувати про такі події, бо вони прокладали нашому суспільству шлях до відновлення демократії і свободи», — написав прем’єр-міністр Чехії Петр Фіала в соцмережі ікс.
І в своєму виступі з нагоди роковин він також наголосив, що Чехія має зробити все, щоб не боятися за свою свободу й незалежність. За словами Петра Фіали, тут ідеться і про підтримку України, яка майже два роки протистоїть повномасштабному вторгненню Росії. Прем’єр-міністр вважає цю підтримку України важливою для того, щоб Чехія більше ніколи не зажила такий досвід, як вторгнення 1968 року в Чехословаччину військ країн Варшавського договору.
