Кінотерапія для українців. У Празі триває Тиждень українського кіно. 2 грудня він переїде до Брна
У Празі 26 листопада стартував Тиждень українського кіно. У кінотеатрі «Атлас» відбувся показ стрічки-володаря спеціальних відзнак Берлінського міжнародного кінофестивалю «Мирні люди» Оксани Карпович (у Чехії представлена як „Odposlechy“ — «Прослуховування»). Картина складна, робота над нею у режисерки тривала близько двох років. Матеріал для стрічки фільмували на Донбасі, у Київській, Харківській та Миколаївських областях. У фільмі показані наслідки бойових дій: розтрощені домівки, згоріла техніка, — а супроводжують ці кадри аудіофайли перехоплених розмов російських окупантів зі своїми родинами, жінками та друзями.
Початок фестивального тижня складний, але він буде різноманітний, і попереду ще картини, у яких є певний гумор — «Клондайк» та «Ти — Космос», каже організаторка заходу Ленка Віхова.
«Ми дуже хочемо, аби чеські громадяни, чеський глядач зміг зрозуміти, пізнати українську культуру, українську історію, український погляд на сьогоднішній день, а, з іншого боку, дати українцям, які проживають тут у Чеській Республіці, Празі і Брні, можливість побачити свої фільми, щоб вони змогли фактично пройти, я б навіть сказала, терапію, тому що вони обдумують ці теми, їм це цікаво, напевно».
Фільм «Мирні люди», який важко дивитися українцям, був обраний до програми більшою мірою у розрахунку на чехів, але такі фільми, на думку пані Віхової, потрібні і українцям.
«Я думаю, що українцям варто зрозуміти, що в цьому всьому, що відбувається, ніяка не їхня провина, що це провина російського президента, російського народу, російської політичної еліти. І ми там будемо мати можливість побачити, наскільки російська політична еліта фактично дегуманізувала українця в очах своїх громадян. Тому що те, що вони спроможні думати і розказувати про українців, — це здоровий глузд не сприймає».
Попереду для перегляду ще шість із восьми картин: «Ля Палісіада», «Редакція», «Клондайк», «Голос Вікторії: щоденник викраденої вчительки», «Ти — космос», «Киснева станція». А чи побачить глядач авторів картин?
«Ми запросили Івана Тимченка — це режисер фільму «Киснева станція». Це так само для чехів може бути дуже цікаво, тому що, як ви дуже добре знаєте, цей фільм говорить про історію Мустафи Джемілєва, який фактично протестував проти вступу радянських військ і військ Варшавського договору до Чехословаччини у 1968 році і за позицію якого президент Чехії Петр Павел цього року нагородив його медаллю «За заслуги» I ступеня. Чехи мають знати таких героїв, тому що це була позиція меншості в колишньому Радянському Союзі, і, я думаю, для них це буде цікаво».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Чи переглянули ви усі стрічки, які братимуть участь у фестивалі?
— Будете здивована, але не усі, декотрі очікую побачити на великому екрані. І дуже хочу побачити на великому екрані ті, які я сама перекладала, тому що тільки під час перегляду на великому екрані ви зрозумієте, що десь там зробили помилку — чому на малому воно по-іншому звучить, я не знаю. Але я не шукатиму своїх помилок, а радо подивлюся цей фільм на великому екрані.
— Впустіть нас трошки за лаштунки підготовки тижня кіно. Режисери самі до вас звертаються чи ви десь видивляєтесь найкращі українські картини, чи якось інакше шукаєте?
— Ми шукаємо стрічки, ми протягом цілого року слідкуємо — відслідковуємо, де вони з’являються, на яких фестивалях, від Канн через Берлінале, Карлові Вари і, звісно, Одеський кінофестиваль, — і слідкуємо весь час за рецензіями, які з’являються в українській пресі. Ми свідомо обираємо стрічки, які, вважаємо, могли б сподобатись нам, нашим глядачам українським і чеським так само.
— Чи запрошували ви українського режисера Мстислава Чернова, стрічка якого «20 днів у Маріуполі» цього року отримала «Оскар»?
— Ми навіть не намагалися, ми розуміємо, що в нас гостей не буває занадто багато. По-перше, режисерки-жінки — їх прямо розривають по фестивалях, вони повинні бути на великих фестивалях, — а з чоловіками важче, ви знаєте, що їм не так легко їздити. Тому, коли є така нагода, то ми радо запрошуємо, але не намагаємося вийти на рівень великих фестивалів.
— Чи є якийсь жаль у вас із приводу того, що когось запрошували, якусь стрічку хотіли отримати, але, на жаль, не склалося?
— Цього року такого в мене немає, але минулого року кілька стрічок ми не отримали. Це дуже часто пов’язано з тим, що деякі стрічки йдуть на «Оскар» і не можна або не хочуть їх показувати. Деякі чекають на найбільші фестивалі, деякі ще не закінчені, тому бувають і такі моменти, або нам дуже важко зв’язатися з творцями цих стрічок, але здебільшого 70 відсотків стрічок ми отримуємо. Але бувають стрічки, які ми дуже хотіли, але не змогли, наприклад, як «20 днів у Маріуполі», — але потім ми такі стрічки показали пізніше.
— Після проведення фестивалю скільки часу ви видихаєте і коли беретеся за роботу над наступним?
— Після проведення фестивалю, я впевнена, наступного року я вже не буду його робити, бо це дуже виснажливо — ми ж не професіонали, ми ж волонтери практично, — але проходить кілька тижнів, і воно якось по-іншому сприймається. Коли людина дивиться фільм, то здається, що все легко, але насправді це дуже складна штука.
Серед гостей відкриття Тижня українського кіно був посол України в Чехії Василь Зварич. У своїй промові чеською він подякував чеському народові та Чехії за підтримку і відповів на випади тих, хто каже, що мистецтво й кіно не на часі, — наголосивши, що це важлива частина опору України російській агресії та вираження української ідентичності.
