Міст, який вразив Європу. Віадук Неґреллі стоїть у Празі вже 175 років
Монументальний шляхопровід і міст, який підніс залізницю над празьким районом Карлін і над Влтавою, — це не лише один із найвидатніших технічних витворів свого часу, а й символ прогресу й інженерного чуття.
Коли його завершили 1 червня 1850 року, його довжина — 1111 метрів — була незрівнянна ні з чим у Європі. Навіть в Англії, батьківщині залізниць, не було нічого й близько настільки монументального.
Він перекрив Влтаву вісьмома арками, а ще 79 несли колії над островами й вулицями. Він збудований із чеського граніту й пісковику, а його опори були поставлені на дерев’яні фундаменти-ростверки — революційне на той час рішення.
Пернер, Неґреллі і празька залізниця
Будівництво віадуку було частиною грандіозного проєкту залізниці, що поєднала Прагу і Дрезден і мала змінити транспортну ситуацію для всієї Австрійської імперії, створивши пряме сполучення з Відня через Прагу до столиці тодішнього Саксонського королівства. Одним із провідних інженерів будівництва був Ян Пернер.
Але 1845 року життя Пернера, талановитого проєктанта і будівничого залізниць, трагічно перервав нещасний випадок під час інспекційної поїздки. І проєкт Північної державної залізниці до Дрездена перебрав Алоїс (Луїджі) Неґреллі, досвідчений фахівець, ім’я якого несе віадук нині.
Історія і майбутнє
Шляхопровід пережив багато змін — від доби паротягів через електрифікацію й до модернізації, яка дозволила значно збільшити швидкість потягів.
Після генеральної реконструкції 2017—2020 років, що принесла дбайливий ремонт буквально кожного каменя й обійшлася врешті в 1,9 мільярда крон, віадук знову запрацював у всій своїй красі, ще й відчищений від забруднень, що набралися більш ніж за півтора століття.
Новий культурний простір і подальші плани
У перебігу реконструкції віадук отримав новий для нього вимір: одну з арок на перехресті вулиць Sokolovská і Prvního pluku в Карліні перетворили на унікальний культурний і громадський простір. Від минулого грудня він став місцем для некомерційної діяльності і громадських зустрічей.
Ця перша засклена арка працюватиме у випробувальному режимі протягом двох років. Прага планує поступово засклити до сорока арок віадуку й перетворити їх на живий центр, що поєднає культуру, суспільне життя і комерційну діяльність.
Звідки пішла назва віадуку?
Віадук Неґреллі спершу не мав цієї назви — він був просто залізничним мостом, віадуком компанії «Державна залізниця» чи залізничним віадуком із Карліну до Голешовиць, за назвами празьких районів, які він поєднав на двох берегах Влтави. Нинішня назва стала вживатися аж у 1950-х роках.
Алоїс, а власне Луїджі, Неґреллі народився 1799 року в Південному Тиролі — тоді це була Австрійська імперія, нині Італія. Свою інженерну кар’єру він почав в австрійських Альпах.
Потім він працював у Швейцарії. Там він, серед іншого, спроєктував славетний міст Мюнстербрюке в Цюріху. Неґреллі фактично започаткував швейцарську залізничну мережу. І його проєкт першої залізниці в цій країні, з Цюріху до Бадену, став для Швейцарії входом у залізничну еру.
Після повернення до Австрії Неґреллі наглядав за будівництвом Північної залізниці імператора Фердінанда, що з’єднувала Відень із Моравією. Він був генеральним інспектором залізниць і ключовою особою при будівництві траси між Прагою і Дрезденом. Віадук, який нині має його ім’я, був одним із його найвидатніших починань.
Пізніше Неґреллі брав участь і в створенні Суецького каналу. Цей канал збудований за його планом, хоча він не дожив до закінчення будівництва. Алоїс (Луїджі) Неґреллі помер 1858 року у віці 59 років.
