«Нам страшно, вибухи, все інше, але ми все одно вдома»: Світлана Тарабарова завітала до Праги
Cпівачка, композиторка, музична продюсерка Світлана Тарабарова завітала до Праги. Разом із вихованцями нової творчої школи в чеській столиці “Art home”, яка нещодавно відкрила свої двері для юних талантів, зі сцени театру Divadlo pod Palmovkou артистка виконала улюблені мільйонами пісні.
— Як вас зустріла Прага?
- Класно, дуже тепло, одразу свої діти, свої люди, енергетика сильних людей, правда. Я відразу відчуваю, якщо приїжджаю кудись за кордон, відчуваю, що люди дуже хочуть додому, але плекають, несуть українську мову, співають українські пісні, тому я дуже рада бути тут.
— А свої люди для вас — це хто?
— Просто я відчуваю одразу, хто моя людина, хто не моя людина. Поки що всі мої — вони добрі, світлі, відкриті, такі, на позитиві ми всі тримаємося.
— Яким є зараз життя в Україні, наскільки складно, і ці концерти поза Україною для вас – це можливість відпочити, заробити, побачити українців, щось сказати важливе для них?
— По-перше, для мене це дуже сумно, з одного боку, тому що мої діти залишаються вдома.
— Ви не берете їх?
— Ні.
— А чому?
— Це складно, переліт, дуже маленькі діти. По-друге, це можливість не втратити зв’язок, і, можливо, після закінчення війни всі ці родини повернуться. Тому я відчуваю свою якусь міні-місію тримати через музику зв’язок. Може, це десь романтично, бо насправді я чудово розумію, як важко жити в іншій країні, переїжджати. Я відчуваю, що це дуже важко людям. Нам страшно, вибухи, все інше, але ми все одно вдома. Це інша історія. Ми робимо великі шоу. Зараз ми зробили мюзикл «Мамине намисто». Їдемо в тур Україною — 20 міст. Зробили от щойно два сольні концерти. Перший в Жовтневому палаці, у нас був повний аншлаг. Ми зробили величезне шоу, фантастичне шоу моєї мрії: 30 танцівників, 12 музикантів, 26 номерів, 23 постановки. Ми готувалися місяць. Це складне технічне шоу. Але ми це зробили, і це було дуже круто. Тобто вдома хочеться не зупинятися і працювати, працювати, працювати…
— Наскільки вам складно зараз працювати, бо часи диктують музику?
— Насправді світла сторона музики — це не просто веселі, добрі пісні. Перша пісня «Повертайся живим» була написана в 2014 році. Весь альбом «Вірю, знаю», який став символом боротьби в Україні. Пісня «Хочу жити без війни» увійшла до шкільної музичної програми, діти вчать її в школах. Тому світла сторона музики — це не просто позитивні веселі пісні, це про силу залишатися добрим. Адже хто серед цього трешу може залишитися людиною, той найсильніший для мене. Тому дует «Спи, котику милий» — такий милий перший був дует, який досі збирає як пісня-волонтер для підрозділу мого друга. Тобто ми щось робимо, кожен на своєму місці, і в цьому відчуваю, не знаю, це і є життя. Так, складне воно, але ми вже нічого не чекаємо. Ми просто беремо і робимо.
— Ви від 2014 року допомагаєте українським військовим. Ви сама з Херсону, бачите, напевно, і переймаєтеся тим, що відбувається у вашому рідному місті. Зараз не можуть люди просто спокійно пройти вулицею через дрони, якими росіяни обстрілюють українців. Чи залишається у вас зв’язок з Херсоном, чи допомагаєте ви рідному місту?
— Рідних там вже, слава Богу, моїх немає. Друзі також всі виїхали. Але, звичайно, там багато людей і дітки є. Зараз ми зробили разом з Херсонським благодійним фондом збір до дня святого Миколая. Тобто ми справи робимо, але мало про них говоримо.
— А це, як ви гадаєте, добре? Мало говорити про добрі справи? Чи все ж таки краще кричати про них на весь світ?
— Вже та стадія, коли ти просто робиш і мовчиш.
— Ви сказали, що, можливо, побачимо вас у ролі конкурсантки на конкурсі «Євробачення», ця інформація з’являлася у пресі. Ви феєрично відпрацювали як продюсерка дитячого «Євробачення». Можливо, у вас вже є пісня, з якої ви б хотіли представити Україну на конкурсі?
— Можливо, але наразі я працівник «Суспільного», я не можу подаватися за законом, не можу бути учасником. Дуже складно розлучатися з дітьми. Я відчуваю, що це більше, ніж музичний продюсер на дитячому «Євробаченні». Три роки поспіль, ми вивели його на неймовірний рівень. Діти не тільки в Україні знають ці пісні напам’ять. Зараз Софія Нерсесян з моєю піснею «Мотанка» їде в Грузію. Я подумаю, мені б хотілося взяти участь у конкурсі, але зараз ми живемо сьогоднішнім днем. Що буде через рік, ніхто не знає.
— Ви, напевно, не вперше в Чехії, в Празі. Чи є у вас якась історія, пов’язана з Чехією, Прагою?
— Так, ми не вперше. Ми дуже любимо Прагу. Колись у 2016 році ми були тут з проєктом «Переможці» — це хлопці з АТО, які втратили кінцівки. Соломія Вітвіцька, «1 плюс 1». Ми їздили містами Європи і розповідали, що у нас в Україні дійсно війна. Я співала, Соломія розповідала, виходили хлопці. Так ми розповсюджували правду. В тому 2016 році, після Праги, ми додому привезли нашого сина. Тому для нас Прага неймовірне, фантастичне місто, дуже романтичне і знакове. Ми йому дуже вдячні.
