«Навіть якщо біженець звертається до мене російською, я відповідаю українською»
Український студент із Києва Дмитро Кот по кілька днів на тиждень працює в відділенні оформлення документів біженців у Празі.
— Там, де я працюю, ми видаємо візи тимчасового захисту. Вони просять про візи, приходять повідомити про зміну адреси або продовжити візу, розпитати, як отримати гуманітарну допомогу чи знайти роботу.
— І ти допомагаєш їм із цими адміністративними процедурами?
— Власне, документи їм видають працівники МВС, а моя робота — перекладати, що вони говорять, бо біженці переважно не говорять чеською. Тож ми їм допомагаємо.
— Звичайно, все залежить від конкретної людини, але який загальний психологічний стан людей, які до вас приходять?
— Так, залежить. Є ті, хто прибув зі східної України і дійсно потребує допомоги. Дехто, хто приїхав із західної, тут, схоже, радше в пошуках роботи чи кращого життя. Є багато людей, які хочуть повернутися до України, як тільки це стане можливо й безпечно, а є ті, хто хотів би лишитися в Чехії і працювати тут.
— У Чехії є багато жінок-українок із дітьми, і для них постає питання шкільної програми — продовжувати навчання за чеською чи й за українською…
— Так, очевидно, що довше ви живете за кордоном, то більше пускаєте коріння в новій країні — діти починають говорити чеською, діти вже народжуються в Чехії і починають своє життя тут. Що довше триває війна, то більше буде людей, які хочуть залишитися.
— Коли ми говорили з тобою попереднього разу, коли ще ти навчався в Оломоуці, ти казав, що виростав двомовним, але тепер хотів би забути російську мову й не говорити нею більше. Тут, у Празі, все так само?
— Так, я нею більше не говорю. Навіть у центрі для біженців російська для мене не вибір.
— І якщо український біженець говорить до тебе російською, ти відмовляєшся говорити російською?
— Я допомагаю йому, звичайно, і не говорю про цю мовну проблему, але якщо до мене звертаються російською, я відповідаю українською.
— А який відсоток тих, хто прибуває до центру, де ти працюєш, говорить російською і який українською?
— Більшість говорить українською. Я б сказав, близько 80 відсотків, може, й більше.
— А серед українців, яких ти знаєш у Чехії чи в інших країнах, чи багатьох ти знаєш таких, хто теж зробив вибір більше не говорити російською?
— Так, майже всі українці, кого я знаю, тут у Празі чи в Оломоуці, у Франції, в Польщі чи в Словаччині — майже всі, хто говорив російською, тепер говорять українською. Тих, хто далі говорить російською, — дуже маленька меншість.
