Найважчим був гуляш, каже українська орендарка ресторану в замку Шпілберк у Брні. І дивується, що чехи люблять пиво з піною
Усі їм казали, що в ресторані в замку вони не зведуть кінці з кінцями і за зиму зазнають краху. Але українки з Києва не здалися і починають у замковому ресторані вже другий туристичний сезон. Свій досвід вони отримали в кав’ярнях столиці України, звідки вони втекли від розв’язаної Росією війни. Тепер вони принаджують туристів у Брні на східноєвропейські страви, але навчилися готувати й чеські.
«Українці не люблять піну в пиві. Коли воно без піни, то найкраще. Для нас це був великий сюрприз: чому чехи люблять піну в пиві?» — дивується орендарка ресторану в Шпілберку Дана Навродська. Як сказала вона Чеському радіо, між обслуговуванням чехів і українців є велика різниця: українці, за її словами, не люблять, коли обслуга постійно щось їх питає, наприклад, чи було смачно або чи не бракує чогось за столом.
Вона примітила цей ресторан, коли якось пішла туди прогулятися, і він був напівпорожній, працював лише частково. Тепер кухарі в цьому закладі з важкими дерев’яними столами й історичним оздобленням варять вареники чи голубці, але й «свічкову», «татарак» і гуляш.
«Із ним було найважче, не знаю, чому. Ми собі думали, що це нам буде просто, ми ж теж маємо гуляш. Але щоб навчитися, треба було дуже багато часу. Всі казали, що дуже смачно, але це не гуляш», — дивується підприємиця.
«Як каже пан директор, ваш гуляш схожий на наш «катув шлег» (традиційна чеська гостра м’ясна страва — ред.)», — додає її партнер Карел. А «пан директор» — директор Музею міста Брна, а відтак і замку Шпілберк Збинек Шолц — радіє, що ресторан у замку нарешті працює.
Через перешкоди на Шпілберк
«Років зо два тому, коли я прийшов на посаду, ще в часи «ковіду», з ресторану пішов попередній орендар, і ми не могли знайти нікого, хто в ті складні часи був би ладен узятися за ресторан. А минулого року перед літніми відпустками тут з’явилися дві дами й сказали, що хочуть спробувати. І, схоже, їм вдалося, бо вони пережили й зимовий сезон, про який завжди казали, що відвідувачів тут немає і ресторан не буде працювати», — розповідає Шолц.
Дана Навродська вислуховувала сумніви і від свого оточення. Та, тим не менше, минулого року на початку літа вона виграла конкурс, подавши найвищу пропозицію, винайняла історичні приміщення і довела, що може бути інакше. «Усі казали: дівчата, ви ж не впораєтеся, це ж тільки малий майданчик, ніхто туди не буде ходити, хіба що туристи, і то залежно від погоди», — пригадує Дана. Але вже знає, що це не так.
Так само згадує й її партнер. «Тут немає ніяких правил. Відкритий майданчик працює цілий рік, люди сидять там і взимку, п’ють холодне пиво, вкрившись ковдрою, дивляться згори на Брно і радіють спокоєві й виглядові», — каже Карел, який сам любить дивитися з пагорба на місто.
«Можу вам сказати, що половина моїх «сторіз» в інстаґрамі — це вигляди звідси. До цього не можна звикнути, це щодня інакше — інше небо, інша погода», — захоплено додає його партнерка.
Багато її клієнтів — українці, які почали влаштовувати в замковому ресторані свої свята. А недавно працівники ресторану впоралися і з першим чеським, культурно дуже відмінним весіллям.
А Дана Навродська рада, що знову працює в гастрономії, так само, як то було і в Києві. І вже не мусить працювати на залізниці чи садити дерева й збирати каміння — такі були її попередні роботи після приходу до Чехії.
