У прокат виходить фільм Олеся Саніна «Довбуш»

Його прем’єра — в День Незалежності України, 24 серпня. І в Чехії також.

Допрем’єрний закритий показ картини «Довбуш» відбувся у вівторок у кінотеатрі «BioOko».

Детальний огляд дат і місць, де показують фільм у Чехії, підготувало інтернет-видання ProUkraïnu.

Чому саме Олекса Довбуш? Його ім’я стало безсмертним саме тому, що цінності, за які він щиро боровся, — поза часом: свобода та справедливість, вірність своїм переконанням, любов до рідної землі, кажуть автори фільму.

Картина переносить усіх до Карпат на початок 18-го століття. Шляхта не дає життя гуцулам, віднімаючи перспективи вільного життя і змушуючи їх тікати у гори. Олекса та Іван Довбуш — двоє братів — опиняються з різних причин поза законом. У кожного з них різне розуміння справедливості і різні почуття. Один прагне грошей, а інший — жити по совісті та в любові. У стрічці не обійшлося без гумору та музичних варіацій.

До речі, переглядаючи фільм у Чехії, можна підтягнути і чеську, бо він іде з чеськими субтитрами. Прем’єра стартує сьогодні, і про неї далі в інтерв’ю ми поговоримо з режисером картини Олесем Саніним.

На жаль, у нас немає можливості зустрітися з ним у нашій студії, але в нас є можливість зв’язатися з ним телефоном. Пан Олесь із нами на зв’язку з України, вітаю вас!

— Вітаю, вітаю, друзі!

— Сьогодні відбудеться прем’єрний показ вашої стрічки у Празі. Режисер завжди думає про те, для кого він знімає своє кіно, хто його аудиторія. Хто повинен відвідати прем’єру і переглянути вашу стрічку, який він — глядач фільму «Довбуш»?

Я, очевидно, не очікував, що сьогодні фільм стане таким актуальним, що стануть важливими ті всі питання, які для мене були важливими. Я почав писати сценарій майже 10 років тому

— Я знімав картину для великої, широкої аудиторії. Буває, що фільм для підлітків, буває, що для дорослої публіки використовують симфонічну музику. Ця картина для дуже широкого кола. І перш за все я знав історію про характери своїх героїв, про персонажів, які своєю незламністю, своєю волею будуть надихати інших. Але я, очевидно, не очікував, що сьогодні фільм стане таким актуальним, що стануть важливими ті всі питання, які для мене були важливими. Я почав писати сценарій майже 10 років тому, і я не знав, і навіть не хотів, щоб фільм став таким актуальним, і ті теми, проблеми, ситуації фактично, як ситуації документальні нашого сьогоднішнього дня, і персонажі моєї історії ставлять для себе ці запитання, як зараз і кожен з нас. І тому мені цікаво, звичайно. А за кордоном публіка зараз, як я зараз чую відгуки від тих, хто не зовсім чи зовсім не знав історію України, чи взагалі про неї слабо розумів, то для них відкривається нове розуміння про те, що українці — це не зараз тільки з ними це сталося, це не сьогодні вони вирішили боротися за свою свободу і, власне, не здавати ні сантиметра власної землі, не поступатися своєю волею, своєю свободою, а, власне, це було з ними завжди. Ось, власне, такі реакції я чую зараз і дуже сподіваюся, що після перегляду фільму у вас із вами б хотілося поговорити, прочитати, які враження у вас.

— Одним із фактів про фільм є те, що він був відзнятий за 108 знімальних днів. Поясніть звичайному глядачеві, це багато чи мало?

— Це для такого фільму — це мало. Зазвичай це середня кількість днів, які відбуваються, але ці знімальні дні в нас були розтягнуті на три роки знімальних і п’ять років від першого знімального дня до прем’єри. Це дуже довго. Ми це не планували робити, ми думали, що за сто днів нам вдасться зняти за дві або три експедиції, виїзди, підготовки і так далі. Ми не чекали, що спочатку нас торкнеться епідемія ковіду, пізніше загострення на Донбасі, і, врешті, ще і фіналізація фільму, таке, як озвучення, фінальна версія монтажу і так далі, — нас зустріне повномасштабна війна в Україні, і нам доведеться евакуювати знімальні групи та родини свої. Фільм був придуманий, знятий і змонтований ще до повномасштабного вторгнення, і те, що він настільки сьогодні актуальний, це… Не скажу, що збіг обставин, це просто реально та обставина, що тема фільму розповідає про нас, якими ми були давно, якими є зараз.

— Але це все ж таки успіх режисера — потрапити саме в точку?

Те, що ніхто, крім тебе, не захистить твою землю, ніхто не прийде і не буде захищати твої інтереси, тільки ти сам — мені це було дуже важливо

— Це успіх художника зазвичай, так вважають. Але я далекий від тих історій про якісь там передбачення. Кожен художник, коли працює у будь-якому виді мистецтва, — ти живеш з людьми, які навколо, ти відчуваєш резонанси, ти можеш якось передбачати їхню реакцію і події, які будуть відбуватися — так працює психологія будь-якого митця. Я, очевидно, розумів, що навколо війна, проблеми, які людей цікавлять. Але тема мого героя, який опирався долі, який не згоден був здаватися, який боронив власну свою свободу — це моя персональна історія, моя персональна думка. А те, що ніхто, крім тебе, не захистить твою землю, ніхто не прийде і не буде захищати твої інтереси, тільки ти сам — мені це було дуже важливо, тому що мені здавалося, що для глядачів фільму раніше то була не дуже актуальна тема. Ми думали, що оберемо правильного президента, він все за нас зробить, і ми будемо стояти осторонь і дивитися, які помилки він буде робити. І тому сама історія про людину, яка персонально вибрала свою свободу, один єдиний почав боротися. І історія характеру, історія його власних сподівань. Боровся просто за власну свободу, за те, щоб самому вижити, і за власне щастя.

— Взагалі дивовижних фактів про фільм багато, які з них ви можете виділити?

— Багато було якихось збігів, якихось неочікуваних для мене речей, персонажів, героїв, якоїсь актуальності фільму. Не знаю. З того, що ви прочитали, ви знаєте про фільм, нагадайте мені, і розкажу, може, більш точно. Що вас зацікавило?

— Хотілося б почути про локації, про костюми.

Зайшовши в зал, ти потрапляєш в історію, середину 18-го століття з усіма подробицями, фактами, історіями, ставленням людей один до одного

— Ми не могли обійти місця, які носять ім’я Довбуша в Карпатах, і, очевидно, ми знімали на скелях Довбуша. Ми піднялися дуже високо в гори над Драгобратом. Ми знімали водоспади, скелі, ліси заповідні, тобто все це була природа в фільмі, все, як ми уявляли, знали. Але ще була одна обставина. Часто здається людям, що часто можна у Карпатах зайти в село, попросити старовинний одяг, який в них ще у скринях лежить, і можна зняти сцену. Це вже зовсім не так. І це так само, ця Гуцульщина, яку ми знаємо, — це принаймні кінець 19-го століття, не раніше, початок 20-го, середина 20-го. А події у фільмі розгортаються на два століття раніше, і зовсім інакше виглядав одяг, побут. Ми фактично відтворювали усе за музейними зразками, за іконографією, яка збереглася у живописі європейських країн: Польщі, Словаччини, зокрема, Чехії, Австрії. Здається, я ще працював з мадярськими джерелами, литовськими, для того, аби зрозуміти, як це все відбувалося. Але найбільш цікавою для нас була знахідка того, що церква Святого Юра в Дрогобичі була збудована у той час, і була така традиція, що на стінах малювали фактично персонажів з натури. То всі ті люди, які вкладалися в церкву — очевидно, були сюжети біблійні, але їх малювали у тому одязі, з тими манерами, як вони виглядали, портретна схожість, і це дуже-дуже цікаво для нас, і так само було частиною вивчення матеріалу і силуетного розуміння, як виглядали селяни, як виглядали горяни, чим вони займалися і так далі. Це дуже було багато роботи. Ну і плюс я достатньо вимогливий режисер, акторам, крім того, що цей фільм екшн, довелось займатися дуже багато. Якісь сцени готувалися понад рік, їм треба було освоїти фехтування, парне, шаблями, з великою кількістю людей. Потім я привіз в гори, Олекса Довбуш був змушений, ну, як, змушений по ролі, йому було цікаво, — він доїв овець, варив сир. Дуже вдячний групі і виконавцям не тільки навіть головних ролей за скрупульозну роботу. Я думаю, глядач це побачить, почує, і ми створили таку маленьку машину часу: зайшовши в зал, ти потрапляєш в історію, середину 18-го століття з усіма подробицями, фактами, історіями, ставленням людей один до одного, і так далі.

— В Україні триває війна, і хотіла почути вашу думку як діяча культури: чи потрібно зараз знімати кіно, чи час для нього взагалі?

Проводимо паралельно з показом фільму акції збору коштів для 68-ї єгерської бригади імені Олекси Довбуша разом із всією знімальною групою, акторами фільму

— Я хочу цю думку для себе зрозуміти і відповісти на запитання чесно. Ми почали прокат фільму буквально в переддень прокату на кінофестивалях. Ми поїхали, я взяв проєктор, звук пересувний, — поїхали показати на фронт до 68-ї єгерської бригади імені Олекси Довбуша. Є така бригада, нещодавно зовсім вона отримала ім’я, і ми поїхали до них показати фільм. Я там багато чого зрозумів, показавши бійцям кіно. Теперішні опришки — це вони своїм здоров’ям, кров’ю, власним життям платять за те, щоб ми з вами зараз говорили по телефону, у кінотеатрі людям сьогодні показали фільм. Вони захищають реально те, що вони люблять. Захищають свою державу. Мені дуже важливо було показати їм фільм. Ці слова такі, заклики до патріотизму, пропагандистські іноді, ти розумієш, що ти не можеш з ними розмовляти такою мовою. Як їх викликати боронити свою землю, якщо вони і так це роблять? Як їм говорити про вчинки правильні чи неправильні з тієї точки зору, що там працівник тилу, я ненавиджу ці слова, що є культурний фронт, економічний фронт — я не знаю жертв на цьому фронті, хіба якесь поранення в голову психологічного плану. Тому ми всі повинні все робити для перемоги, допомагати. І, до речі, проводимо паралельно з показом фільму акції збору коштів для конкретної бригади разом із всією знімальною групою, акторами фільму. І одразу після нашого туру по містах України ми рухаємося до них на передову, у військові частини. Ми збираємо всіх, хто мав стосунок до фільму, хто знімався у масових сценах, епізодників, художники, реконструктори, якщо в них є така можливість, — щоб вони ставали амбасадорами фільму і їхали з нашим фільмом показували на передову, госпіталі. І так само ми організовуємо за кордоном прокат, звичайно, в різних країнах, і у нас є додаткова умова — щоб показувати цей фільм українською мовою, щоб люди могли прийти і побачити, і почути рідну мову, побачити рідні гори, отримати свою маленьку порцію радості, гордості, надії на те, що ми вистоїмо, на те, що ми можемо бути сильними, успішними. І принаймні я думаю, що перемога духу нашого вже настала!