75 років тому зупинилося серце другого президента Чехословаччини Едварда Бенеша
Він помер 3 вересня 1948 року в своїй улюбленій віллі в місті Сезімово Усті. Мабуть, жоден чеський політик за все 20-е сторіччя не був змушений пережити настільки круті повороти долі й такі напружені ситуації, як Бенеш.
1918 року він допомагав створювати незалежну Чехословацьку Республіку. 28 жовтня 1918 року за результатами переговорів представників антиавстрійського опору в Парижі саме Бенеш був призначений міністром закордонних справ проголошеної того ж дня Чехословаччини. Але додому з Парижу він повернувся лише майже через рік — той час він провів у переговорах на Паризькій мирній конференції, забезпечивши кордони своєї країни з Німеччиною, Австрією й Польщею.
Едвард Бенеш був також серед співзасновників Ліги націй — попередниці нинішньої ООН. Він брав участь у роботі Ради Ліги націй і якийсь час очолював один із її комітетів, просуваючи політику колективної безпеки. 1924 року він уклав союзницький договір із Францією, в міжвоєнні часи великою європейською державою, а ще перед тим, у 1920—1922 роках, завдяки договорам із Югославією й Румунією створив оборонну систему Малої Антанти. Він був поважаним учасником важливих міжнародних конференцій — наприклад, у Генуї 1922 року, в Локарно 1925-го, в Гаазі 1930-го чи в Лозанні 1932-го — і мав широкі міжнародні політичні контакти і знайомства. Свою посаду міністра закордонних справ Бенеш зберігав протягом десяти чехословацьких урядів поспіль, один із яких він ще й очолював.
Він займався в першу чергу міжнародною політикою, але відігравав і значну внутрішньополітичну роль. У 1919—26 і в 1929—35 роках Бенеш був депутатом Національних зборів (парламенту), а в 1921—22 роках також прем’єр-міністром. А після відставки президента Томаша Ґарріґа Масарика був 18 грудня 1935 року обраний головою чехословацької держави.
У цій ролі він пережив історичні зміни 1938 і 1948 років. Саме за ці моменти йому досі докоряють історики, так що роль Едварда Бенеша в історії Чехословаччини — досі не закритий розділ.
1938 року Чехословаччина стала жертвою Мюнхенського диктату — домовленості нацистської Німеччини з союзниками Чехословаччини за спиною Праги, внаслідок чого країна була змушена віддати значні прикордонні території, мобілізована армія відступила без бою, а Бенеш мусив подати у відставку. Для нього, як і для його співгромадян, Мюнхен став глибокою травмою, і він був охоплений бажанням відплатити за це.
Тож після Мюнхена він, перебуваючи за кордоном і фактично очолюючи чехословацьку владу у вигнанні, інтенсивно займався питанням німців у Чехії. Він зумів переконати союзників у необхідності депортації чеських німців, що врешті було підтверджено на повоєнній Потсдамській конференції 1945 року.
16 травня 1945-го Едвард Бенеш тріумфально повернувся до Праги, а 28 жовтня 1945 року був підтверджений на посаді президента Чехословаччини і виступив із промовою, в якій закликав до «остаточного вирішення німецького питання». Та ще до того в країні почали здійснювати депортації з країни чеських німців; це підтвердили й видані Бенешем декрети, які мали силу закону і на підставі яких, зокрема, близько 2,5 мільйонів чеських німців були насильно виселені з країни, яка відновила свої кордони (за винятком Закарпаття, яке забрав собі Радянський Союз).
1946 року Бенеш був знову обраний на посаду президента. Він вважав, що Чехословаччина може стати «мостом» між Радянським Союзом і західними демократіями і тим допомогти стабільності в Європі.
Але його віру в можливість демократизації СРСР і чехословацької Компартії підірвав безкровний комуністичний державний переворот у лютому 1948 року. Бенеш, який попередніми роками пережив кілька інсультів і на той час був уже тяжко хворий і перебував під постійним доглядом лікарів, піддався тискові прем’єр-міністра Клемента Ґоттвальда, голови Компартії Чехословаччини, прийняв масову відставку міністрів-некомуністів і дав йому можливість скласти новий, уже суто комуністичний уряд. Відразу після цього він залишив Прагу і переїхав до своєї улюбленої вілли в Сезімовому Усті.
У травні він іще знайшов у собі сили, щоб відмовитися підписувати нову комуністичну Конституцію, яка ліквідовувала демократію в країні. А наприкінці травня комуністи провели парламентські вибори, які вперше були без вибору: кандидатами могли бути тільки члени контрольованого комуністами об’єднання, «Народного фронту».
На початку червня Бенеш подав у відставку; новим президентом відразу ж обрали голову Компартії Ґоттвальда. Вся влада в Чехословаччині остаточно перейшла в руки комуністів.
3 жовтня 1948 року Едвард Бенеш помер. Він похований у парку своєї вілли в Сезімовому Усті поруч із дружиною.
