Тарас Петриненко: хочу так співати, щоб українцям захотілося повернутися
У Празі у вівторок відбувся концерт легендарного співака, народного артиста України Тараса Петриненка. У залі було повно, а на сцені дуже затишно, бо музичну магію створювала пара неймовірних виконавців — Тарас Петриненко і його дружина, народна артистка України Тетяна Горобець, — у супроводі гурту «Гроно».
Про виступи за кордоном перед українцями, про перемогу України та про розподіл обов’язків у сім’ї, де кожен «народний», з артистами поговорила кореспондентка Чеського радіо Віталія Токарчук.
— Пане Тарасе, у такий складний час у залі були українці, які втекли від війни — наскільки складно перед своїми співвітчизниками виступати та співати пісень, які насправді їх рятують?
— Співати перед своїми — це і честь, і приємність. Єдине, що додаються певні нотки до цього всього: коли я виступаю за кордоном для наших, то десь підсвідомо я хочу так співати, щоб їм захотілося з часом повернутися.
— А ви гадаєте, що їм не хочеться?
— Я думаю, що комусь хочеться, а хтось вже просто налаштовує своє нове життя за кордоном — не лише у Чехії, багато де. Це мене трохи бентежить: я розумію, що життя дається один раз, і хоча я не впевнений в цьому, але кожен хоче прожити його в комфорті, в спокої — такі речі, які не можна заборонити людям, щоб вони від цього відмовлялись. Єдине, що мені хочеться, щоб Україна з часом, після нашої перемоги стала такою країною, яка до себе кличе своїх синів і дочок, і вони з радістю відгукуються, і приїжджають до своєї української родини, і роблять там бізнес, родини, сім’ї, дітей і все інше. Тому що це буде дуже нечесно, якщо Україна почне занепадати, чого добивається фактично наш ворог. Він хоче, щоб ми здулися, він хоче, аби ми зневірилися у собі, — але допускати цього не треба. Якщо ми співаємо, якщо ми навіть жартуємо часом, то це означає, що ми живемо. Будемо жити далі до самої перемоги! А вона повинна бути з об’єктивних причин.
— Пані Тетяно, ви така стовідсоткова жінка, тому що навіть тоді, коли чоловік на сцені вам говорив про любов до вас, ви щось поправляли на його одязі. Як це — бути жінкою народного артиста, і при цьому самою бути народною артисткою?
— Таке запитання цікаве. Все одно я вважаю, що Тарас на першому місці, я, як військова, «підношу йому патрони», він головний. Моя мета — допомагати йому у всьому, а вдома він мені допомагає, як народній артистці, а на сцені я йому.
