Із інтеграцією ромських дітей із України в чеських школах допомагає Romodrom
Некомерційна організація Romodrom уже 22 роки підтримує людей, які перебувають під загрозою соціальної ізоляції. У різних місцях Чехії вона також працює з ромськими біженцями з України — допомагає їм задовольнити основні життєві потреби й інтегруватись у суспільство. У співпраці з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) Romodrom також організовує адаптаційні групи, які допомагають дітям-біженцям із ромської громади підготуватися до долучення до чеської системи освіти й до інтеграції.
У складі адаптаційних груп діти біженців із України відвідують заняття з предметів, які їм зрозумілі, незважаючи на мовний бар’єр, — наприклад, музику, фізкультуру, малювання чи інформатику. Вони інтенсивно вивчають чеську мову, знайомляться з чеською культурою і звичаями.
В одній з адаптаційних груп працює Крістина Боїч, яка знає ромську мову і вже давно працює в організації Romodrom. Ромську мову вона вивчала на відділенні ромознавства і займається цією роботою вже три роки.
Крістина проводила соціальну активацію для родин із дітьми в організації Romodrom, а потім, на початку міграційної кризи, завдяки знанню ромської мови вона ввійшла до складу мобільної команди, яка займалася невеликими групами біженців із України. У Середньочеському краї вона працює з дітьми-біженцями, які вже півтора року живуть у гуртожитку.
Вона готувала для них адаптаційну групу, де заняття проводились щодня, розповідає Крістина.
«Ми почали працювати в травні цього року і працювали до вересня. Нам вдалося знайти місце для всіх дітей у школі, тож 4 вересня всі діти пішли до школи».
Кількість дітей упродовж року змінювалася. Спершу їх було 18, потім двоє чи троє дітей із матерями повернулися до України.
Як каже Крістина Боїч, адаптаційна група допомогла покращити контакт біженців із мешканцями села, де вони перебувають.
«Проблема полягала в тому, що в гуртожитку вони були фактично ізольовані, і, я думаю, вони трохи боялися виходити «у люди», опинятися серед місцевого населення. Звичайно, були якісь контакти, наприклад, на дитячому майданчику, але переважно вони трималися на території гуртожитку. Завдяки адаптаційній групі ми почали з ними ходити на прогулянки, вирушати у поїздки, щоб жителі бачили, що це насправді звичайні діти».
А влітку дітям із України завдяки Romodrom вдалося влаштувати й табір.
«Нам вдалося зробити дві зміни з понеділка до п’ятниці, класичний приміський табір. Ми розміщувалися недалеко від гуртожитку, так що діти могли дістатися туди пішки, і склад був приблизно 50 на 50 — там були ромські діти з України і чеські діти. У нас там була й іпотерапія (терапія за допомогою коней), ми багато займалися творчістю і класичними речами, якими зазвичай займаються в таборі».
Організувати табір із ромськими дітьми так, щоб залучити до участі й чеських дітей, було не зовсім простою справою.
«Не буду приховувати, це було не зовсім просто, але врешті нам вдалося завдяки моїм контактам, бо я живу там поблизу, доповнити зміни і чеськими дітьми. Тож усе склалося добре».
І врешті діти в таборі потоваришували й порозумілися.
«Я думаю, що були деякі побоювання з боку чеських дітей, та з боку ромських — ніяких: вони тішилися, що побачать і інших дітей, бо були дуже ізольовані в гуртожитку. А чеські діти, навпаки, дуже здивувалися, що й мовний бар’єр не такий і великий, адже українська мова не так сильно відрізняється від чеської. Так що вже через день вони нормально потоваришували, тож загальний настрій був позитивним».
А як ромським дітям із України даються чеська мова і письмо латинкою? Крістина Боїч із організації Romodrom дуже задоволена.
«Я цього страшенно боялася, бо я не маю педагогічної освіти. Це адаптаційна група, школу ми не замінюємо, але в мене самої троє дітей, тому є певний досвід навчання з родини. І мене дуже здивувало, що з травня вже до початку літніх канікул усі наші діти навчилися писати латинськими літерами. Діти — вони як губки, все вбирають і швидко навчаються. Через те, що вони не мали можливості відвідувати школу, вони раптово відчули радість від того, що можуть вчитися, що мають якусь програму і що хтось їм приділяє увагу. Тому вони вчилися, брали матеріали додому, і вдома хотіли писати в зошитах, тож це було чудово».
