Вузькі вулички, романтичні майданчики і синагоги: Єврейський квартал у Тржебічі записаний у список ЮНЕСКО
Тржебіч — місто в краї Височина з населенням близько 35 тисяч мешканців, що лежить на обох берегах річки Їглави. Як вважається, його Єврейський квартал із двома синагогами і 123 будинками, що збереглися, — найкраще збережений єврейський квартал у Європі.
А в 1980-х роках Єврейський квартал у Тржебічі планували знести, щоб збудувати панельні будинки. Із 2003 року він — у списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Це єдина єврейська пам’ятка в цьому списку поза межами Ізраїлю.
У тржебічському Єврейському кварталі — вузенькі вулички між будинками, проходи крізь будинки, щоб скоротити дорогу, маленькі романтичні площі з кав’ярнями. Серед 123 будинків кварталу — наприклад, Передня і Задня синагоги, єврейська ратуша, будинок рабина, притулок для нужденних, лікарня чи школа.
Збереглися тут не тільки синагоги, а й мікве — ритуальна ванна. А ще тут можна скуштувати «вуха Амана» і дізнатися, чому на номерах будинків не тільки цифри, а й літери.
«Єврейський квартал складається з двох головних вулиць — верхньої і нижньої. На верхній (нині вона називається Благославова) стоїть Задня синагога, а нижня, ширша, — це вулиця Леопольда Покорного, і на ній є більше старовинних цікавих будинків і наскрізних проходів», — розповідає Леона Салакова з міського Інформаційного центру «Задня синагога».
Ґетто обмежує річка з одного боку і крутий скелястий схил із іншого. Територія Єврейського кварталу забудована максимально щільно: будинки, головно ренесансного й барокового стилю, переважно не мають ні двориків, ні прибудов.
«Заснування монастиря 1101 року спричинило виникнення ринку, на який стали приїжджати і євреї. Власне, єврейська громада стала формуватися приблизно в 14-му столітті, але будівництво синагог датується першою половиною 17-го сторіччя. А найвищий розквіт Єврейського кварталу припав на другу половину 17-го століття. В ті часи тут жило близько 1500—1700 євреїв. Із 1723 року вони були зобов’язані жити тільки на території ґетто, і цей обов’язок для них зберігався до 1848 року. Тоді ґетто скасували, і євреї отримали право селитися поза його межами. Більшість їх скористалися з такої можливості, і в 19-му сторіччі в кварталі жило вже близько 900 осіб», — розповідає гід.
Число євреїв у кварталі поступово зменшувалося, і до 1942 року там залишалося лише 300 мешканців. У травні 1942 року їх відправили до ґетто в Терезіні-Терезієнштадті, звідти — до інших концтаборів. Наприкінці війни з 300 мешканців Єврейського кварталу повернулося лише 10 тих, хто вижив. Так що сьогодні тут уже не зустрінеш нащадків первісних мешканців.
Що ж збереглося до сьогодні в Єврейському кварталі зі старовини?
«Зараз ми підходимо до найколоритнішого, мабуть, будинку, де жив член Інтербригад (часів Громадянської війни в Іспанії — ред.) Леопольд Покорний, на честь якого названа вулиця. Цей будинок вирізняється чудовим класицистичним фасадом, а також оригінальним збереженим балконом-галереєю, що стоїть на семи кам’яних опорах. Якщо підійти ближче до входу, ми побачимо цікавинку: жолобки в кам’яній обкладці порталу. У них колись вкладали дошки, щоб убезпечитись від потрапляння води в будинок при повенях, які раніше ставалися тут досить часто. Остання велика повінь датується 1985 роком. Існує архівне фото, де видно, як люди плавають вулицею на човнах. Тому в будинках на нижній вулиці немає підвалів», — розповідає Салакова.
На цьому будинку, як і на багатьох інших, — номерна табличка не тільки з цифрами, а й із літерами. Як каже гід, літерами позначали кількість власників частин будинку — таке позначення було тільки в Єврейському кварталі: «На верхній табличці бачимо ще літери A, B, C. Отже, в цього будинку були три власники. Це така цікавинка. У кварталі було мало місця, тож люди розміщувалися, як могли. Тому такі будинки всередині поділені на права власності по горизонталі чи по вертикалі». Крім того, будинки євреїв іще позначалися римськими цифрами, на відміну від звичних арабських цифр у християн.
Іще одна цікава місцина — так званий громадський прохід, розповідає гід: «Він поєднує вулицю Леопольда Покорного і Гавлічкову набережну. Такі проходи створювали для скорочення шляху, і раніше їх було набагато більше, а сьогодні відкритий тільки один. Проходи будували просто крізь будинки, ними був пронизаний весь Єврейський квартал».
Недалеко звідти — так звані Єврейські ворота, через які входили в ґетто. Зараз ніяких воріт немає, лишилася тільки назва, каже гід: «Раніше в них були двері, які щовечора зачиняли, бо євреї не мали права ночувати поза межами ґетто. Зачиняли ворота і на час єврейських і християнських свят, а також у суботу й неділю. Це був офіційний вхід, але були й інші — наприклад, для кінних візків, які в’їжджали через верхню вулицю».
Від Єврейських воріт недалеко стоїть, схована в вузьких покручених вуличках, Передня синагога. Тепер про те, що це колись була синагога, нагадують хіба що її обриси. Саме вона свого часу була головною, бо збудована вона була раніше, ніж інша, в першій половині 17-го століття. Вона працювала як синагога до 1942 року. А з 1950-х років будівлю передали Чехословацькій гуситській церкві, і зараз тут діє її костел.
Входів у будівлі два — чоловічий і жіночий: чоловічий веде в головну залу, жіночий — нагору в жіночу галерею. Всередині інтер’єр сучасний — від первісного майже нічого не лишилося, розповідає гід: «Раніше тут було 80 місць для чоловіків і 20 для жінок на жіночій галереї. Місця перебували у родинній власності, тож якщо власник помирав, місце ставало предметом спадкового врегулювання. Під час Другої світової війни синагогу частково пошкодили нацисти».
Просто перед Передньою синагогою — будинок рабина. В ньому жили тржебічські рабини, починаючи з 18-го сторіччя. На першому поверсі були дві крамнички, а нагорі — житлові приміщення. Нині в будинку великий ремонт.
Перед входом — «камінь спотикання» з іменем останнього тржебічського рабина Мойзеса Інґбера, який загинув у концтаборі Аушвіц. Такі металеві таблички встановлюють у бруківку в пам’ять про жертв нацизму перед будинками, де вони жили, в багатьох країнах Європи, є вони і в Україні.
Серед юдейських ритуалів — не тільки молитви в синагозі, а й твіла — обмивання в ритуальній ванні-мікве, щоб позбутися «нечистоти».
«Зараз цей будинок у приватній власності і відомий як Коплів дім, за прізвищем колишнього власника. В цьому будинку є мікве — одна з кількох, які були в Єврейському кварталі. Такі ванни були в кожному єврейському кварталі, але не скрізь вони збереглися. Зазвичай вони були просто в житлових будинках. Ця мікве вже не використовується, сюди ми приходимо з туристами, щоб подивитися, який вигляд мають такі ванни», — розповідає Салакова.
Мікве наповнюється з природного джерела, і вода в ній дуже холодна. Якщо люди хотіли зробити занурення в неї комфортнішим, то клали туди розпечені цеглини, розповіла гід: «Ортодоксальні євреї повинні були відвідувати мікве щотижня перед шабатом, жінки рідше — перед весіллям, після породів, після місячних. Дотепер мікве зобов’язані відвідувати євреї, що належать до роду Коенів, і переписувачі Тори. У ритуальну ванну людина вступає повністю оголеною, і її глибина має дати можливість дорослій людині зануритися в неї повністю. У Чехії є дві мікве, що діють: одна при єврейській громаді в Брні, інша в Празі. Ця ж ванна — одна з двох, що лишилися в Тржебічі».
У мікве також, наприклад, споліскували посуд, куплений у неєвреїв, щоб теж зробити його ритуально чистим.
Задня синагога, збудована 1669 року, стоїть на іншому кінці Єврейського кварталу. В ній збереглися предмети старовини, там же поруч є експозиція, що показує побут родини єврейського крамаря. А в самій синагозі влаштовують виставки, концерти й інші культурні заходи.
«Ми біля головного входу до синагоги — через нього, як ми вже знаємо, входили чоловіки, а для жінок були призначені окремі сходи, які тут поруч за зеленими дверима. Усередині на стінах літургійні тексти івритом і рослинні орнаментальні мотиви. А на стелі видно три великі символи: два з боків зображають нічне небо, всіяне зорями, а посередині — сонце, що заходить. Це символіка єврейського нового дня, який починається якраз із заходу сонця і появи перших зірок. Просто перед нами — головна стіна синагоги, південно-східна. В цьому напрямку промовляються молитви, бо там розташована Земля обітована, Ізраїль. Посередині головної стіни — парочет, завіса, що закриває Арон га-кодеш — ковчег Тори, там колись зберігалися сувої Тори. Сьогодні там порожньо. Востаннє тут молилися в 1920-і роки, потім працювала тільки Передня синагога. А тут із 1926 року був шкуряний склад — будівлю винаймала родина чинбарів. Потім настала війна, а з 1950-х років тут знову був склад, цього разу картоплі. Це негативно відбилося на стані будівлі. У цій залі є меморіальна дошка з іменами жертв Голокосту з Тржебічі», — каже гід.
На колишній жіночій галереї сьогодні є велика фотоекспозиція, присвячена історії Єврейського кварталу в Тржебічі, і там же є його модель із усіма об’єктами.
На фото — зокрема, вигляд синагоги і всього Єврейського кварталу в 1980-і роки. На них видно, які занедбані були будинки, пояснює гід: «Були різні плани, що робити далі з Єврейським кварталом. За одним із проєктів, його мали знести і забудувати панельними будинками. На щастя, цей план не здійснили: по-перше, не знайшлося коштів, а по-друге, через те, що геологічні умови виявилися непридатними для зведення багатоповерхових будинків». 1989 року почалося відновлення кварталу. Задню синагогу відновлювали з 1989 року до 1997-го.
Із Задньої синагоги ведуть двері в сусідній будинок. Це був будинок крамаря з невеликою крамничкою на першому поверсі. Там можна побачити предмети побуту, ритуальні речі, багато фотографій.
Іще одна схожа експозиція є в Єврейському музеї — на нього перетворили 2011 року будинок, відомий як будинок Зеліґмана Бауера. Ця експозиція показує життя єврейської родини в міжвоєнний час. На першому поверсі будинку крамничка, на другому — кухня і спальня.
«Ми в класичній єврейській крамничці. На прилавку старовинна касова машина. А це банкноти, якими тоді платили. На столі в кімнаті є рецепт, а на тарілці зроблене за ним солодке печиво, що називається «вуха Амана» — «гаманташен». Аман, або Гаман, був зрадливим радником перського царя. Він ненавидів євреїв і намагався їх знищити. Але, на щастя, йому це не вдалося. Його планам перешкодила тодішня дружина перського царя Есфір. Тож страчений був сам Аман, а євреї були врятовані. Це єврейське печиво можна купити тут у Єврейському кварталі», — каже гід.
І, мабуть, залишається розповісти про останнє місце, пов’язане з Єврейським кварталом, що розташоване поза його межами. Це Єврейський цвинтар, де завершували свій життєвий шлях усі його мешканці. Це один із найбільших єврейських цвинтарів у Чехії.
«Там понад 11 тисяч могил, але збереглася лише третина нагробків. Цей цвинтар діє досі, іноді, десь раз на рік, на ньому здійснюють поховання. Більшість похованих належали до єврейської громади Тржебіча. Хоча зараз євреї тут уже не живуть, та ще живі деякі їхні нащадки. І хоч вони й живуть в інших містах, вони мають право бути похованими тут», — каже гід Леона Салакова з міського Інформаційного центру «Задня синагога» в Тржебічі.
Сьогодні на території Єврейського кварталу живуть звичайні люди: 90 відсотків будинків — у приватній власності, місту належить лише відсотків 10. Серед них — Задня синагога і сусідній будинок із експозицією традиційної єврейської крамнички і житла крамаря. Так що життя в Єврейському кварталі триває, але воно вже не має нічого спільного з єврейським населенням. Нині в цьому районі безліч галерей, ресторанів, кав’ярень, крамничок — і звичайних житлових будинків.
А з пагорка, дорогою між Єврейським кварталом і Єврейським цвинтарем, можна ще раз поглянути на всю Тржебіч, на Єврейський квартал і, на ще одному пагорку обіч, романсько-готичну базиліку Святого Прокопа — як і Єврейський квартал, вона теж була записана в список ЮНЕСКО 2003 року.
Також на цю тему
-
Край Височина
Край на межі Богемії і Моравії. Хто не відвідав Телч і Зелену Гору, той багато втратив. Тут народився композитор Ґустав Малер
-
Познайомтеся з краями Чехії
Наша серія матеріалів поступово провела вас окремими регіонами країни зі сходу на захід. На завершення — столиця
-
Місто Тржебіч святкує 20 років від внесення його пам’яток до списку ЮНЕСКО
Базиліка Святого Прокопа і єврейський квартал у Тржебічі щороку приваблюють до цього мальовничого міста в краї Височина на заході Моравії тисячі відвідувачів
