400 років тому в Чехії почалася примусова рекатолизація. Її назвали «часами пітьми»
9 квітня 1624 року імператор Фердинанд II видав «патент» (указ), за яким у Чеських землях дозволялася лише католицька віра. Ще через кілька днів вийшов новий, який забороняв королівським містам приймати до лав своїх містян некатоликів. Некатоликам також заборонялося здійснювати, як би зараз сказали, підприємницьку діяльність у містах.
Фатальною для протестантів стала поразка їхніх військ у битві на Білій горі, пагорбі, що тоді був недалеко поза Прагою, 1620 року. Із цієї перемоги імператорських католицьких сил почалася нова фаза рекатолизації під патронажем Фердинанда II. Пізніше за романом письменника Алоїза Їрасека «Пітьма» цей період назвали «часами пітьми».
Рекатолизація, у принципі, мала два вигляди: суворий, твердий і безкомпромісний підхід із застосуванням усіх засобів примусу чи поступовий, постійний і ненасильницький тиск у намаганні викликати справжній внутрішній інтерес до католицької віри.
Значна частина населення — більшість чехів (а чимала частина мешканців Чеських земель була німцями) — належала до так званих утраквістів. Їхні молитви, співи й ритуали були набагато ближчі до католицьких, ніж до таких протестантських течій, як лютерани чи кальвіністи, про що свідчать їхні богослужбові книги, які збереглися.
Ця церква, власне, вважала себе справжньою католицькою: одне з головних її вчень полягало у відновленні давнього ритуалу причастя подаванням вірянам і гостії, літургійного хлібця, що мало символізувати тіло Христове, і свяченого вина, що було символом Христової крові. У ті часи в католицькій церкві вино подавали тільки духовним особам, мирянам же його давати перестали. Тому послідовників цього вчення називали утраквістами, від латинської фрази sub utraque specie, тобто (причастя) «під обома способами», чеською цю фразу перекладали як pod obojí způsobou, — або ще «чашниками» (kališníci), за чашею (kalich), у якій подавали вино для причастя. Інші ж протестантські вчення, більш поширені серед німецького населення Чехії, відійшли від католицької віри значно далі. Наприклад, лютерани змінили обряди, скасували майже всі таїнства.
Тож імператорові Фердинанду II, який «за посадою», автоматично був і чеським королем, але мусив силою завойовувати чеські землі через опір шляхти й міщан, не доводилося так уже докладати зусиль, щоб завоювати серця чеських вірян. Вони «лише» мусили визнати папу Римського за главу церкви і примиритися з тим, що вина з чаші їм більше на причастя не дадуть. До того ж для повернення до католицької церкви їм досить було лише висповідатися. Папа ж вважав повстання суспільних станів у Чехії за єресь, але більшість чеського народу сприймав як заблудлих овечок, яким треба допомогти знайти дорогу назад.
Але це не означає, що рекатолизація не бувала й жорстокою і насильницькою. Такий підхід застосовувався до твердої в своїй вірі меншини лютеран, а також до «чеських братів», чи «Єдноти братської» — ця течія цілком не сприймала традиційної церкви. Про це свідчить, наприклад, запис про ліквідацію повстання на сході Чеських земель 1628 року: «Із полонених декого на колесі ламали чи в колесо вплітали, інших на палі насаджували, декому носи й вуха відрізали і також на спинах тавра випалювали, і ті, таким чином мічені й у своїх справах відпущені, більше своєму панові противитися не хотіли».
Таким чином майже всі Чеські землі і Моравія поступово знову стали католицькими. Нечисленні групи некатоликів втрималися лише у віддалених місцевостях — біля Крушних гір і в Ашському виступі (лютерани) і в гірських місцевостях на сході Чеських земель і в Моравії (чеські брати). Там же пізніше виникали й інші єретичні з погляду католиків секти, але вони переважно мали лише місцеве значення.