Соліст балету за покликанням: чех, який залишається в Україні попри війну
Чех Ян Ваня з 2006 року є провідним солістом балету Національної опери України. На його рахунку понад 30 партій у провiдних виставах, і залишати театр, незважаючи на війну, артист не збирається. Як зараз живе заслужений артист України у Києві, як йому працюється в театрі та чи збирається він повернутися до Чехії?
— Вибір залишатися в Україні — це любов до Національної опери чи неможливість поїхати?
— Я можливість залишити Україну маю. Я не громадянин України і можу кудись виїхати. Проблема могла б полягати у пошуку, наприклад, нової роботи, бо як танцівник я вже не наймолодший. Але, звісно, коли наш театр після початку повномасштабної війни знову відкрився, ми з родиною, з дружиною, яка також танцівниця, повернулися. Не можу, звісно, сказати, що наш театр ідеальний, але працювати у ньому нам подобається і ми його любимо.
— Наскільки процес роботи над виставами змінився від початку повномасштабної війни та як змінилася взагалі робота у театрі?
— Сам процес роботи під час вистав не змінився. Репетиції та збори відбуваються кожного дня. Змінилися правила безпеки. Репетиції перериваються під час ракетних обрілів, доводиться йти до укриття. Нещодавно одну виставу довелося обірвати — не було можливості показати її до кінця.
— Чи заповнена зараз зала театру під час вистав?
— Квитки до театру продаються таким чином, щоб зал був наповнений наполовину. Це зроблено для того, щоб під час ракетного обстрілу глядачі могли сховатися у сховищі, а також у підземних приміщеннях театру. Маю сказати, що люди театр відвідують. І більша частина місць у залі заповнена.
— Як часто випускаються прем’єри?
— Театр намагається показувати глядачам нові речі. Завдяки спонсорам це вдається, але таких прем’єр, звісно, небагато. Останньою, наприклад, була вистава «Даремна обережність». Це відома на весь світ постановка. Я ж у ній, на жаль, участі не брав, тому що наприкінці сезону поранився. Побачимо, що на мене чекатиме у наступному сезоні.
— У яких нових постановках вас можна побачити та яким чином проходять репетиції, враховуючи постійні обстріли Києва та в цілому України? Яким є нині просто ваше буденне життя у столиці?
— На жаль, останнім часом постійно збільшуються повітряні обстріли, особливо Києва. Звуки дронів, ракет, протиповітряної зброї та вибухів ми чуємо кожної ночі. Це дійсно дуже велика різниця: чути та бачити це десь на телебаченні чи проживати це на власній шкірі. Місто, звичайно, продовжує життя, надаються послуги, працює транспорт, театри, ресторани. Але ростуть ціни і ростуть вони на все.
- Чи замислювалися ви над тим, що повинно статися, щоб ви повернулися до Чехії? Чи роздивлялися ви такий варіант?
— Я сподіваюся, що Україну не будемо мусити залишити.
— Чи приходять до театру молоді спеціалісти, чи, можливо, хтось приїздить з-за кордону, чи, навпаки, артисти їдуть?
— Я поважаю тих людей, педагогів з-за кордону, які приїздять та зацікавлені з нами працювати і навчати нас новому. Дехто з них не чув ракетних обстрілів. Наприклад, викладач, який був два тижні тому, на мій превеликий жаль, став свідком найсильніших обстрілів.
— Чи охоче в Україні підлітки займаються балетом?
— У Києві є професійні танцювальні школи, але я думаю, що талановита молодь радше придивляється щось за кордоном.
— Про що мрієте?
— Я б дуже хотів, щоб ця війна закінчилася. Вона перевернула життя з ніг на голову. Раніше ми могли замислюватися про майбутнє та мати якісь плани, а тепер потрібно вирішувати інші речі: чи буде електроенергія і чи буде можливість приготувати обід, чи зранку буде обстріл, а у вас робота. Думати про своїх знайомих та колег, які зараз в українській армії, і чим їм можна допомогти.
