Скелет жаби, менструальна кров та піт дівчини: чеська «любовна магія», весілля та контрацепція
Сучасне весілля — це кохання, веселощі та «рок-н-рол», приправлені перчинкою національних традицій. Причому в Україні «прянощі» різняться від села до села. А як усе традиційно відбувалося у чехів? Адже сьогодні їхні весілля, на перший погляд, цілковито позбавлені національного «смаку». Чи ми чогось просто не помічаємо? З такими питаннями я вирушила до Збраславського замку, де розташоване Етнографічне відділення Національного музею. Закритий для відвідувачів палац охоче відкриває двері молодятам. Тож розмова на таку тему саме у цьому місці була навіть символічною. У тонкощі традиційного чеського весілля українську аудиторію Чеського радіо взялися посвячувати кураторка збірки народного текстилю магістр Анна Ягошова та кураторка збірки обрядовості магістр Даніела Завеська.
«Чехи і справді відійшли від більшості національних весільних традицій, але це загальноєвропейська тенденція, — розповідає Анна Ягошова. — Адже у другій половині XX століття шлюб став цивільним обрядом. Хоча це зовсім не означає, що, приїхавши в Моравію, де є безліч фольклорних колективів, ви не побачите одруження «за народними правилами». Причому ці правила будуть зовсім іншими, ніж у Сілезії чи Богемії. Адже на Сілезію впливала Польща, на Богемію — Німеччина, а Моравія близька до Словаччини».
«У минулому весілля — це величезний пакунок символічних практик, які комплексно визначали напрямок життя молодят, — приєднується до розмови Даніела Завеська. — Не обходилося і без «любовної магії», яку у різних формах практикували до весілля. І по цілій Європі. Одразу після 24 квітня (дня святого Юрія) дівчина чи хлопець, які хотіли когось закохати до себе чи, навпаки, відвадити, ловили жабу та кидали її у мурашник. Мурахи зжирали нещасну до кісток, і цей скелет годилося закопати у певному місці голим з відповідними примовляннями. Менструальна кров дівчини, її піт чи волоски з тіла у напої хлопця також вважалися сильним приворотом».
«Під час весілля та після нього могли робитися «магічні» спроби розсварити подружжя, — доповнює Анна Ягошова. — У зерновій коморі закривали пса з кішкою, щоб молодята «погризлися». А ще можна було вкрасти віночок нареченої і розірвати його. Це теж мало розсварити подружжя. Втім, здебільшого суто чеська «весільна магія» мала позитивний характер і сприяла процвітанню. До того ж, на початку XIX століття одружувалися не люди, а маєтки. Батьків мало цікавило, чи подобаються діти одне одному. Про заручини домовлявся такий собі сват Кецал, як в опері «Продана наречена» Бедржиха Сметани. Чоловік, який чудово орієнтувався в тому, хто що мав і хто б кому у цьому сенсі годився. Молода на знак протесту могла хіба калачі в печі припекти чи дверима гримнути. І то навряд чи наважилася б. Зрештою, й усю весільну забаву вона мала… бути нещасною, тихо сидячи біля нареченого. Вважалося, що тоді дівчина не страждатиме у подальшому житті. Ритуальні плачі через розлучення зі свободою відігравалися під час вбирання нареченої. Одягали її дружки».
Та уявімо ідеальний випадок: небідні батьки домовилися між собою, і молодята щиро тішаться одруженню. Як саме воно відбувалося? З розповідей Анни Ягошової та Даніели Завеської випливає ось що…
Ще задовго до реальних планів про одруження кожна дівчина з Моравії чи Сілезії вишивала собі «úvodnice» — довгу й широку накидку на плечі. Вона вбере цю річ тричі в житті. Вперше — на весілля, вдруге — коли вертатиметься в лоно церкви після народження дитини, і втретє — у домовині. Саме тому до нас дійшло так мало цих речей. Úvodnice багато декорували: християнською символікою і рослинними орнаментами. Могли гранатове яблучко вишити — на плідність.Теоретично наречена, що завагітніла до шлюбу, мала одразу припинити вишивати. Та зрозуміло, що напіввишиті úvodnice ніхто не бачив.
Перед весіллям священник мав зробити про нього три «оголошення», три неділі поспіль, — надаючи охочим можливість розповісти, наприклад, про те, що наречений має десь дитину або хтось з пари вже є одруженим. Від дівчини вимагали цноти, натомість хлопці «за замовчування» повинні були «мати досвід». Отака подвійна мораль.
Відверто кажучи, з жіночим сексуальним вихованням у Чехії ХIX століття була просто біда. Матері розповідали донькам про те, що відбуватиметься у спальні, настільки символічно, що задокументовано випадки, коли насмерть перелякана наречена тікала зі шлюбного ложа додому, не розуміючи, чого від неї хоче чоловік. З кривавими простирадлами після першої шлюбної ночі чехи, до слова, по селу не бігали. Максимум, що чекало молодят, — це жартівливі розпитування від друзів, які приходили їх зранку будити з музикою.
Надійним «контрацептивом» вважалося купання у відварі розмарину. Він же був найрозповсюдженішою прикрасою весільного віночка, одягу нареченої чи бутоньєрки молодого, — як символ кохання. Вінки — символи цноти — були найрізноманітніші: високі та низькі, з коронками, прикрашені розмарином, барвінком чи іншими свіжими квітами, з пір’ям, з намистинками… Та навіть маленькими дзеркальцями, які мали відвернути від дівчини гіпотетичне Зло.
Крім того, вважалося безпечнішим, коли наречена на весіллі мінімально «троїлася». Її дружки вбирали таке саме вбрання, щоб злі сили заплуталися. У Моравії чи Сілезії наречену, по суті, вирізняла тільки úvodnice.
В період переходу до «нового життя» людина вважалася особливо беззахисною. Червона барва в одязі молодої вважалася охоронною, а от синьої чи фіолетової у деяких областях дівчата свідомо уникали — символічно запобігаючи насиллю в родині.
Деяким хлопцям-нареченим теж було на власному весіллі нелегко. У прямому розумінні цих слів. Наприклад, у Плзені обов’язковим одягом молодого був теплий каптан з ворсистої тканини. Річ дорога, тож його можна було навіть позичити у громади. Гірше було нареченим багатим: задля престижу їх вбирали одразу у два чи три такі каптани — незалежно від погоди.
Коли молодий та його «chasa» (юрба неодружених парубків) підходили до дому дівчини і починали її викликати, спочатку виходив чоловік у жіночому вбранні чи літня пані, потім дружка, і тільки на третій раз — наречена.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Віщування спільної долі селяни вбачали у всьому. Гарна погода — до щастя. Здійнявся вітер — хтось з подружжя «завіється». Зустріли дитину — до швидкого приплоду. Стару людину — довго разом не житимуть. Найгірше було, коли весільний кортеж зустрічав поховальну процесію.
У церкві відразу після вирішального: «Так!» починалися змагання «чиє буде зверху». Заповідалося, що той, кому першому наступили на ногу, стане «підкаблучником».
Після церкви подружжя могли засипати пшеницею, горохом чи чечевицею, але це було необов’язковим.
Спокійно дійти додому і сісти за стіл нікому не давали, молодь робила «zatahování» — перегороджувала дорогу зв’язаними хустинками або просто стрічкою, до якої прив’язували дитячий одяг, пляшки тощо. Долаючи перепону, молоді мали разом виконувати жартівливі завдання. Наприклад, розпиляти колоду. Або спалити ляльку. Ця традиція дійшла аж до сьогодення. Даніела Завеська згадувала весілля, де нареченій-пожежниці разом з чоловіком довелося гасити дерев’яний макет церкви. Щоправда, гумовий шланг chasa пробила, тож помпувати воду подружжю довелося з особливим ентузіазмом.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Ритуальним пунктом традиційного триденного весілля був ритуал čepení нареченої. Одружені жінки знімали з неї вінок і одягали чепець. У деяких регіонах дівчина двічі ухилялася. Неодружених на обряд зазвичай не пускали.
Рідше на сучасних весіллях відтворюють збирання грошей до черевичка молодої, який крадуть з її ноги в момент перенесення через поріг.
А від спільного замітання скалок скла привітального келиха не вдається відхреститися і геть антитрадиційним парам. Так міцно цей звичай увійшов до життя. Зустрічаючи молодят на порозі ресторану, після тосту на їхню честь порожній келих автоматично розбиває об поріг навіть персонал закладу. Не тільки «на щастя», як би міг подумати іноземець, а й щоб ритуально перевірити, чи готове молоде подружжя долати разом труднощі життя.
