«Ти прокидаєшся щоранку і все чекаєш на це повідомлення, цей дзвінок» — українці, розділені війною
Вікторія Кралько, українка, народжена в Чехії, випускниця за фахом звукової творчості факультету кіно й телебачення Академії виконавських мистецтв у Празі (FAMU), місяцями збирала телефонні дзвінки й повідомлення українців, розділених війною, — військовослужбовців, біженців, родин, що залишилися без новин. Ці записи вона зібрала в своєму аудіосеріалі „Hovory“ («Дзвінки»), який нещодавно був визнаний найкращою аудіокнигою Чехії 2025 року.
Я зрозуміла, наскільки війна змінила контакти між людьми і відносини між ними, наскільки вона змінила їх і перевела у віртуальний простір
Вивчаючи звукову творчість у FAMU, Вікторія усвідомила, що звук сам по собі, і без картинки, теж є дуже потужним оповідним інструментом, розповіла вона в інтерв’ю Radio Prague International. І зрозуміла, що дзвінки, голосові й текстові повідомлення, якими обмінюються розділені війною українці, — можуть стати основою її проєкту.
«Я знайома з тим, що таке ці дзвінки чи повідомлення, з власного досвіду. Я сама вела такі розмови з моїм двоюрідним братом, який вступив до Збройних сил України наприкінці 2022 року. Якийсь час він і його родина могли спілкуватися тільки телефоном, бо він весь час був на лінії фронту. І я зрозуміла, наскільки війна змінила контакти між людьми і відносини між ними, наскільки вона змінила їх і перевела у віртуальний простір».
А потім Вікторія познайомилася з Мілою з Маріуполя, дружиною захисника «Азовсталі» Сергія, який тривалий час був у російському полоні. Буквально через лічені години після того, як було взяте це інтерв’ю з Вікторією, стало відомо, що Сергія звільнили в межах обміну — більш ніж через чотири роки полону.
«Я познайомилася з Мілою на мітингу на підтримку захисників «Азовсталі» тут у Празі. Це був зовсім невеликий мітинг. Я побачила її і відразу зрозуміла, що вона дружина захисника «Азовсталі»: вона тримала чорний прапор із написаним іменем, його обличчям і словом «Маріуполь». Я спершу боялася, але потім підійшла до неї і запитала, чи не погодилася б вона поговорити зі мною про те, що вона пережила. Я тоді ще була студенткою і сказала, що я хочу зробити проєкт про війну в Україні і що питання полонених Росією для мене дуже важливе. І вона погодилася. Я боялася, що вона відмовиться, але вона справді хотіла говорити».
Вікторія поїхала до Міли в чеське містечко, де та живе, щоб розпитати її про все — зокрема про те, чи є якісь вістки про її чоловіка. І Міла розповіла, що пише йому і записує голосові повідомлення щодня, а іноді й кілька разів на день. А то вже минуло два роки від початку повномасштабного вторгнення.
«Два роки, без перерв, вона щодня писала й записувала йому повідомлення, яких він ніколи не отримував, бо ж у російській в’язниці телефона він не мав. Але вона все чекала на його відповідь. Мене це глибоко вразило — такі звернення без можливості відповіді, але ти все одно чекаєш на відповідь, і цього ти хочеш найбільше — щоб він побачив і відповів. Ти прокидаєшся щоранку і все чекаєш на це повідомлення, цей дзвінок».
Міла довірила Вікторії всі ці повідомлення, які вона зберігала в своєму телефоні. Вони також спробували відновити телефонні розмови Міли й Сергія з перших днів повномасштабної війни і також ті три дзвінки, які вона змогла зробити до нього в ув’язнення — короткі, секунд по тридцять, які відбулися за три роки до того.
Усі ці листування й записи були українською чи російською мовою. Але аудіокнига записана чеською — голоси її героям дали чеські актори.
«Із самого початку ми вирішили не використовувати оригіналів записів. Я обіцяла кожному, хто довірив мені свої історії і свої найінтимніші моменти — бо ж телефонні розмови дуже інтимні, — що я не буду використовувати реальних записів. Думаю, хтось міг би й погодитися, але так ми задумали наш проєкт».
Чеським голосам було додано реалістичності, розповідає Вікторія. Наприклад, актори не просто читали текст — вони говорили його в телефони, які тримали біля вуха. Час від часу чути супровідні звуки — такі, як звук відправлення повідомлення.
«Ми не хотіли звуків бомбардувань, вибухів, сирен повітряної тривоги — ми хотіли чогось емоційно близького, але не цих звуків, які зробили б усе надто театральним, надто драматичним. Голос уже передає драму, і нічого більше не потрібно. Хіба іноді — тиші».
Про українську версію Вікторія спершу не думала — адже вона вважала, що українці вже самі переживають це все щодня і їм про це розповідати не треба.
«Але це теж не зовсім правда, бо не всі українці мають родича на лінії фронту. І я отримувала повідомлення від українських друзів, які казали мені: ти мусиш зробити це й українською, це нам потрібно. Так що я тепер думаю про це. І про інші мови — в першу чергу англійську, якою говорить весь аудіосвіт. Це була б мрія!»
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Вікторія каже, що повірити не могла, що її аудіокнига отримає високі нагороди — а їх відразу дві: аудіосеріал став абсолютним переможцем за 2025 рік і одночасно найкращою аудіокнигою поза категоріями.
«Мені дуже приємно, що журі визнало важливість цього проєкту, бо для мене, яка має міцні зв’язки з Україною, було важко бачити, як із роками Росія почала поступово зникати з публічних дебатів і з засобів інформації. Це визнання дало мені знати, що тема все ще важлива й для інших людей, що вони прослухали аудіокнигу і вона їх зворушила».
Це не лише справа українців в Україні. Це справа європейців, справа майбутнього Європи, справа того, чи можемо ми домогтися, щоб зло не змогло пройти далі. Це також справа нашого майбутнього
На саму Вікторію найбільше враження справив перший із п’яти епізодів аудіокниги — саме маріупольський. «Він залишається зі мною, він завжди тут», — сказала вона, ще не знаючи, що Сергій звільнений із полону.
«Ми з Мілою, до речі, стали добрими друзями. Я все ще листуюся з нею щотижня, ну, принаймні намагаюся. Вона живе в Чехії з 11-літнім сином і все ще чекає на Сергія, якого вже п’ятий рік незаконно утримують. Він і не знає, що ми зробили цей проєкт, що він став головним героєм аудіосеріалу. Він не знає, і ми про нього нічого не знаємо. Це те, про що я думаю щодня».
І надалі Вікторія планує працювати над темами України і російської війни.
«Зараз це мій пріоритет — і не тільки Україна, але й засудження російського імперіалізму і воєнних злочинів. Україна важлива для мене, бо це одна з моїх країн, але також і тому, що ця війна, я думаю, стосується всіх нас у Європі. Це не лише справа українців в Україні. Це справа європейців, справа майбутнього Європи, справа того, чи можемо ми домогтися, щоб зло не змогло пройти далі. Це також справа нашого майбутнього».
