130 років тому народився Клемент Ґотвальд, який привів Чехословаччину в радянський блок
Із дуже скромних початків він дістався до Празького граду. Після безкровного комуністичного перевороту в лютому 1948 року Клемент Ґотвальд очолив режим, який приніс політичні процеси, санкціоновані судом убивства, переслідування і втрату свободи для сотень тисяч людей.
Майбутній вождь чехословацьких комуністів і перший комуністичний «робітничий президент» Чехословаччини народився 23 листопада 1896 року. І на початку його життєвого шляху ніщо не вказувало на те, що колись він стане одним із наймогутніших діячів в історії країни.
Його мати, Марія Ґотвальдова, народила його не у шлюбі. Виростав він у дуже бідних умовах. Як позашлюбна дитина він перебував на узбіччі тодішнього суспільства. Він вивчився на столяра, але набагато більше, ніж праця з деревом, його врешті привабила політика.
Після Першої світової війни він вступив до новоствореної Комуністичної партії Чехословаччини. І саме тут почалося дивовижне піднесення людини, яка через кілька десятиліть радикально змінить долю своєї країни.
Із Карліну до Москви
Наприкінці 20-х — на початку 30-х років Ґотвальд уже належав до найвиразніших облич КПЧ. Він належав до групи, відомої як «карлінські хлопці», за назвою празького району, де він працював у празькому секретаріаті КПЧ. Ця група влаштувала внутрішньопартійний путч, захопила керівництво партією і перетворила її на дисципліновану організацію, твердо орієнтовану на Радянський Союз і Йосипа Сталіна.
І Ґотвальд нітрохи не приховував своєї лояльності до СРСР. В історію ввійшли його слова, промовлені в «буржуазному» парламенті 1929 року: «Ми їздимо до Москви вчитися, як поскручувати вам шиї».
Протягом Другої світової війни він перебував в СРСР, звідки керував чехословацьким комуністичним опором. А коли війна закінчилася, він повернувся на батьківщину як один із наймогутніших діячів у повоєнній Чехословаччині.
Лютий, що змінив історію
Після виборів 1946 року Ґотвальд, на той час уже голова КПЧ, став і головою чехословацького уряду. Але вирішальний момент його кар’єри настав на два роки пізніше.
Спровокувавши урядову кризу, він домігся, що всі некомуністичні міністри подали в відставку, а потім шантажем змусив президента Едварда Бенеша прийняти цю відставку, погрожуючи йому арештом його друзів, громадянською війною і вторгненням радянських військ, які тоді були розташовані просто на чехословацьких кордонах — на сході Німеччини, в Польщі, Угорщині й Австрії.
Компартія тим часом створила свої бойові загони — так звану «Народну міліцію». Легалізували її законом уже пізніше.
25 лютого 1948 року Бенеш підписав-таки відставку міністрів-некомуністів і новий склад уже повністю комуністичного уряду. І Ґотвальд повідомив про це юрбам його прихильників на Вацлавській площі в Празі.
Для комуністів це була перемога. Ті події були проголошені «переможним лютим», а 25 лютого — «Днем перемоги чехословацького трудового народу». А для демократії в Чехословаччині це був кінець.
Компартія захопила повний контроль над державою. А коли в червні 1948 року подав у відставку і Бенеш, новим президентом став Ґотвальд. А країна остаточно опинилася в радянській сфері впливу.
Президент у тіні репресій
Ім’я Ґотвальда нині є перш за все символом найтемніших часів чехословацького комунізму.
Саме в часи його влади відбувалися політичні процеси, примусова колективізація на селі, ліквідація опозиції і широкі репресії, спрямовані проти реальних і гаданих супротивників режиму.
Сотні людей були засуджені до страти, десятки тисяч опинилися у в’язницях і трудових таборах, іще десятки тисяч втратили майно, працю чи можливість вільно ухвалювати рішення про своє життя.
Серед найвідоміших жертв комуністичного правосуддя була політик Мілада Горакова, страчена 1950 року після сфальсифікованого процесу, що став одним із символів комуністичної сваволі.
Історики досі сперечаються про міру особистої відповідальності Ґотвальда за окремі репресії і про те, наскільки він діяв під тиском Сталіна і радянського керівництва, а наскільки за власними переконаннями.
Але загалом панує згода про те, що він стояв на чолі режиму, який систематично ліквідовував демократичні інституції, громадянські свободи і політичну опозицію.
Із «робітничого президента» до пам’ятника
Клемент Ґотвальд помер 14 березня 1953 року — через кілька днів після повернення з Москви з похорон Сталіна.
Комуністична пропаганда десятиліттями творила його образ як «робітничого президента» й вождя, який привів країну в краще майбутнє. По всій країні йому ставили пам’ятники. Про нього знімали фільми й телесеріал. Його портрет розмістили на банкноті. Його ім’я давали незліченним вулицям, площам чи школам — ба й містам: на «Ґотвальдов» був іще за його життя перейменований Злін, щоб стерти пам’ять про «капіталістичний» успіх підприємця Томаша Баті в цьому місті. А радянські товариші дали його ім’я українському місту Змієву на Харківщині.
На пам’ятник Ґотвальду перетворили й саме його тіло, яке забальзамували і виставляли на показ у мавзолеї в Празі.
Але сьогодні Ґотвальда згадують передусім як діяча, який допоміг знищити чехословацьку демократію і поєднав долю своєї країни з радянською тоталітарною системою, як символ комуністичного перевороту і режиму, що позбавив країну демократичних свобод більш ніж на чотири десятиліття.