130 років тому вийшло перше число газети Lidové noviny
Щоденник Lidové noviny («Народна газета») був місцем, де виступали, зокрема в міжвоєнний час, передові діячі: брати Чапеки, Карел Полачек, Рудольф Тесноглідек, Фердінанд Пероутка.
Газета Lidové noviny була від самого початку пов’язана з родиною Странських: політика і журналіста Адольфа, який невдовзі після заснування щоденника став багаторічним депутатом австро-угорського парламенту, Імперської ради, а потім був і депутатом кількох законодавчих органів Чехословаччини, — і його сина Ярослава, теж журналіста й політика, який у міжвоєнний час перебрав видання газети від свого батька.
Перше число вийшло 16 грудня 1983 року в Брні. Спершу газета виходила як регіональне моравське видання. В часи, коли люди прагнули свіжої інформації, яку тоді можна було отримати тільки з газет, Lidové noviny перейшли, як і низка інших тодішніх газет, на випуск двічі на день — уранці й по обіді.
У середині 1920 року з’явилася філія редакції і в Празі, внаслідок чого регіональна газета перетворилася на впливовий засіб інформації і в чехословацькій столиці. Таким чином, паралельно почали працювати дві редакції, сповнені гучних імен. У Празі під керівництвом шефредактора Едуарда Басса працювали Карел Зденек Кліма, Арношт Гайнріх, брати Карел і Йозеф Чапеки чи Карел Полачек; у Брні це були Богуслав Штеховський, Рудольф Тесноглідек, Леош Яначек, Арне Новак, Бедржих Ґоломбек та інші.
Наступними роками з’явилися й інші регіональні редакції — в Плзені, Чеських Будейовицях, Ліберці, Зноймі, Чеському Тешині, Остраві, Оломоуці, Їглаві, також у Словаччині — в Братиславі й Кошицях, — і в Ужгороді: адже українське Закарпаття було тоді під назвою «Підкарпатська Русь» у складі тодішньої Чехословаччини. Важлива увага приділялася й розвиткові мережі закордонних кореспондентів.
Щоденник виступав як ліберальна газета інтелігенції середнього класу, яка, зокрема, рішуче підтримувала міжвоєнну владу країни під проводом президента Томаша Ґарріґа-Масарика, виступаючи фактично як офіційний орган Празького граду. До речі, сам президент, а також Едвард Бенеш — його міністр закордонних справ, а потім і наступник на президентській посаді, — теж дописували до газети, переважно під псевдонімами.
Яскрава група чудових журналістів, письменників і публіцистів вчинила виразний вплив на журналістику міжвоєнних часів. Саме в «Народній газеті», наприклад, із ініціативи шефредактора Арношта Гайнріха виник типово чеський жанр sloupek — це перекладається як «колонка», але, на відміну від жанру колонки в газетах інших країн, має в Чехії свою специфіку.
Також Lidové noviny першими в Чехії стали публікувати політичну карикатуру.
У комуністичні часи вільній пресі ходу не було
Після визволення від нацистської окупації 1945 року керувати газетою став відомий журналіст і публіцист Фердінанд Пероутка. В той час видання на кілька років змінило назву на Svobodné noviny («Вільна газета»). Але після захоплення влади комуністами в лютому 1948 року Пероутка був змушений до еміграції.
За влади комуністів газета радикально змінилася й перетворилася на орган комуністичної пропаганди — і втратила читачів. Насаджений комуністами головний редактор Ян Дрда публікував оди на вихваляння Йосипа Сталіна й комуністичних діячів Чехословаччини, а до того ж своїм господарюванням завів газету в великі борги. 1952 року її закрили.
Про відновлення газети міркували в часи Празької весни, 1968 року. Але радянські танки зупинили думки про свободу слова.
Перший незалежний засіб інформації нових часів
За відновлення колись престижного видання взялися аж у кінці 1980-х років завдяки кільком журналістам-дисидентам. Одним із них став колишній редактор журналу Reportér Їржі Румл, який став шефредактором відновленого видання. Ще одним редактором був Рудольф Земан, дописувала низка інших дисидентів — Їржі Дінстбір, Лудвік Вацулік чи Вацлав Гавел; під псевдонімами дописувала й низка діячів із так званої «сірої зони», хто співчував дисидентському рухові, але прямо не визнавав участі в ньому, — наприклад, музичний публіцист Їржі Черний чи кінокритик Ян Лукеш.
Перші два нерегулярні «нульові» числа вийшли в другій половині 1987 року. Перший регулярний номер видання, тоді щомісячного й підпільного «самвидавного», був датований січнем 1988 року. В ньому, крім аналітики й інформації зсередини країни й з-за кордону, був і репортаж із демонстрації до Дня прав людини 10 грудня 1988 року в Празі, на якій виступив, серед інших, і Вацлав Гавел.
Видавці намагалися офіційно легалізувати видання, але це виявилося неможливим аж до листопада 1989 року — до Оксамитної революції. До того ж Рудольф Земан та Їржі Румл були ув’язнені й перебували в Рузинській в’язниці в Празі.
І в листопаді 1989 року туди за ними й прибули їхні друзі, які визволили їх і привезлипросто на празьке плато Летна, де тоді, 26 листопада, відбувалася одна з найбільших демонстрацій проти комуністичного режиму.
Навесні 1990 року Lidové noviny відновили випуск як щоденна газета і виходять і донині — хоча, як і інші друковані засоби інформації, зазнають значного відпливу читачів. А «народна» назва газети — Lidovky — перейшла в адресу її інтернет-сайту: www.lidovky.cz.
