Історія кохання українки та чеха: вiд дружби до весiлля
Ця тендітна українка керує великим автобусом в Остраві, а від її професійності залежить безпека пасажирів. Анжела Холодняк приїхала до Чехії з дочкою після початку повномасштабного вторгнення. За три роки вона опанувала нову професію, вивчила чеську мову та нещодавно вийшла заміж за чеха. В Остраві Анжела стала місцевою зіркою — вона є одним з облич Остравського депо, а її фотографії прикрашають громадський транспорт. Про можливість працювати водієм Анжела дізналася випадково від знайомих і відразу взялася за справу. Вона не могла дозволити собі довго переживати розгубленість у новій країні.
«Моїм наміром було працювати, тому що на той момент я вже зрозуміла, що війна в Україні надовго, що це не буде так, як ми планували, — 2—3 місяці, і ми повернемось додому, до свого дому, — і що потрібно вже починати щось робити тут, тому що так швидко ми не повернемось, як би нам цього не хотілося. І просто вже таке прийшло усвідомлення, що пора приходити до себе, брати себе в ручки і починати просто жити».
До повномасштабного вторгнення Анжела десять років водила легковий автомобіль, але кермувати автобусом — зовсім інший рівень. Незвичні габарити її не злякали, і вона вирішила навчатися в автошколі. Група підібралась інтернаціональна, тому викладання велось російською мовою. Анжелі це не сподобалось.
«Я швидко мусила вивчити чеську мову, в період навчання в автошколі я також відвідувала інтенсивні курси чеської, я тут в Чехії закінчила два курси чеської мови. Для мене було простіше вивчити чеську, ніж зрозуміти російською. Кажу, я володію російською вільно, зараз не бажаю її чути, знати, хочу забути».
Чотири з половиною місяці навчання, практика, складений іспит чеською мовою — і ось Анжела виїжджає на свій перший маршрут.
«Це було відчуття від «вау», «круто», я кермую великим автобусом, до такого: «Господи, нехай я сьогодні нікого не переїду». Це був такий спектр емоцій — всі емоції: всі кольори від білого до чорного, абсолютно весь спектр кольорів. Коли ти керуєш легковою машиною, в тебе одне відчуття простору, відчуття траєкторії, по якій ти їдеш, а коли ти сідаєш в автобус довжиною 12, а то і 18 метрів, які їздять, курсують в Остраві, — це зовсім інші габарити, це зовсім інший стиль, це взагалі — це зовсім інше, ти просто сідаєш в інший світ. Це зараз вже для мене — я приходжу на роботу і в мене таке: ну що, поїхали. Тобто на даний момент це вже для мене така звична справа, рутина. Але все одно дотепер, коли я з місця водія пересідаю на місце пасажира, я сама собі кажу: «Вау, ти реально цим кермуєш? Ти?». Тобто це для мене досі шок».
Нова професія принесла зміни і в особисте життя Анжели. Цю молоду, яскраву та енергійну жінку важко не помітити. Підкорити серце українки наважився Домінік, який також працює водієм автобуса. Рік це були лише дружні стосунки. За словами Анжели, це було схоже на піклування брата про сестру.
«Ми ще в той момент не зустрічалися навіть, і коли я захворіла, і в мене ж автобус на роботу о третій годині ранку від’їжджає, і я аж йду до цього автобуса, дивлюся, він йде також, ну, я ж думаю, йде ж також людина на роботу, я ж там не допитувалася, які в нього зміни. Так, ми приходимо до автобуса, всі водії заходять в автобус, а він мені приніс таку пляшечку з чаєм, пластикову таку. Був чай з лимоном, з імбирем, з медом, ну, там така суміш, ракета, бомба, петарда просто, коли от ти хворієш — це те, що потрібно. І він мені дав, каже: «От я тобі приготував чай, візьми». І всі водії заходять в автобус, автобус від’їжджає, а він стоїть на зупинці, він лишився стояти. Я шокована, я йому пишу: а чого ти не поїхав? А він каже: «А я сьогодні вихідний». Він прийшов о 3-й ранку чай мені принести. Коли людина про тебе піклується, готова з тобою поділитися останнім, ну от реально, коли тобі всі знайомі кажуть: «Боже, він так на тебе дивиться, він біля тебе боїться дихати зайвий раз». Ну як можна просто не закохатися!»
Турбота, розуміння, повага Домініка підкорили серце Анжели. Тож чоловік ризикнув і пішов далі — освідчився та запропонував офіційно оформити стосунки. 8 березня молодята відсвяткували весілля.
Під час інтерв’ю очі Анжели світяться щастям. Адже вона не лише знайшла своє кохання у колись чужій їй країні, а й надійного друга для своєї 12-річної дочки.
«Вони спілкуються, досить хороші стосунки в них склалися, спілкування таке дружнє більше. Не можу сказати, що там як в тата і дочки, але таке в них більш дружнє спілкування. Я вважаю, що їй потрібен друг, в його обличчі вона потребує друга, і він з цим справляється».
