«Багато кому гірше, ніж мені». Олександра лікується в Чехії після поранення, але хоче назад на фронт
На чеському курорті Дарков на околиці міста Карвіна Моравськосилезького краю від минулого літа лікуються українські воєнні ветерани. Їхнє перебування фінансує з коштів громадського збору фонд Future for Ukraine («Майбутнє для України»). І ось нині вперше туди потрапила жінка. Це 21-річна студентка Олександра Гельбич. Вона пішла до війська добровольцем, воювала в 3-й штурмовій бригаді в бахмутському секторі, і її серйозно поранило вибухом снаряду. Але вона не звільняється з війська — каже, вже після закінчення війни. А тим часом, навпаки, хоче повернутися на фронт.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Струнка тендітна світловолоса дівчина була б схожа на старшокласницю, якби не військовий однострій. Її важко й уявити з повною амуніцією, оперезану гранатами, магазинами, зі зброєю в руках, розповідає про Олександру кореспондент Чеського радіо.
А при тому на фронті вона перебувала кілька місяців: «Від весни до літа, коли ми при відступу потрапили під артилерійський обстріл. Я була в піхоті, ми йшли в атаку на кацапів. Два дні в окопах, два дні на базі, два дні в окопах, і так весь час. Місяць я була снайпером, чи, краще, намагалася бути — це дуже важка робота, вимагає довгого тренування, і я зрозуміла, що це не для мене».
«Не часто буває, що ми маємо кадри просто з місця, де сталося поранення військових, яким ми завдяки вам забезпечуємо реабілітацію. Олександра — 21-річна дівчина, військова, якій вдалося знищити роССійський танк і пережити евакуацію з-під Бахмуту. Їй потрібна правильна реабілітація лівої руки, а це в Даркові вміють чудово. Завдяки вам нам вдалося доставити її до Даркова, вона починає інтенсивне місячне лікування. Дякуємо всім, хто допомагає, це має сенс».
Олександра відповідає тихо, аж сором’язливо, довго підшуковує слова і відверто признається, що й не пам’ятає, скільки часу вона пробула «на нулі». «Як я потрапила до війська — це довга історія, це навіть раціонально не пояснити. Я хотіла спробувати, хотіла бути снайпером, але це дуже важка робота, яка вимагає довгого тренування. Так що я місяць пробувала, але нарешті знайшла своє місце в бойовій частині», — розповідає вона.
Батьки сприйняли погано
До війська Олександра пішла добровільно, коли була на другому курсі Львівської політехніки, де вона вивчає кібернетичну безпеку. Братів і сестер вона не має. «Так що батьки це сприйняли дуже погано, на початку мене за це й лаяли», — розповідає вона.
Якийсь час вона була в своєму підрозділі єдиною жінкою, але не бачить у цьому проблеми: «Просто в бою, на нулі, це цілком усе одно, над тим немає часу розмірковувати. Коли ми повернулися з села, де в нас була база, ми спали в квартирах. У роті нас було троє жінок. Я спала в квартирі з артилерійською навідницею і з медиком».
В Олександри поранена ліва рука. Поранення приховує однострій, і вона не хоче про це говорити. «То був мій останній бій. Тим часом, — каже вона тихо, але переконливо. — Багато кому гірше, ніж мені, дехто загинув, багато потрапило в полон, а я почуваюся щасливою, бо я вільна».
При цих словах Олександра відвертає голову, щоб приховати сльози. І під час інтерв’ю вона час від часу затинається, іноді її думки десь деінде. Видно, що деякі запитання їй неприємні.
Назад до бригади
Біля Бахмуту вона пережила чимало, і це відбивається на психіці. Але, попри все, вона хоче назад на фронт: «На фронті мої друзі, близькі люди, з якими я прожила велику частину життя і можу їм там бути якось корисною. Просто хочу назад до своєї бригади».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Знову на фронт хоче багато поранених бійців. Із тих, хто був на реабілітації в Даркові, таких приблизно половина, каже Петр Слабий із фонду Future for Ukraine, який організує лікування: «Нам це не здається дивним. Вони дуже затяті. Вони хочуть захищати свою свободу і повертаються, бо знають, що це єдина можливість — іти воювати й захищати свою землю. Ми з ними в контакті, і десь половина хоче повернутися до війська».
На курорті Дарков досі відбули лікування чи ще лікуються 34 українські воєнні ветерани. Одномісячне лікування і перебування одного ветерана коштує, за словами Петра Слабого, близько ста тисяч крон. «У це входить перебування на курорті, транспорт, страхування, організаційні витрати і невеликі кишенькові гроші. Все це ми оплачуємо з дарів, отриманих у громадському зборі на нашому сайті чи через донорський портал», — розповідає він.
Чи вірить Олександра в перемогу?
Останніми місяцями українські війська стоять в обороні, а російські намагаються наступати на багатьох ділянках фронту. Як до цього ставиться Олександра і чи вірить вона в перемогу? Відповідь — довге мовчання. Дівчина довго думає, але врешті нічого не каже.
Олександра прощається, віддає честь. Легкою ходою виходить перед клініку, дивиться на повний сонця парк. Усміхається: «Яка краса. Коли я виїжджала зі Львова, був сніг, а тут уже весна».
А потім раптом обертається і повертається до запитання, що лишалося без відповіді: «Все буде добре».
Примітка. Прізвище Олександри Гельбич виправлене після перевірки.
