Бібліотекарка Тетяна Пилипець: «Еротизм — це свобода!»
Сніданок з цією жінкою на балконі однієї з будов історичної площі Ринок у Львові нещодавно пішов «з молотка» за 6800 гривень. Її оголене фото у ванні перед повномасштабним вторгненням купив за 2000 євро турецький власник модної кав’ярні.
А нещодавно вона знову роздягнулася до білизни заради проєкту «Червоне — то» відомої фотографки Олени Черніньки. Червоним акцентом на одному з кадрів стала книжка Сергія Жадана.
Неочікувано? От і ні. Навіть дуже очікувано! Бо йдеться про найепатажнішу та найкращу бібліотекарку Львова, ведучу та засновницю найрізноманітніших фестивалів Тетяну Пилипець.
Ми зустрілися з пані Тетяною у Міській бібліотеці Праги на Маріанській площі під час передачі солідного блоку україномовних книжок — 34 найменування. І годину говорили про еротичні трансформації в українській поезії під час війни. І не тільки в поезії. Знаємося давно, тож пішли «на ти».
Не буду більше шокувати і нарешті додам шляхетного «блакитного» кольору до «жовтогарячого» початку. Гроші за сніданок на балконі збиралися на пікап для студента Українського католицького університету, який служить на сході України. Фотосесію «Від річки до лазнички» у історичній ванній готелю «Жорж» організовували заради оплати лікування онкохворого хлопчика. А «Червоне — то» Олена Чернінька, мати загиблого бійця з позивним Лемберг, задумала як акцію-збір для ВСУ, а ще як мистецький акт моральної підтримки сучасних українок. Мовляв, і за часів війни жінка має право і на червону помаду, і на червону квітку…
— Нещодавно твої звабливі фото прикрашали сторінку фейсбуку під запрошенням на фестиваль «Земля поетів». Та й вечір, який ти там вела, називався провокативно — «У ліжку з поезією».
— Свята правда. Фестиваль «Земля поетів» організовувало видавництво «Старого Лева», концепт закрутився навколо теми «Повернення імен». До того ж треба було зібрати півмільйона гривень для 2-го корпусу Національної гвардії України «Хартія», де служать Сергій Жадан і Юлія «Тайра» Паєвська. А квитки продавалися мляво, тож я вирішила допомогти. Все ж маю 25 тисяч відвідувачів на фейсбуці. З них фактичних друзів 5 тисяч. Майже усі — мистецька інтелігенція, але і вони вже «дрімають»… Якщо моє фото когось «стріпне», як казала моя бабця, — чому б і ні?
До великої війни я вела у соцмережах блог «У ліжку з Пилипець». В моїй спальні завжди була поличка з поетичними збірками. Намагаюся не читати на ніч нічого драматичного. Особливо тепер. Бо як директорка Форуму військових письменників постійно перебуваю у вирі творів, які створюються на фронті. Почну читати і одразу переживаю: де зараз автор, чи не поранений він. А тоді я час від часу репрезентувала у фейсбуці інтимну лірику. Деколи записувала голос, інколи давала гарні фото і тексти.
Власне, цю тему «У ліжку з Пилипець» ми з організаторами і перенесли на «Землю поетів». Цього разу усі акції були дуже зворушливими. Зі сльозами, спогадами… А у мене люди — реготали! До ліжка ведучої на сцені залізло стільки людей! (сміється). Я і сама пишу вірші. Для себе. Еротичні.
— Для бібліотекарки та ще у пристойному галицькому Львові твій епатаж є явищем вкрай незвичним.
— А мені хочеться випробувати це суспільство на терпимість. Попри все, мені бракує в ньому толерантності та трошки ширшого кута зору. Колись я мала івент-агенцію. І залюбки вела вуличні свята та приватні акції, не залишаючи роботу в бібліотеці. Саме тоді і усвідомила, як добре працює видимість.
— А як реагує на таку «видимість» твій чоловік?
— Погано реагує. Ревнує і має на це повне право. Він каже, що у 50 я занадто «доросла» для таких акцій. Що в мене є інші методи впливу на суспільство. Так, але «око» сучасного суспільства сильно «замилилось» кадрами війни та волонтерства… «Піксельний адреналін», як реакція на військову форму, падає. Разом з підтримкою військових. Письменники на передовій вважають, що політики знецінили їх вже давно, а народ відвернувся у 2025-му. Коли армія перестала бути настільки переможною.
Я чудово пам’ятаю, як все починалося. Як «людина у камуфляжі» раптом стала для українок «сексуальним об’єктом», тому що означала силу, стабільність і захист. Все те, чого наші жінки недобачали в українських чоловіках. Романтичними штампами для нас були солодкоголосі французи чи пристрасні італійці.
І раптом в українок відкрилися очі: скільки в нас власних героїв, зрозумілих, зі спільними цінностями. Почався неймовірний спалах одружень та романів. У 22-му я поїхала на присягу до друга в Ірпінь. Місто ледь-ледь опірилося після нападу. У багатьох захисників присягу приймали посмертно. Перед нами стояли герої, які закрили собою місто з боку Бучі. Це був Великдень. Священник виступив з дуже гарною промовою. Та мене вразив не він, а еротизм, який висів у повітрі над майданом. Те, що випромінювали жінки. Можна було сірник без коробки запалювати.
— Чи змінилася еротична поезія за часи війни?
— Звичайно. Жінки стали відвертішими, а чоловіки чуттєвішими. Всі вийшли у почуттях на максимум і відкрито це демонструють: коли, як не тепер? Я глибоко гетеросексуальна жінка і, звісно, глибше зазираю у чоловічу поезію. От типові теми: я знаю, що в нас немає майбутнього, бо я для тебе неперспективний. У тебе життя, проєкти, а я лишень той, хто сидить у ямі. Але я прогризатимуся до тебе через усі перешкоди. Або ж: я ніколи не вірив в любов і не вірив би далі, якби вона не прийшла до мене ножем у груди, ударом в обличчя. Раніше еротична поезія була грайливою, легковажною. Тепер вона стала драматичною.
А нещодавно я відкрила для себе «поеток чекання». Вони неймовірні! І часто піднімають теми туги та зради. Дівчат на фронті хвилюють інші моменти. Переважно вони пишуть: Я вам не мамка і не баба, я такий самий боєць, як і ви. Ми часто розмовляємо з ними на особисті теми. Скаржаться, що до них чіпляються чоловіки. Та дівчата вчаться давати собі раду. Це не означає, що у чоловіків на війні збільшуються сексуальні апетити. Людина на фронті не змінюється — просто все притаманне їй загострюється. А секс — це ще один маркер: я живий чи жива! Військових-чоловіків «мирні» жінки також домагаються. Такі випадки мені добре відомі.
— Колись за військом йшли маркітантки…
— Я не спілкуюся з повіями. Але знаю, які розцінки були на них в Краматорську на початку війни. Дівчата приїжджали туди пачками. Чоловіки жартували, що це «місто «Кебаб і баб». А Дніпро тоді був українським Лас-Вегасом. Я проїжджала через нього у 22-му, а на рекламах: «Дві обручки за ціною однієї!», «Одружуємо за один день!». Тепер, на жаль, спостерігаються зворотні процеси — розлучають максимально швидко.
До Краматорська я їхала з молоденькою дружиною бійця з села на Стрийщині. Розговорилися. У нас маленьке село, каже, та кілька хлопців забрали. А один повернувся і привіз з Луганщини нову жінку, а стару з двома дітьми вигнав. От я і вирішила: поїду до свого чоловіка на побачення. Дітей свекрусі лишила. Як ви думаєте, мене там не вб’ють? Я не маю права до такого закликати, але коли є можливість зустрітися, це треба робити. І чоловіків це також стосується. Якщо ви довго живете в різних реаліях, небажана трансформація стосунків неминуча.
— Знаю, що ти віруюча людина…
— Так. Але до віри у мене сьогодні багато питань. І я ще буду мати свій діалог з Богом. Чому в такі часи люди обирають для підтримки психологів, а не душпастирів? Чим тоді займаються священики? Чи не ріжеться мій артистичний еротизм з християнською мораллю? Для мене ні. Еротизм не набудеш — це вроджена якість, як колір очей. Це те, що приваблює публіку до публічних людей. Якщо, звичайно, не йдеться про популізм та відвертий терор, як у Трампа та Путіна. В цих лідерах немає нічого сексуального. Бо сексуальність — це свобода. Свобода рішень. Це демократія. Немає свободи — немає еротизму.
Про героїню:
Тетяна Пилипець — заслужений працівник культури України, директорка Львівської бібліотеки імені Романа Іваничука, яка у 2021 році отримала звання «Найкраща бібліотека України». Авторка та співорганізаторка східноукраїнського літературно-мистецького фестивалю «Кальміюс», а також Всеукраїнського форуму військових письменників та книжкової толоки імені Любові Хомчак. Вже понад три роки є коменданткою львівського Волонтерського центру на площі Ринок, 9, який забезпечує усім необхідним письменників на фронті. Сума бібліотечних зборів на потреби підрозділів, де служать автори-комбатанти, досягла 3 мільйонів 730 тисяч гривень. У центрі під веденням пані Тетяни волонтери шиють українські стяги, білизну і постіль для військових шпиталів. Вироблені там маскувальні сітки могли б сховати європейське місто на пів мільйона мешканців. Щодня від 24 лютого 2022 року на площі Ринок силами бібліотекарів готують волонтерський буфет…
Книжкова поличка зі спальні Тетяни Пилипець:
- Ольга Криштопа — «Двері»
- Дмитро Лазуткін — «Закладка»
- Сергій Жадан — «Життя Марії»
- Кость Москалець — «Келія чайної троянди»
- Олена Павлова — «Світлочутливі»
- Мар’яна Савка — «Навіки ніжні»
- Збірки «Love» та «Так ніхто не кохав»
