Взуттєва імперія, що побудована на забороні російської класики: філософія Baťa та закриття останнього заводу в Чехії
Нещодавно Чехію сколихнула новина: легендарний виробник взуття Baťa оголосив про плани закрити свій останній виробничий майданчик у країні — завод у чеському селищі Долні-Нємчі (Dolní Němčí), який працював понад 55 років. Виробництво остаточно переносять до Китаю та Індії, а 92 чеські працівники, багато з яких віддали заводові все життя, змушені шукати нову роботу.
Для Чехії це не просто закриття чергового заводу. Це фінал матеріальної епохи одного з головних символів країни. Історія бренду Baťa — це драматичний літопис про те, як провінційна майстерня перетворила Чехословаччину на світового лідера експорту, а її засновник став «капіталістом із соціалістичною душею».
Від бідності до «батьовок»: підкорення Відня взуттям із тканини
Усе почалося 1894 року в моравському місті Зліні. Молодий і затятий Томаш Батя разом із братом Антоніном та сестрою Анною, отримавши невеликий стартовий капітал від батька, відкрили взуттєву майстерню.
Справи йшли важко. Анна незабаром вийшла заміж, а Антоніна забрали на службу до війська, і майстерня залишилася на Томаша. Йому й спала на думку ідея шити легкі літні туфлі з дешевого полотна на шкіряній підошві.
Ризик себе виправдав. Замовлення на взуття посипалися навіть зі столиці тогочасної імперії — Відня.
Американський конвеєр і філософія «батизму»
На початку XX століття Батя вирушає до США. Провівши рік на фабриках у Массачусетсі, він привозить на батьківщину дві речі: американську конвеєрну систему Генрі Форда та гасло «Людям — думки, машинам — роботу!».
Томаш Батя збудував унікальну систему, яку згодом назвуть «батізмом». Це був суворий, майже мілітарний капіталізм, міцно переплетений із турботою про робітників.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Умови життя: Компанія будувала для працівників затишні цегляні котеджі з садками, відкривала школи, лікарні та кінотеатри. Злін перетворився на зразкове місто майбутнього.
Трудова дисципліна: Страйки були під суворою забороною, тих, хто пас задніх, змушували наздоганяти норму під час перерв.
Боротьба за здоровий глузд: Батя фанатично воював із алкоголізмом. У Зліні зафіксували найнижчий рівень споживання пива в країні, натомість вживання молока стало більшим. А ще Батя турбувався про душевний стан своїх працівників — забороняючи їм читати класичні російські романи, бо вважав, що вони «вбивають радість життя».
Під час Першої світової війни підприємницький геній Баті досяг піку: він домовився у Відні про ексклюзивне постачання взуття для армії, завдяки чому врятував тисячі своїх робітників від мобілізації. На кінець війни на нього працювало вже 5000 людей.
Монополія та експансія: «Ні кроку без Баті!»
У 1920-х роках у новонародженій Чехословаччині Батя фактично знищив традиційне доморобне ремесло. Пошив на замовлення відійшов у минуле — фірмові магазини та ремонтні майстерні з’явилися в кожному селищі. Батя вимагав від персоналу бездоганності: продавчині в Празі мали вільно володіти щонайменше двома іноземними мовами.
Проте засновник імперії не побачив її максимального розквіту. Його пристрасть до авіації стала для нього фатальною. 12 липня 1932 року приватний літак 56-річного Томаша Баті в густому тумані врізався у трубу власної фабрики.
Справу продовжив його молодший брат Ян Антонін, якому приписують знамените рекламне гасло: «Ні кроку без Баті!». Напередодні Другої світової війни імперія виробляла вже 60 мільйонів пар взуття на рік і продавала його у 30 країнах світу.
Вигнання, суди та тріумфальне повернення
Друга світова війна та прихід комуністів до влади зруйнували сімейне гніздо Баті в Чехословаччині. Нацистська окупація змусила Яна Антоніна емігрувати до Бразилії, де він заснував нові «взуттєві містечка». Син засновника, Томаш Батя-молодший, виїхав до Канади, де керував міжнародними філіями бренду і навіть командував чесько-канадською військовою ротою.
Після війни комуністичний режим націоналізував заводи в Чехословаччині, перейменувавши бренд на «Світ» (Svit), а саме місто Злін цинічно стерли з мапи, назвавши його Готвальдов — на честь комуністичного вождя. Яна Антоніна заочно засудили до 15 років каторги за сфабрикованим звинуваченням у колабораціонізмі.
Справедливість повернулася лише 1990 року, після Оксамитової революції. Коли Томаш Батя-молодший прилетів до рідного Зліну, його зустрічав 100-тисячний натовп. Налякані пострадянським хаосом студенти плакали й скандували: «Пригнічуй нас, Батю!», — просячи повернути ту саму легендарну батівську дисципліну, стабільність та робочі місця.
Оглядаючи один зі своїх колишніх магазинів, Батя-молодший побачив покупця, який сам зав’язував шнурки, і роздратовано кинув: «Клієнти — це моє життя. Терпіти не можу, коли в моєму магазині клієнт мусить сам зав’язувати шнурки». У цьому короткому зауваженні ховалася вся філософія династії, яка ставилася до сервісу як до релігії.
Закриття фабрики в Долні-Нємчі — це сумний, але логічний крок у світі глобальної економіки. Фабричні верстати в Чехії зупиняться, але історія роду Баті назавжди залишиться в підручниках менеджменту як приклад того, як сміливе бачення, повага до праці та залізна дисципліна можуть взувати цілий світ.
