Чеський театр, що випередив свій час: сто років від офіційного створення Звільненого театру
8 лютого 1926 року офіційно почалася історія театрального колективу, що з експериментальної авангардної сцени за кілька років перетворився на феномен, який вчинив засадничий вплив на чеський театр, гумор, сатиру й музику. І перш за все Звільнений театр став місцем, де народилася творча трійця Восковец — Веріх — Єжек.
Того дня в приміщенні празького театру Na Slupi була представлена авангардна інсценація «Цирк Данден» — адаптація п’єси Мольєра «Жорж Данден». Звільнений театр (Osvobozené divadlo), як назвав себе колектив, виник як частина художнього руху Devětsil, який отримував натхнення від європейського авангарду — футуризму, дадаїзму і поетизму. Ідеєю було створити новий, модерний театр, що поєднував би гумор, музику, рух і соціальну критику.
Першу виставу не зрозуміли ні критика, ні глядачі. Та все ж театрові судилося стати центром культурного життя міжвоєнної Чехословаччини.
Вирішальна зміна настала 1927 року. Тоді на сцені театру з’явилися двоє студентів, Їржі Восковец і Ян Веріх.
Їхня перша п’єса з назвою Vest Pocket Revue, щось як «Огляд із кишені куртки», поєднала елементи гротеску, імпровізації й вишуканого гумору. І вже невдовзі до них приєднався композитор Ярослав Єжек, який творив для театру оригінальну музику, натхнену джазом.
Іще на початку 1930-х років Звільнений театр став одним із перших у Європі, що відверто критикував нацизм. Такі п’єси, як «Цезар» (1932) і «Осел і тінь» (1933), стали застереженням перед тоталітарними режимами і привернули міжнародну увагу.
Але це принесло й проблеми. Неодноразові протести висловлювало посольство нацистської Німеччини — наприклад, після того, як у виставі «Осел і тінь» Осел говорив голосом, що надто нагадував Гітлерів голос.
І врешті цей зовнішній тиск, укупі з тиском внутрішніх нацистів — адже чималу частку населення міжвоєнної Чехословаччини складали німці за національністю, і величезна більшість їх підтримувала Гітлера, — домігся свого. Восени 1938 року, вже після анексії частини Чехословаччини, в першу чергу так званих Судет, нацистською Німеччиною, коли Звільнений театр підготував постановку цілком аполітичної комедії, послаблена чехословацька влада відібрала в нього театральну концесію. Це було сприйнято саме як результат німецького тиску, і це означало фактичну заборону театру.
На початку 1939 року Восковец і Веріх виїхали до Франції, а потім перебралися до США. Разом із ними вирушив і Єжек.
Уже після Другої світової війни Веріх повернувся до Праги, 1946-го приїхав і Восковец; Єжек, який тяжко хворів, помер у США 1942 року. Але їхня спроба відновити Звільнений театр зазнала невдачі через тодішню політичну атмосферу, наступ сталінізму і особисті розбіжності.
Після комуністичного перевороту 1948 року Восковец знову й уже остаточно емігрував — так само спершу до Франції, а потім до США. Веріх тим часом завдяки своїй популярності втримався в комуністичній Чехословаччині.
Кілька років Веріх був директором празького театру Divadlo ABC, в якому він намагався продовжувати традиції Звільненого театру, а ще зумів допомогти кільком друзям і колегам, які потрапили в опалу. Через контакти з дисидентами і спроби гострої сатири став вважатися «неблагонадійним». А все ж він отримав титул народного артиста. Під час Празької весни 1968 року підписав маніфест «Дві тисячі слів» за реформи і зміни, через що в подальший період так званої «нормалізації» був практично вилучений із громадського й культурного життя.
