Доброслава Чепцова — чешка, яка закохалася в українську мову
Вона — чешка, яка закохалася в українську мову ще підлітком. Згодом почала вивчати Україну, подорожувати нею, викладати чеську для українців і допомагати тим, хто був змушений залишити свій дім через війну.
Любов до України у чешки Доброслави Чепцової почалася задовго до повномасштабної російської війни. Ще у підлітковому віці вона випадково відкрила для себе українську мову. І каже: саме тоді зрозуміла, що хоче вивчати її глибше.
«Чому я саме українську мову обрала? Тому що я мала вже якісь базові знання трошки взагалі слов’янських мов, тому що в мене родичі є трошки поляки етнічно, є трошки словаки. Одночасно вивчала російську мову, тобто в мене була така база багатьох слов’янських мов, і українська — вона мені здалася вже з першого відчуття якась дуже рідна, не знаю чому, але дійсно вона мені йшла дуже легко, і просто це було кохання з першого погляду, я так можу сказати, або на перший слух».
Інтерес до української мови згодом переріс у справжнє захоплення Україною. Доброслава вступила до Оломоуцького університету, де вивчала україністику, а відтоді почала регулярно їздити в Україну. Вперше «живу» українську мову вона почула на Закарпатті.
«Я ще не знала в цей час, що ця мова, яку я там чую, — вона не зовсім українська, або що це якийсь діалект, — але мені вона дуже сподобалась. Тоді це було вперше. А потім я періодично, майже кожного року їздила в Україну — або так просто мандрувати з друзями, або я мала такі стажування вже: коли вчилася в університеті, я викладала саме чеську мову для українців. Вперше це було в місті Вінниці, і там я можу сказати, що я дійсно вивчила найкращу українську мову, і я до сих пір вважаю, але це моє таке особисте бачення, що люди саме з Вінниці, Вінницької області мають дуже красиву українську мову».
Після Вінниці Доброслава відкрила для себе й інші регіони України. Працювала в Києві, а згодом вирушила на Донбас, де долучилася до волонтерської місії. У 2018 році вона провела три місяці у Слов’янську, допомагаючи місцевим жителям. Разом з іншими волонтерами їздила до прифронтових містечок, підтримувала літніх людей і на власні очі побачила, як живуть українці поруч із війною ще до повномасштабного вторгнення Росії.
«Звісно, я мала такий намір, взагалі, може, і залишитись в Україні. Бо якось я там дійсно почувалася як рідна, але в мене були дуже великі проблеми з візою. Мене навіть депортували один раз з України. У мене не було візи. У мене вже цей безвіз закінчився три місяці. Я так сподівалася, що вони якось дозволять мені, але ні. Дуже суворо ставились до цього, хоча я займалася волонтерством і ніби приносила користь».
Попри це, Доброслава щиро полюбила Україну та українців. Її захопили відкритість людей, їхній характер і вміння радіти життю навіть у складних ситуаціях. Вона каже, що саме в Україні навчилася більше довіряти собі та робити те, чого насправді хочеться.
«Я полюбила українців, їхній менталітет. Я дізналася в Україні, що я можу дійсно те, що хочу, і що немає якихось таких особистих кордонів у плані того, що я не можу тому, що немає грошей, або я не можу тому, що щось там мені заважає. Українці для мене були завжди такими відкритими і показували, що, дійсно, хоч у мене вже залишаються на картці останні тисячі гривень, але я все одно поїду на цей концерт у Київ, тому що я дуже хочу».
За роки поїздок Доброслава відкрила для себе, наскільки різною може бути Україна. Вона жила у Вінниці та Києві, бувала в Одесі, Харкові, Львові й на Донбасі. І каже: кожен регіон має свій характер, історію та особливу атмосферу. А ще — кухню. Доброслава із задоволенням їсть борщ та вареники, але головним гастрономічним відкриттям для неї стали окремі українські продукти.
«Я навчилася їсти багато сметани. У мене зараз в рюкзаку сметана, до речі. Бо їду готувати з двоюрідними сестрами обід, і щось ми вирішили, що буде сметана. Гречка. Я обожнюю гречку. І завжди, коли їздила в Україну, я купувала гречку, тому що вона там була завжди набагато смачніша, ніж в Чехії. Тут купити таку гречку, як в Україні, не можна. І халва. Халва — це моя теж любов. Я можу кілограмами їсти цю халву».
Доброслава може годинами говорити про Україну — про її театри, музику та літературу, які щиро полюбила. Вона захоплюється львівським театром Леся Курбаса, читає твори Сергія Жадана та Юрія Андруховича і обожнює музику «ДахиБрахи». А ще сама співає українською.
Саме українські народні пісні Доброслава співала вночі 24 лютого 2022 року разом зі своїм другом-французом в одному з пабів Оломоуцу. Тоді вони ще не знали, що за кілька годин Україна прокинеться у повномасштабній війні. Друзі відзначали вдало проведену лекцію в університеті.
«Тобто я чешка, він француз, і ми співали українські пісні. Тому що вже було таке якесь відчуття. Ми там, пам’ятаю, носили ці українські прапори. Тобто якось намагалися підтримувати, бо все ж таки було відчутно, що щось має прийти, що вже почалася війна».
Реакція Доброслави на початок повномасштабної війни була миттєвою — вона вирішила допомагати українцям усіма можливими способами. Спочатку працювала у KACPU в Оломоуці та Фрідку-Містку, а також долучилася до волонтерської допомоги в Остраві.
«Є такі обличчя, які я просто ніколи не забуду. Це були люди, які приїхали і просто плакали. І казали, що «я простояла в автобусі 24 години, і це вперше, коли я сіла». Ніколи не забуду це обличчя і про те, що мені ця людина сказала. А в цей ранок я прокинулася, тому що мені дзвонив мій колишній хлопець з України. З Харкова, людина, я бачила, що це мама з маленькими дітьми. Таких історій було багато, але з цих багатьох мені запам’яталася одна окрема, яку дійсно буду пам’ятати все життя».
Згодом Доброслава почала навчати українців у Чехії чеської мови. Але швидко зрозуміла, що для адаптації у новій країні мовних курсів недостатньо. Так виникла ідея створити центр Rozmluva. Сьогодні це місце стало простором підтримки для української громади в Остраві. Тут проходять курси чеської мови для дітей і дорослих, працюють психологи та фахівці з інших напрямків, а також відбуваються зустрічі й культурні заходи.
«Нам вдалося робити хороший проєкт, де була одночасно мовна підтримка, тобто безкоштовні курси чеської мови і для дорослих, і для дітей, було багато можливостей індивідуальних консультацій — психологічних, логопедичних через проєкт. Ми мали проєкт для українських пенсіонерів — мені дуже сподобався, тому що я бачила, що українським пенсіонерам дійсно потрібно якось зустрічатися і не залишатися десь в гуртожитках наодинці. У нас були вечори поезії — поетки українські читали свої вірші, були обмінні базари дуже успішні. Так що були громадські події, і я дуже сподіваюся, що українці самі прийдуть і скажуть, що можна організувати тут для своєї спільноти».
Українські студенти, які відвідують мовні курси у центрі Rozmluva, відзначають не лише професійність Доброслави, а й її творчий підхід до навчання. Вона часто адаптує заняття під потреби учнів і проводить спеціальні лекції на їхні прохання.
Однією з найбільш незвичних стала лекція про нецензурну лексику в українській та чеській мовах.
«І українська, і чеська — це слов’янські мови, і слов’янські мови всі дуже креативні, що стосується матюків. Тобто ми можемо мати якось одне слово, один корінь, одну основу, а з цього можемо зробити дуже багато вихідних слів. В цьому одинакова ситуація і в українській, і в чеській мові. Хоч є філологи українські, які кажуть, що в українській мові немає матюків, що це все виходить з російської, — я з цим не погоджуюсь, тому погодилась зробити лекцію про матюки, мої студенти дуже просили її зробити. Я погодилася, тому що я вважаю це теж важливим знати — чеські матюки, українські матюки».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Попри те, що багато українців у Чехії активно вивчають чеську мову, мовний бар’єр для багатьох досі залишається проблемою. Доброслава пояснює: чеська мова непроста для вивчення, а після важких фізичних змін по 12 годин у людей часто просто не залишається сил на навчання.
За її словами, саме мова та український акцент останнім часом дедалі частіше стають причиною неприємних ситуацій. Вона помічає, що прояви ксенофобії щодо українців у Чехії, на жаль, почали траплятися частіше.
«Я, мабуть, не зустріла українця, який не зустрівся з чимось таким з боку чехів. Для мене це дуже жахливо. Вони завжди мене питають, що нам робити, як реагувати, і насправді я не знаю. Було б дуже добре, до речі, зробити якусь лекцію саме про це, може, з психологами, може, з точки зору чеської мови якось навчитися, як реагувати і що робити в таких ситуаціях. А як взагалі зменшити кількість таких випадків, — це, мабуть, питання більше до нашої влади, до того, як боротися з гібридною війною з боку Росії, і одночасно вчити вже змалечку дітей, що треба якось мати критичне мислення. Що ми як люди з цим можемо робити? Мабуть, обирати правильно на виборах і намагатися мати якесь активне громадянське суспільство. Мені самій хотілося б майстер-клас чи чогось, де б мені сказали, що робити, що я можу зробити корисного для суспільства, щоб такого було менше».
