«Довга доба». Україна буде Україною, каже режисер цього важкого фільму Алан Бадоєв

До других роковин повномасштабної війни Росії проти України український режисер Алан Бадоєв презентував свою першу серйозну стрічку «Довга доба». Як признався режисер, раніше він знімав лише кліпи та красу у них, а цей перший у його творчій біографії повноформатний документальний фільм — намагання показати всьому світові правду і розказати історію українців, яку побачать у найближчому майбутньому і в Чехії. До створення кінопроєкту долучилися 12 тисяч українців, які фільмували російські злочини на свої телефони, аби світ міг побачити та запам’ятати ціну, яку платить Україна. Розмова з режисером відбулася у Києві.

— Ваша стрічка «Довга доба» побачила світ напередодні других роковин повномасштабної війни Росії проти України. Розкажіть, про що ця картина.

— «Довга доба» — це перш за все стрічка, яка розповідає про життя українців з перших днів війни. Взагалі-то вона починається ще до війни, з останніх діб без війни. Коли ти дивишся стрічку «Довга доба», ти занурюєшся, як POV-камера, саме в те, що відчували, в те, що переживали українці протягом перших декількох місяців, коли почалося повномасштабне вторгнення в Україну. Ця стрічка більше показує людяність, бо я дуже пишаюся нашими героями, я дуже пишаюся нашими людьми — українцями, котрі у жахливих умовах, може, ніхто з них не знав, чи це останні хвилини у їхньому житті, — але вони все одно кажуть такі слова, такі меседжі світу, що це дуже надихає. Ми обробили 200 тисяч годин — це 12 тисяч людей нам надіслало на телеканал «1+1» свої відеофайли. Все про свою долю, все, що було у телефонах. Інколи до нас привозили розтрощені телефони, що означало, що цієї людини вже немає, але ми діставали картку та вивчали історію. Найскладнішим у роботі над цією стрічкою було те, що ти починав передивлятися матеріал і ніколи не знав, що буде у кінці — чи вижила ця людина, чи ні. Тому ми досить-таки довго робили це, тому що інколи потрібно було просто зупинитися, перевести подих, чи просто поплакати, чи просто зупинитись і не робити це хоча б дві доби. Я радий, що сил стало, що ми зробили цю стрічку, тому що те, що я бачу в обличчях українців, котрі збираються зараз просто аншлагами у кінозалах… вони і плачуть, інколи сміються, бо Україна не може бути без гумору, але всі один одному рідня після цієї стрічки. Для мене це дуже важливо.

— А чи надсилали свої відео українці, котрі перебувають за кордоном?

— Звісно, звісно. В нас є історія великої родини, де батько залишився в Україні, буквально перед кордоном, а родина перетнула кордон, і дівчинка, котра казала, що вона ніколи не поїде без батька. Але він їй подарував ікону і сказав: «У тебе є батько на небі ще кращий».

— На вашу думку, що зараз головне розуміти українцям, котрі перебувають за кордоном?

— Головне — розуміти, що ця війна надовго, тому і фільм зветься «Довга доба», вона як почалася 24-го, так і триває. Для нас усіх, хто живе в Україні, — це довга доба. Потрібно розуміти: якщо ти перебуваєш за кордоном, то треба підтримувати тих, хто перебуває в країні і робить все те, щоб вона залишилася Україною. Потрібно кожного дня знати, що повітря, яким ти дихаєш, — це повітря, яке виборюють для тебе твої воїни, чоловіки, дівчата. Кожна секунда, котру ми з вами маємо, навіть зараз сидячи тут, — це тільки тому, що хтось за цю секунду… цок, цок, цок… я не знаю, скільки життів зараз пішло, поки я це кажу. Просто треба знати, що за твою землю борються, і вона обов’язково буде Україною.

— Чи побачать глядачі Чехії і, звісно, українці, котрі перебувають у Чехії, вашу стрічку і коли це може статися?

— Так сталося, що просто зараз вся команда «Довгої доби» обробляє всі заявки та замовлення цієї стрічки вже в 50 містах за кордоном, і кожного дня додаються і додаються нові кінотеатри, тому я впевнений, що кожен свого часу зможе побачити «Довгу добу».