«Двері відчинені, але українці не встигають, мають по три роботи». Біженцям допомагає родинний центр у Літомишлі
Щосереди тут зустрічаються і одинаки, і цілі родини з дітьми. За чотири роки клієнтів поменшало. «І не тому, що їм не потрібна допомога — вони дуже зайняті. Скільки їх має по дві, іноді й по три роботи, тож не встигають на регулярні зустрічі», — каже координаторка центру Мартіна Сірова.
Родинний центр Літомишль у цьому місті Пардубицького краю почав допомагати українським біженцям відразу після їхнього приходу чотири роки тому з початком повномасштабної агресії Росії проти України. «На початку наш родинний центр тріщав по швах, ми не встигали з усіма запитаннями, мамами, одягом, візочками й речами щоденної потреби», — пригадує координаторка інтеграційної діяльності центру Мартіна Сірова.
І якщо тоді на зустрічі по середах ходили щоразу десятки людей, то нині їх приходить по 10—15. «Але це не тому, що їм не потрібна допомога, вони приходять попросити поради, — але вони дуже зайняті. Скільки з них має по дві, іноді й по три роботи, тож вони не встигають на регулярні зустрічі», — каже вона радіостанції Pardubice Чеського радіо.
А проте родинний центр хоче зберегти «середи для українців». «Нам видається й далі важливим тримати двері відчиненими. Зустрічі по середах залишаться й далі. Тільки, може, ми будемо там не всією командою, а будемо чергуватися», — планує Сірова.
Так що біженці зможуть і далі користуватися консультаціями, послугами перекладу чи психологічною допомогою. «Ми й далі допомагаємо індивідуально з такими речами, як де знайти житло, куди до якого лікаря звертатися. І важливою стороною допомоги є, звичайно, психологічна допомога», — каже вона.
Повернення може бути не скоро
Одна з клієнток родинного центру — Ірина, яка ще донедавна сподівалася, що скоро повернеться додому до України. Тепер вона вже змирилася з тим, що це може тягнутися надто довго. І починає разом із дітьми зосереджуватися на теперішності і на житті в Чехії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
«Ми починаємо жити тепер — до 2025 року я сподівалася, що невдовзі поїду додому. Тепер я вже знаю, що це не має статися скоро. Мені сумно, я думаю про Україну і часто туди їжджу, вожу туди допомогу», — каже Ірина.
В Чехії вона живе з двома синами. «Старший вчиться в середній школі, молодший тут у школі в Літомишлі. Обидва вже непогано говорять чеською. Вони мають тут нових друзів, живуть новим життям», — каже вона.
50-річна Ірина працює психологинею. Далеко не всім біженцям вдається так влаштуватися, додає Мартіна Сірова: «Це в першу чергу стосується жінок старшого віку — вони роботи не мають, тож приходять розпитати, попити чаю, поговорити».
Тому родинний центр хоче зосередитися і на дозвіллі для старших. «Одночасно ми думаємо над можливостями, як використати їхній вільний час. Мабуть, вони в майбутньому могли б плести маскувальні сітки, щоб мали якесь діло, щоб почувалися потрібними», — додає Сірова.
А ще родинний центр і далі влаштовує курси чеської мови або окремі клуби для українських дітей і підлітків. У Літомишлі нині живе близько 1200 українців.
