«Фактично відбувається стеження»: Олександра Фадєєва про рік на посаді радниці українського омбудсмана
22 жовтня 2025 року в Чехії призначили людину, яка взяла на себе відповідальність абсолютно безоплатно захищати права українців. Посаду радниці уповноваженого Верховної Ради України з прав людини обійняла Олександра Фадєєва – менторка, коуч, проєктна менеджерка і директорка чеської філії журналу «Business Woman».
Раніше українці мали можливість лише напряму звертатися до Офісу українського омбудсмана Дмитра Лубінця. Зараз шлях до вирішення проблем скоротився, адже радниця перебуває в Чехії, проводить регулярні зустрічі та постійно перебуває на зв’язку в соціальних мережах. За рік Олександра сформувала команду, яка допомагає з різних питань, а з наступного року планує проводити виїзні зустрічі з українцями у віддалених чеських містечках.
— Яким був цей рік?
— Він був дуже цікавим. Дуже багато знайомств. Дуже багато людей долучилися до роботи разом із нами в команді. Дуже багато неприємних речей, насправді, теж траплялося — не без того. Але найбільше, що вдалося, — це все-таки підтримувати людей, і це головне.
— З чим були пов’язані ці неприємні моменти, які траплялися?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Люди очікують на якусь чарівну паличку: що прийде омбудсман — і все вирішиться. Так не працює. Через це у людей виникає дуже багато розчарувань. І вже на самі розчарування люди реагують по-різному: у декого це може бути агресія, у декого — звинувачення.
— Що входить в обов’язки радниці українського омбудсмана? З якими питаннями до вас можна звернутися?
— За цей рік ми чітко кристалізували, чим саме маємо займатися. Це дорадча служба. Я можу порадити, куди звернутися, перенаправити звернення, попрацювати з людьми, розказати, які, наприклад, докази їм треба збирати, що робити й куди рухатися. Але я не приймаю звернення фактично. Я не працюю зі зверненнями громадян. Я не займаюся, наприклад, судовим супроводом. Бо функція радника не передбачає вирішення цих питань — відповідно, я не маю таких повноважень. Але я можу піти з людиною кудись, підтримати її та все пояснити. І це насправді багато що вирішує.
— Як фізично зараз виглядає те, про що ви кажете? Треба розуміти, що ця робота не оплачується, вона виконується вами у ваш вільний час. Як надходять ці запити, як правильно їх надсилати? Як часто і де проходять зустрічі з громадянами?
— Кожного першого понеділка місяця ми зустрічаємося в «Hub Nusle» з 10:00 до 12:00. Туди може прийти будь-хто без попереднього запису, просто за бажанням. Потім є моя електронна пошта та електронна скринька [email protected], на яку можна надіслати звернення. Але до цього звернення обов’язково має бути додана згода на обробку персональних даних. Можна просто написати мені в особисті повідомлення — я відгукуюся й надаю форму, яку треба заповнити, щоб пришвидшити процес. Я більше займаюся тим, що допомагаю підготувати матеріали, з якими потім можна звернутися безпосередньо до київського Офісу омбудсмана.
— Які найпоширеніші запити, з якими до вас звертаються українці?
— У 80% випадків — це булінг у школі, недобросовісні роботодавці, а також цькування та переслідування людей. Це те, з чим я зіткнулася.
— А що стало приводом для переслідування? Національність?
— Нічого. З моєї точки зору, якщо спостерігати збоку, я не розумію логіки в цій історії.
— А в цифрах скільки таких випадків?
— Буквально 3—4. Їх мало, але вони кричущі. Людина не розуміє, що відбувається, адже без жодних санкцій фактично відбувається стеження. Уявіть: ви їдете, наприклад, у трамваї, а вас починає якась незнайома людина знімати на телефон. І потім ви це відео знаходите у якихось ваших знайомих, спільних із колегами чатах. Ми звертаємося, звісно, до поліції, але це дуже-дуже довга і, скажімо так, важка справа. Тобто я навіть не знаю, чи, крім поліції хтось зможе на цю ситуацію ще вплинути.
— Чи звертаються українці з приводу дискримінації чи ознак ксенофобії щодо них?
— Небагато звернень, і, як на мене, це поодинокі випадки. Хтось комусь у якийсь момент не сподобався. Щоб це було системно й загрозливо — для мене це зараз так не виглядає.
— Чи звертаються до вас українки, в яких чоловіки залишилися в Україні?
— Дуже багато було звернень щодо зниклих безвісти, і люди намагаються стукати в усі двері.
— Дуже багато — це скільки?
— Понад 10 випадків. Якщо брати за рік, це досить велика кількість. Щодо багатьох випадків… у нас навіть є в нашій робочій групі людина, яка займається рекрутингом через ТЦК в Україні. Тож ми з нею консультуємося, як цей процес зараз там відбувається. Звісно, це лише одна складова. Але це дуже допомагає, коли, наприклад, хтось із українців хоче повернутися й прагне потрапити в якусь конкретну бригаду. Тоді ми через цю людину можемо проконсультуватися й переконатися, що цю людину дійсно зустрінуть на кордоні, вона поїде вже в супроводі представників ТЦК і не буде цих незрозумілих ситуацій, коли людина кудись потрапляє, залишається там без телефона тощо. Причому українців призовного віку — чоловіків — фактично можуть мобілізувати на кордоні, і ми з такими випадками вже стикалися.
— А багато чоловіків виявили бажання повернутися?
— Так, багато. Тому що коли вони тут розуміють, що не мають гідної роботи, а в Україні є належна оплата, або ж мають тут якісь проблеми з чеським законодавством чи усвідомлення, що не мають тут перспектив, то вони шукають шляхи. Українці чудово розуміють: якщо в іншій країні вони не отримають ані прихистку, ані робочої візи, то, відповідно, їхній шлях — повертатися в Україну. А якщо вже повертатися, то з розумінням, куди саме ти повертаєшся і навіщо. Тому такі варіанти теж можливі.
— Як ви взагалі ставитеся до того, що зараз українським чоловікам складно отримати, точніше, неможливо отримати візу тимчасового захисту без легального підтвердження їхнього законного перебування і звільнення від військового обов’язку? І чи будете ви захищати їхні права у разі примусової депортації?
— Тут є два боки медалі. З одного боку, якщо ми є громадянами певної країни, то зобов’язані її захищати. Це досить очевидні речі. Просто захищати її можна по-різному. Можна з автоматом у руках, а можна захищати права, або просто підносити патрони чи, не знаю, готувати їжу. Це теж захист, бо їсти щось треба. Я навіть не зовсім, чесно кажучи, розумію тих людей, які скаржаться на те, що вони раптом стали військовозобов’язаними. Вибачте, в країні війна. Тому — чи буду я їх захищати? Так, бо для депортації немає зараз законних підстав. Якщо вони виїхали з України законно і мають тут тимчасовий захист, я не бачу причин їх депортувати, адже вони перебувають тут на законних підставах.
Але є кілька цікавих, скажімо так, історій, коли людина фактично не має штампів про перетин кордону, бо виїжджала, наприклад, з моєї рідної Херсонської області. Виїжджали через Крим без штампів (Крим на той момент уже був давно окупований, до того ж тривали воєнні дії). Хтось добирався через Грузію, хтось — узагалі без документів. Хтось навіть через Москву, я знаю, а потім через Стамбул.
Я просто знаю ці шляхи, як виїжджало багато-багато людей. От зараз у мене питання: ми однозначно — і Чехія, і Україна — маємо домовитися, яка конкретно доля чекає на цих людей.
— А яка доля має бути для тих людей, які незаконно перетнули кордон?
— Це, скоріше, питання моралі для них. Якщо вони перетнули незаконно… Знаєте, для мене, в принципі, захист держави по факту мав би бути нагородою для людини, для воїна, для сильного чоловіка. І якщо людина свідомо втікає, якщо людина свідомо переховується від усього цього, то в мене питання: чи це все ще чоловіки після цього? І друге питання: окей, якщо вони не чоловіки, то, можливо, їм варто, я не знаю, якось стать змінити?
— Як виглядає ваша комунікація з представниками чеських структур? Наскільки вони вам допомагають у роботі? Чи співпрацюєте ви з чеським омбудсманом?
— Так, у нас тут і горизонтальна, і вертикальна інтеграція. Є прямі контакти, коли можна зателефонувати або написати в месенджер. Є електронні пошти, і все, що потрібно. Вони дуже відкриті й завжди йдуть назустріч.
— А яким чином відбувається ця комунікація з українським омбудсманом Дмитром Лубінцем?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Раз на місяць у нас є нарада всіх радників і представників. Плюс проводяться тематичні вебінари, зокрема й у розрізі країн, тому що є певні особливості перебування в кожній із них. Наприклад, для Італії це будуть одні законодавчі нюанси (скажімо, щодо виховання дітей та взаємодії з офісом), для Чехії це виглядатиме трохи інакше. Плюс є чимало чатів у месенджерах, є електронні пошти — ми комунікуємо практично якщо не 24/7, то в середньому раз на тиждень точно.
— Ви згадали про законодавчі особливості тієї чи іншої країни. А наскільки сильно відрізняються проблеми українців у різних державах?
— Булінг у школах — це класична проблема всюди, але самі механізми її вирішення та система реагування відрізняються залежно від країни. Щодо роботодавців, то в Чехії менше проблем, ніж, наприклад, в Італії. Є ще окремий аспект, з яким я досі не стикалася, тому що тут дуже добре працює українське консульство, — це порушення прав людини в місцях тримання під вартою та позбавлення волі. Я з цим особисто не зіткнулася за цей час, і, відповідно, звернення до мене не надходили. Проте, наприклад, італійське представництво омбудсмана намагається зараз вирішувати ці питання там.
— Зараз ви чекаєте на когось із фахівців у своїй команді?
— Усі, хто перебуває далеко від Праги, в регіонах… Будь-яка людина може долучитися, тому що роботи з поширення інформації вистачає. Зараз наша основна мета — це інформаційний супровід, щоб люди знали свої права й розуміли, що робити в різних ситуаціях. Варто про це і говорити, і зустрічатися з громадянами, щоб вони знали, що не залишаються сам на сам зі своїми проблемами і що вони так чи інакше захищені.
— А до вас звертаються з таких віддалених містечок?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Пишуть на електронну пошту, єдине, що поки ми туди не виїжджали. Я знаю, що консульство проводило виїзні засідання з консульських питань. А от щодо питань прав людини — такого ще просто не робилося. І знову ж таки, давайте чесно: ніколи не було такої кількості українців за кордоном. Ніколи не поставало питання їхнього захисту в такому розрізі, тому що, в принципі, ніхто цим раніше не займався. Зараз виникають певні непорозуміння через уявну конкуренцію між Офісом омбудсмана та консульствами. Ми не забираємо в консульств роботу, ми, навпаки, намагаємося їх підсилити й підтримати людей. Бо коли є один консул на 300 тисяч українців, вони просто фізично не можуть охопити всі ці звернення. Тому чим більше ми матимемо добровольців для реалізації хоча б першого етапу роботи, тим краще.
