Впевнено стати на ноги в Чехії: історія багатодітної української біженки
Валентина Павлюк — мати чотирьох дітей та дружина воїна ЗСУ. Повномасштабне вторгнення застало її родину в Бучі. На щастя, їм вдалося вчасно виїхати й уникнути пекла, яке влаштували росіяни. Нині Валентина живе та працює в Остраві. За три роки вона впевнено стала на ноги: працює фізіотерапевтом та відкрила власну студію флай-йоги, що дозволяє їй самостійно забезпечувати родину.
Перші вибухи, ворожі вертольоти над будинком у Бучі та повідомлення від друзів-військових. Так родина Павлюків зрозуміла, що почалось повномасштабне вторгнення. Голова сім'ї, ветеран АТО Ростислав, поспілкувавшись із побратимами та проаналізувавши ситуацію, зрозумів: ворог ось-ось дістанеться їхнього будинку. Потрібно було терміново виїжджати. Саме в цей момент Валентині зателефонували з Чехії.
«Я була на курсах в Чехії, в Остраві, в реабілітаційному центрі «Аркада» восени, і просто директор центру Мілош Свобода зателефонував мені і сказав, що бери дітей, збирайтеся і приїжджайте сюди, ми вам допоможемо тут трошечки зібратися, перечекати. Нам дуже сильно пощастило. Це був такий дзвінок янгола-охоронця, який нас врятував, всю мою сім’ю».
У маленькому авто, разом із великим лабрадором, вони вирушили лісовими дорогами, адже основні шляхи вже були перекриті росіянами. Діставшись Львова, Ростислав та хлопець старшої дочки пішли до військкомату.
«А ми поїхали далі. Хоча чоловік міг, так як він багатодітний батько, виїхати разом з нами сюди до Чехії. Він також фізіотерапевт, думаю, що і роботу він би також тут мав. Але це був його вибір, я дуже цей вибір поважаю, тому що, як він сам казав, я це вже вмію робити і тому держава не повинна витрачати гроші на те, щоб вчити когось іншого воювати».
Перші місяці у Чехії Валентина згадує зі сльозами на очах і вдячністю, адже отримала велику підтримку від остравських колег, які допомогли оформити всі документи та знайти житло. Спочатку родина жила в Новому Їчині, де їх тепло прийняла місцева громада, а згодом переїхала до Острави. Саме там Валентина почала працювати фізіотерапевтом у реабілітаційному центрі, де колись проходила курси.
«Пам’ятаю, що я 3 березня отримала візу, а вже 5 березня мені подзвонили з «Аркади» і сказали, що в нас є пацієнти, яких треба взяти, що в нас захворіли терапевти. І ось фактично ця робота, коли я вийшла на ці перші години, я почала працювати з дівчинкою, з пацієнткою, — я вже відчула, що, мабуть, все буде добре, що все якось налагодиться, що я не сама і що мене підтримують тут».
Уже три роки Валентина допомагає пацієнтам із ДЦП, генетичними мутаціями або після тяжких травм відновлювати рухову активність та покращувати якість життя.
«Це робота, яку я робила в Україні як фізичний терапевт, цю роботу я продовжую робити і тут. І це для мене дуже велике мало значення, що я могла продовжувати робити ту роботу, яку я люблю. Це був довгий шлях до нострифікації диплому, але, знов таки, підтримка моїх чеських колег, підтримка в тому, що батьки пацієнтів не зважали на те, що я не говорю чеською… Ну, звичайно, я з ними спілкувалася, тому що я знаю польську, трошки знала словацьку, і на суміші ось цих от мов ніби уже щось говорила цим пацієнтам. Але, як потім сказала наша ведуча терапевтка відділення десь через три місяці: «Нарешті ми тебе почали розуміти». Але до того ніби ніхто там не сварився, що я там щось погано говорю, то вони всі розуміли».
Після опанування чеської Валентина продовжила свій професійний розвиток. До війни в Києві вона мала власну студію флай-йоги, тому вирішила створити схожий проєкт і в Чехії. Все почалося з оголошення у фейсбуці, де чеська студія із сусіднього міста шукала тренерів.
«Я просто написала власниці цієї студії, що я ось викладаю флай-йогу, я викладач з України, з таким-то досвідом, в мене була студія, власне, флай-йоги, тобто я цим вже займаюсь досить довго, і чи не цікавить її цей напрямок. На що Кароліна відповіла досить швидко, що так, їм цікавий цей напрямок, і якщо мені не заважає те, що студія працює в Опаві, то вони би з радістю помогли мені почати це. Ось таким чином десь через пів року у мене з’явилася друга моя робота, друге моє хобі, яке приносить мені задоволення, яке приносить мені уздоровлення».
Гуманітарну допомогу від Чехії Валентина отримувала лише перші п’ять місяців. Зараз вона оформила підприємництво, сплачує податки, повністю забезпечує свою родину та закликає українок у Чехії розвиватися у своїй професії і не боятися відкривати власний бізнес.
«Хтось пече торти, хтось робить нігті, хтось робить вії, хтось робить масажі, хтось тренер. Просто націльтеся на щось, що ви робите дуже гарно, а чеські клієнти це оцінять, і вони вам допоможуть. Якщо ти любиш свою роботу, якщо ти цілеспрямований і якщо ти хочеш робити те, що ти любиш — це важливо, що ти повинен любити цю роботу і намагатися знайтися в цій роботі, — то це дасть свої результати, це дасть свої плоди».
