Міжнародне викрадення дітей: як не стати викрадачем власної дитини
Із представницею Національної асоціації адвокатів України в Празі, членкинею Чеської адвокатської асоціації у статусі іноземного адвоката Оленою Максименко поговорили про те, як убезпечити власну дитину у чужій країні. За законодавством України, в умовах воєнного стану нотаріально посвідчена згода другого з батьків для виїзду дитини за кордон не вимагається. Але коли вже один із батьків привіз дитину, наприклад, до Чехії, що потрібно знати? Чи слід оформлювати якісь документи, ставити дитину на облік?
— Почнемо з того, що міжнародне викрадення дітей — це не третя особа, яка взяла вашу дитину і поїхала з нею кудись. На жаль, мати чи батько, баба, дід, мачуха, сестра, брат, не усвідомлюючи цього, також можуть здійснити таке міжнародне викрадення. Тому що в розумінні міжнародної конвенції, яка регулює це питання, це лише перетин кордону з дитиною без дозволу іншого з батьків.
— А далі треба щось робити?
— Так, далі треба щось робити. По-перше, треба домовлятися.
— З ким?
— Це завжди з батьком чи матір’ю, які залишаються в Україні. Повідомляти. Це батьківські обов’язки, вони є рівними для всіх.
— Навіть якщо батьки розлучені?
- Так, навіть якщо батьки розлучені, на обсяг батьківської відповідальності та прав це не впливає.
— Якщо, наприклад, батько військовий і немає з ним зв’язку, а батьки розлучені, то що робити?
— Якщо така ситуація, на жаль, вже склалася, мати з дитиною в безпечну країну перетинає кордон і протягом одного дня в неї є обов’язок поставити дитину на тимчасовий консульський облік в консульській установі України за кордоном. Це врегульовано постановою Кабінету міністрів, і це робиться лише для того, щоб убезпечити дитину. Бо, на жаль, складні життєві ситуації трапляються, і дитина в такому випадку залишається, якщо щось, не дай Боже, трапляється з матерію, дитина залишається сам на сам з органами опіки і піклування іншої держави, не завжди даючи собі усвідомлення повне, на 100%, через свій вік, через недостатнє знання мови.
— А якщо це взагалі маленька дитина?
— Вона залишається сам на сам в іншій державі з психологами, соціальними працівниками, які не розмовляють навіть її рідною мовою.
— Добре, розгляньмо таку ситуацію: якщо дитину не поставили на консульський облік і вона тут у Чехії раптом залишиться сама. Наприклад, дитині три роки. Яка процедура, що відбуватиметься з дитиною, як державні органи реагуватимуть, який механізм дій? Чи повернуть дитину Україні?
— Ми беремо саме Чехію, то цим в першу чергу займається OSPOD — орган соціальної підтримки дитини. Плюс до цього, якщо дитина є іноземцем, вона ще повністю не адаптувалася до сучасних реалій на цей момент в Чехії, — підключається, якщо хтось з батьків чи бабуся, дідусь, родичі є в Україні, можливо підключення органів ÚMPOD — це міжнародні органи, які відповідають за соціальну підтримку дитини, умовно.
— А скільки часу виділяє держава для того, щоб знайти рідних дитини та передати її до рук рідних?
— Якщо, наприклад, посольство України дізнається про таку ситуацію, то воно зробить свої кроки і держава Україна вже знає про щось таке, про цей випадок. Органи соціальної підтримки, звичайно, повинні повідомити представникам України, це нормально, це просто логічно, і вже далі дитиною опікуватиметься українська держава. Є ще інший випадок насправді: якщо родичі залишилися в Україні, дитина вивезена, її розшукують, — вони мають право звернутися до відповідного органу Міністерства юстиції України за цією конвенцією про міжнародний аспект міжнародного викрадення дитини. Вони мають право звернутися, заповнити відповідні документи, зробити офіційний переклад, звернутися до органів Міністерства юстиції, які контактують напряму з органами ÚMPOD у Чехії. Якщо ми беремо Чехію, то вони виходять на місце, оглядають місце проживання дитини, в яких умовах, скільки кімнат, чи відвідує дошкільний чи шкільний заклад, якщо це за віком є необхідним.
— За законами Чехії дитина має до 14 років навчатися, а після?
— А після 14 років (точніше, після 9-го класу — ред.) подальша освіта не є обов’язковою, за бажанням.
— У мене є ще уточнювальне запитання стосовно того, чи слід повідомляти одному з батьків, які залишаються в Україні, наприклад, мати давно розлучена з батьком дитини і батько взагалі не втручається в життя, не допомагає, не підтримує зв’язок, не спілкується, — чи слід також говорити йому про те, що вивозиться дитина? І якщо, крім цього батька, немає інших родичів у дитини, що робити такій матері?
— Насправді не поодинока, на жаль, ситуація. Я вважаю, як адвокат, як юрист, як мати, що повідомити таким чи іншим чином треба, тому що дуже багато, на жаль, ризиків, щоб дитина не залишилась сама. Якщо такий батько, який не бере участі у вихованні дитини, і це нічим не врегульоване: ні судовим рішенням, ні рішенням органів опіки, нічим, — звичайно, він може якось пропустити це. Але все ж таки, якщо з матір’ю щось станеться, дитина залишиться сам на сам в чужій країні. І якийсь шанс, що такий батько якісь кроки зробить, все-таки залишається.
— Якщо жінка, наприклад, коли народила дитину, не оформила офіційні стосунки із батьком дитини та не спілкувалася з ним багато-багато років, чи слід якось його знаходити і розповідати?
— Тут трошки інша ситуація, тому що заміжня, незаміжня, — це не впливає на актовий запис у свідоцтві про народження. Якщо такий батько дійсно вписаний як батько, то слід повідомляти, і якийсь зв’язок, можливо, і спрацює. Це не виключено. Якщо такий батько не вписаний у свідоцтво про народження, то дійсно дитина залишається сам на сам. І перший, хто відкликається на цю ситуацію, — це місцеві органи опіки та піклування. Це не погано і не добре, це такі ситуації, але все ж таки треба розуміти, що ця дитина в першу чергу є громадянином України, що вона не усвідомлює, в силу свого віку та психологічної зрілості, які подальші кроки необхідно зробити. Це спілкування з дорослими дядьками та тітками, які для цього спеціальну освіту мають, фах, все, і пояснення своєї ситуації — це, так чи інакше, стрес.
— Так, дитині може бути два рочки і вона може і не знати української просто.
— Ось в нас, наприклад, є рівно день для того, щоб поставити дитину, приїхавши до Чехії, на консульський облік. І далі посольство чи консульська установа повідомляє Мінсоцполітики, що така дитина перебуває, наприклад, в Чехії, так ведеться її облік. Більш того, якщо дитина змінює адресу проживання навіть в Чехії, про це також необхідно повідомити, тому що це додатковий контроль з боку нашої держави, підтримка дитини — громадянина України у складних життєвих обставинах. Я не думаю, що хтось зараз за ці три роки із дітей приїхав не в складних життєвих обставинах, а на відпочинок. Тому давайте відверто, цим треба користуватися. Але, на жаль, жодних штрафів чи відповідальності не передбачено. Тому більшість із наших співвітчизниць, по-перше, не знає про такий обов’язок, а по-друге, не користується ним, а дехто, хто знає, просто нехтує, тому що немає відповідальності.
— Добре, я та людина, яка не знала, не користувалася і зараз дізналася. Давайте на моєму прикладі розглянемо ситуацію. Я тут з донькою, якій 12 років. Я не поставила її на консульський облік. Її батько військовий. Що мені робити і чим мені може це якось загрожувати?
— Загрожувати вам це нічим не буде, почнемо з цього. Якісь ризики для дитини? Так, можливі. Все ж таки постановка на тимчасовий консульський і повідомлення, своєчасне повідомлення про зміну місця проживання — це додаткова форма контролю. І в разі необхідності, яка, я сподіваюся, ніколи не буде десь там виднітися, все ж таки якийсь зв’язок буде. Буде з власною державою, буде з консульствами, з посольством. Буде зв’язок, що ці люди допоможуть, вони будуть втручатися, вони дадуть допомогу, і органи піклування місцеві це врахують.
— Розгляньмо таку ситуацію: ось одна дитина перебуває на цьому обліку консульському, інша — ні. Як відбувається процедура після того, як дитина залишається одна, з обліком чи без обліку?
— Якщо з обліком, то, звичайно, про це повідомляється посольство. Без обліку посольство чи консульство також отримують цю інформацію, але всім цим далі керує Мінсоцполітики з українського боку. Це їхній обов’язок і вони вже скеровують наступні кроки з українського боку. Плюс чеські органи опіки активні, вони мають фахівців: соціальних працівників, психологів, підтримку, надання медичної допомоги. І такі діти не залишаються сам на сам. Але все ж таки ось цей український елемент, який трошки підтримує цю дитину, і чим швидше, тим краще все ж таки, я вважаю, що не варто нехтувати.
— Добре. Скільки часу виділяє Чехія на те, щоб повернути дитину до України, якщо немає такої можливості, можливо, дитина з якихось регіонів, де не можна жити?
— Два випадки. Розгляньмо перший: якщо родичі чи батько звертаються через Міністерство юстиції, контактують з ÚMPOD. Перший рік з моменту, як дитина перетнула кордон і оселилася, наприклад, у Чехії, — перший рік можливо повернути дитину батькові чи родичам, які звернулися. Далі, на жаль, це судові процедури, тому що вважається, що дається рік на інтегрування дитини у суспільство: на набуття друзів, розуміння мови, школу, садочок, умовну адаптацію. Якщо ж за цей рік батько, умовно батько, не скористався цією можливістю, тоді доступ до дитини, також за цією процедурою, за цією конвенцією, на спілкування постійно. Бо іноді, на жаль, бувають ситуації, коли мати цьому перешкоджає. Це не дуже етично, це порушує не тільки, в першу чергу, батьківські права, це порушує право дитини, яке передбачено конвенцією про права дітей, на повноцінну родину.
— Якщо дитина перебуває в Чехії, наприклад, з бабусею чи з дідусем, що потрібно знати?
— Потрібно знати, в першу чергу, що також бабуся чи дідусь повинні поставити на тимчасовий консульський облік, навіть брат, сестра, мачуха, найближчі родичі.
— Не має значення, хтось з родичів?
— Так, той родич, з ким вона тут оселилася, це перше. По-друге — бабуся, дідусь, брат, сестра, хтось інший з батьків також не мають права перешкоджати спілкуванню, тому що також буде задіяний механізм конвенції.
— Якщо у родині все добре, а просто дитину вивезли?
— Дитину вивезли — тимчасовий консульський, постійний зв’язок з батьками, з тим з батьків, хто залишився в Україні, і все добре. Дитина підстрахована, розумієте, така собі уявна подушка, що коли щось трапляється, ти впевнений, що хтось ще з нашого боку, з українського, допоможе.
— Чи є поширеними зараз випадки, коли дитина вивезена і батько, чи, можливо, мати, навіть не знають, у якій країні перебуває дитина?
— Так, на жаль, це непоодинокі випадки, і зараз лише в мене є одна така справа, коли батько на фронті, дитина (він знає) тут, в Чехії. Він знає, так, і ми встановлюємо контакт через Мін’юст, ÚMPOD і вже шляхами медіації. І два випадки, коли батьки не усвідомлюють навіть, де дитина. Один випадок: батько в Чехії, ми зараз завдяки Мін’юсту дізналися, що дитина в Канаді — була в Чехії, а вже із матір’ю в Канаді, — ми встановлюємо зв’язок, надсилаємо додаткові пояснення. І ще один випадок, коли батько навіть не розуміє, чи дитина в Чехії, чи ні. Ми зверталися до поліції, до OAMP вже з листами, і всі вони, звичайно, скеровують до ÚMPOD. Наші подальші кроки: ми звернулися до Мін’юсту з відповідним формуляром, перекладом рішень суду про розлучення, про опіку. Обов’язково зі свідоцтвом про народження, перекладеним офіційно чеською мовою, з якого зрозуміло, що це саме батько. Навіть така маленька дрібничка, але у формулярі, який заповнюєш з батьком, якщо у вас є останні фото дитини, надайте їх. Тому що вони, дійсно, є вже декілька відповідей з ÚMPOD, за якими я особисто працювала, — вони дійсно виходять на місце проживання дитини, ретельно вже оглядають, прописують, скільки кімнат, чи є власна кімната, чи відвідує гуртки, чи відвідує школу, з ким спілкується. Вони проводять повноцінну бесіду на оцінку психічного, морального стану дитини. І це дуже класно, тому що іноді батько навіть не розуміє, чи відвідує дитина школу, чи в якому вона стані, чи де вона.
— Куди звертатися одному з батьків, який залишився в Україні?
— Міністерство юстиції України, ÚMPOD.
— Давайте розшифруємо ÚMPOD.
— Щоб більш-менш дословно, це органи міжнародно-правової підтримки дитини (Úřad pro mezinárodněprávní ochranu dětí). Тобто вони займаються саме цим міжнародним правом, міжнародним елементом дітей-іноземців.
— Ще хочу розглянути таку ситуацію, коли вже дорослі діти перебувають в Чехії самі і їдуть до Чехії самі, без батьків. Які потрібні документи і як зробити цю подушку для того, щоб ця дитина була не сама, тому що, можливо, багато батьків ухвалюють для себе рішення залишатися в Україні, але хочуть більш безпечного життя для своєї дитини. З якого віку це можна робити?
— Дитина — громадянин України може перетинати кордон, державний кордон самостійно, починаючи з 16 років. При цьому дуже багато ми читаємо новин, що якщо це шлях через польський кордон, то він трошки складний. Тому що європейські держави дійсно не розуміють, як дитина в 16 років може самостійно перетинати державний кордон.
— Вона може не навчатися, але перетинати кордон вона не може?
— Так, тому що 18, також тут все ж таки свій трохи віковий діапазон. І в 16 років, будь ласка, українські прикордонники пропустять. Так, все буде гаразд з чинним біометричним закордонним паспортом. Далі ти тут сам, сама.
— Я хочу трошки з’ясувати, а що буде і що говорити ось на кордоні польському, наприклад, які будуть просити документи?
— Вони не будуть просити документи, нічого, вони не будуть пропускати, вони будуть дивитися, чи є довірена особа, яка піклується про неповнолітнього. Якщо такої людини немає, є велика ймовірність, що просто буде відмова і дитина таки залишиться на цьому пункті пропуску і буде чекати на когось із дорослих з довіреністю від батьків.
— Ця людина повинна бути з дитиною?
— Повинна бути з дитиною, повинна бути довіреність.
— Чи довіреність, чи все ж таки дитина сама може пройти кордон?
— Вона може пройти офіційно український кордон.
— Так, я це розумію, а далі? Тобто ми далі вже не поїхали, я правильно розумію? Дитині все одно доведеться з одним із батьків перетнути кордон? Чи із довіреною особою з довіреністю?
— Самотужки не вийде. Батьки оформлюють довіреність. Якщо все це розбудувати в якусь мінімальну стратегію, то батьки заздалегідь повинні про це попіклуватися і підготувати такий документ на довірену особу. Якщо це, наприклад, перетин кордону на Кишинів, то Молдова дозволить його перетнути. Там нормально, там можна пройти.
— Це означає, що треба заздалегідь дізнаватися, на якому кордоні пропустять?
— Тому я кажу, що якусь маленьку таку стратегію розбудувати собі, тому що дуже шкода грошей, нервових клітин, часу.
— І це стрес.
— Так, якщо дитині 16, це величезний стрес: так, я тут нібито дорослий чи доросла, а мене не пускають. Що робити? Ось це запитання. А далі, будь ласка, також всі ці неповнолітні, це в їхніх, у першу чергу, інтересах стати на тимчасовий консульський облік. При цьому, звичайно, ніхто цього не робить. Не дуже доречно з мого боку, можливо, це казати, але всі розуміють, що тимчасовий консульський облік — це тим чи іншим чином «Резерв+» і все-все-все пов’язане. Це також наша реальність. На жаль, вона не дуже гарна, не дуже така просто омріяна, але всі це враховують.
— Як дитині тоді себе убезпечити в чужій країні і як зробити так, щоб батьки були також спокійні?
— Дуже багато дітей зараз, хто вступає до навчальних закладів, — батьки домовляються і виписують довіреність на представників шкіл.
— На представників шкіл? Таким чином можна?
— Так, мовні курси, але, на жаль, мовні зараз не надають візу. Це все одно буде в нас тимчасовий захист. Але в них є категорія осіб, які приймають на себе таку відповідальність, є довіреність — і вони також цю неповнолітню дитину реєструють із власною довіреністю.
— А вони у школах мають право відмовитися?
— Зазвичай заздалегідь домовляються, хто буде опікуном довіреної особи, хто буде опікуватися документами.
— Давайте підсумуємо. Дуже багато інформації. Що обов’язково знати?
— Це те, що потрібно дитину обов’язково ставити на облік. Тимчасовий консульський облік. Друге, якщо дитина після 16, то це також реєстрація в OSPOD і довірена особа. Третє, якщо у вас немає права, ви не маєте фізичного доступу, хоча б зрозуміти вайбером, ватсапом, якимось засобом, де дитина, поспілкуватися з нею, ви маєте право звернутися до Міністерства юстиції. Це ваше батьківське право. Якщо дитина від 16 років перетинає державний кордон України, то треба мати довірену особу. Це просто базовий мінімум. В ньому дуже важко розібратися, але треба. Можна і треба.
