Ми теж тут: українські роми на війні
У Празі відбувся вечір, присвячений українським ромам, які стали до лав Збройних сил України. Показ документального фільму «Таким мене зробила війна» про життя та шлях ромського військового Арсена Медника поєднали з відкритою дискусією з участю ветеранів та співорганізаторів. Це була розмова не лише про війну, а й про видимість — про те, як роми боронять країну і як суспільство вчиться їх помічати.
У документальному фільмі — історія українського рома, який відверто розповідає про пережите, про травми, втому й емоції. Він — один із багатьох ромів, про яких мало хто знає.
Після показу фільму на сцену вийшли люди, які бачили пітьму, але зберегли у собі стільки світла. Серед них — Олексій Панченко, ветеран війни, український ром, який після початку повномасштабного вторгнення змушений був утікати з окупованої території. У дорозі він ухвалив рішення стати на захист Батьківщини.
«8 квітня 2022 року я виїхав із окупованої території. 14-го ми доїхали, а 15-го я вже був у військкоматі. Пройшов медкомісію, психіатра, усе необхідне — і вже 20 квітня я був там, де мав бути. Я не чіпляю на себе медалей, не чекаю подяк чи визнання. Робив те, що вважав правильним — заради своєї сім’ї, заради місця, де хочу жити. Емоції шалені. Було цікаво почути свого побратима і відчути підтримку людей. Не очікував, що прийде стільки людей. Лише позитивні емоції».
Ще один учасник зустрічі — Віктор Ільчак, український ром, який пішов на війну добровольцем ще у 2014 році. Через те, що у батальйоні він був єдиним ромом, отримав позивний «Барон». Десять років свого життя він віддав службі. Під час чергової відпустки його помилково прийняли за втікача, заарештували і ледь не відправили до в’язниці.
«Я сказав: хочу бути добровольцем. Вони відповіли: без питань. Так я потрапив до війська. Це було у 2014 році. Десять років відслужив, і потім мене ще й посадили. Було образливо: я відвоював, а мене зробили винним. Ми всі однакові. Якщо воюємо за свою землю, за Батьківщину, за своїх і чужих дітей — мусимо ставитися до всіх з повагою».
Це вже третій такий захід на теренах Європи. Вперше він відбувся у Німеччині з участю Арсена Медника, наступний — у Брюсселі, до якого долучився і Олексій Панченко. На нинішньому заході серед запрошених був Віктор Ільчак. Мав бути присутній і Кароль (Сергій) Вишановський, але через важке поранення це стало неможливим.
Як розповів співорганізатор події Януш Панченко, головне прагнення — залучати до таких зустрічей якомога більше різних ромів, щоб дати їм можливість бути почутими.
«Ми намагаємося запрошувати насправді різних людей, не одних і тих самих, запрошувати військових, щоб більше їх було видно і більше з них мали цю змогу — просто поспілкуватися, отримати цю увагу від людей, цей інтерес до них. Це для мене насправді найважливіше в цьому моменті — їхнє відчуття всередині. Часто вони чують думку, що ця війна не має торкатися ромів. Мовляв, якщо стало погано — можна поїхати в інше місце й жити, як раніше. Але мені хочеться, щоб на таких заходах вони відчували: вони важливі, їхня участь потрібна, і що хтось це цінує».
Попри серйозність теми, не бракувало усмішок і теплих моментів. Захід нагадав, що сила українців — у єдності та взаємній підтримці.
Олександра Стефанська, директорка ГО «Щось», співорганізаторка заходу, високо оцінила героїв заходу та його важливість.
«Ми знаємо, що українці стикаються з неймовірною кількістю російської пропаганди, яка намагається використовувати наші відмінності проти нас самих, роз’єднуючи суспільство. І все це відбувається в буремні часи, які сама Росія й створила. Героями цього заходу стали українські роми-ветерани, які віддали дуже багато, щоб Україна перемогла. Це, без сумніву, варте нашої пошани, нашого прагнення до діалогу і усвідомлення внеску ромської спільноти у війну за виживання нашої держави».
Завершився вечір теплими словами подяки та спільними фотографіями. Такі зустрічі не лише вшановують героїв, а й допомагають зміцнювати зв’язки між людьми, нагадуючи: перемога — це спільна справа всіх українців, незалежно від походження.
