Нещасливе дитинство, а потім інвалідність не змусили її відмовитись від головної мети
Вона виросла в безталанній родині, де зазнавала фізичного насильства, що зрештою призвело до інвалідності. Та попри це, вона без підтримки родини самостійно здобула не одну вищу освіту.
Сьогодні Тетяна Цишенко — успішна педагогиня в Остраві, яка допомагає дітям, що не можуть зосередитися на навчанні через фізичні та психологічні труднощі. Знання, отримані в університетах, та власний досвід допомогли їй створити авторську методику.
«В мене була мета ще з першого класу — закінчити школу із золотою медаллю. Це така була важлива мета, що я до неї дуже сильно прагнула. І навіть інвалідність мене не зупинила, щоб я до цієї мети дійшла. Сталась така проблема в 9-му класі, що в мене була операція в голові, і мене паралізувало. Після того стався інсульт. А золоту медаль дають в 11-му класі. Тому оці два роки мені треба було себе якось мотивувати, мені треба було себе якось набиратися десь сил, десь тієї енергії, мати те бажання. І я цілими днями в тих книжках сиділа. Я закінчила школу з золотою медаллю, і наука для мене була дуже важливою. Тому що я дуже не хочу зараз, щоб ці дітки проходили те саме. Я хочу їм допомогти, щоб їм було легко, хочу, щоб вони найкраще навчалися».
До Острави Тетяна приїхала два роки тому. Спочатку, як і більшість українців, отримувала гуманітарну допомогу, але водночас шукала можливості для професійної реалізації та намагалася знайти своє місце в новій країні.
«Коли я стояла в черзі за гуманітарною допомогою серед усіх біженців, я розуміла, що цього замало для мене, що ті знання, які отримала, не дарма були отримані в Україні. Треба якось їх себе реалізувати, дійсно, бо інакше ніяк. Гальмувати на тому… Я просто деградую, якщо я стою в черзі за гуманітарною допомогою і живу просто там за одну «давку». Того було замало. Як переселенка з України, я ще не мала такої впевненості, що я можу себе якось реалізувати. Не було такої впевненості у собі, не було розуміння, як це зробити, і не було взагалі тої ідеї. Я ходила до людей додому і навчала там діток».
Із часом кількість дітей, які потребували допомоги в навчанні, зростала. Тож Тетяна наважилася офіційно зареєструвати підприємницьку діяльність і відкрила власний кабінет у гуртожитку, де на той момент жила.
«Якщо нелегально працювати в Чехії, то карається законом. Я того боялася і розуміла, що треба все робити правильно. Тим більше, я тільки починала, і були страхи. Були люди, які не розуміли: як це так, приїхала біженка з України і себе якось хоче реалізувати. Я жила в «убитовні»-гуртожитку і багато зазнавала булінгу в цьому плані».
Осуд оточення не лише не зупинив Тетяну, а й став додатковою мотивацією рухатися вперед. Наступним кроком стало відкриття власного кабінету в центрі Острави — дорожчого, але значно зручнішого з логістичної точки зору. Її діяльність помітили колеги, і згодом сформувалася невелика команда педагогів, психологів та лікарів. Так виникла ідея створити дитячий центр, який отримав назву «Вундеркінд».
«Ми із дітей, які відстають зі шкільної програми, із дітей, які не встигають, у яких погана пам’ять, у яких концентрація уваги погана, які гіперактивні, які не можуть себе докупи зібрати, — ми з них робимо «вундеркіндів». Потім до кінцевого результату, якщо батьки дійсно в цьому зацікавлені, дитина виходить спокійною, розумною. Ми навчаємося за шкільною програмою, ми їх збираємо докупи: їхню увагу, їхню психіку, їхню нервову систему, яка дуже часто напружена від переїзду, від тих подій, які в Україні, тому що тоді є проблематика, і коли діти бачили ті вибухи, коли діти бачили ту несправедливість в Україні, то їм важко».
Співзасновник центру «Вундеркінд» Микола Мадяр розповідає: особливу увагу тут приділяють дітям із труднощами комунікації, допомагаючи їм адаптуватися. Водночас фахівці працюють і з батьками — коригують їхній підхід та радять, як краще взаємодіяти з дітьми з урахуванням підліткових труднощів і особливостей нейрофізіологічного розвитку.
У планах команди — масштабування проєкту. Йдеться про розвиток дитячих здібностей у різних напрямках: живопису, театрі, танцях, музиці та вокалі. Також передбачене відкриття спортивних секцій і робота з дітьми, які перебувають у лікарнях і не можуть відвідувати школу. Наразі центр розвивається в Остраві, а в майбутньому команда планує відкривати схожі простори і в інших країнах Європи.
«І, звичайно ж, співпраця з міжнародними організаціями, які зацікавить наш проєкт і зацікавить фінансування нашого проєкту, бо проєкт є сам по собі унікальний і не має аналогів. Він не має аналогів в Європі, тому що немає комплексної роботи, жоден центр не має і не робить комплекс роботи такої, яку хочемо запропонувати ми».
У межах цього проєкту передбачено й окремий екологічний напрямок, який реалізовуватимуть самі діти. Вони зможуть пропонувати власні ідеї та долучатися до створення ініціатив, спрямованих на збереження довкілля.
«Проєкт буде називатись «Врятуємо планету». Це проєкт екологічного напрямку, тобто кожна дитина, яка має свої ідеї, може створити проєкт і написати свій проєкт, як нам врятувати планету, і це якраз буде співпраця із організацією Greenpeace. Ми хочемо якраз дійти до такого рівня, щоб була робота і з ЮНІСЕФ, і з Greenpeace».
