Президент Чехії: треба бути єдиними в підтримці України і в ставленні до Росії
Петр Павел в інтерв’ю станції «Радіожурнал» Чеського радіо оцінив перемогу в Словаччині сил, що проти допомоги Україні, і «втому від війни». Ідея Росії щодо «мирних переговорів» полягає в тому, що вона висуне свої вимоги, а світ їх прийме, застерігає голова чеської держави.
— На позачергових виборах у Словаччині перемогла партія колишнього прем’єр-міністра Роберта Фіца, який тепер може знову очолити уряд. У перебігу кампанії він не раз заявляв, що в разі перемоги не дасть «ані патрона Україні». Що означало б запровадження такої політики?
— Це означало б, що Україна раніше чи пізніше програє цю боротьбу, а виграє Росія.
І Росія виграє не тільки тим, що досягне своїх цілей, тобто що буде контролювати частину чи, може, й усю Україну. Бо водночас це морально посилить її позицію, що правила можна порушувати, якщо у вас досить сили. Це було б на шкоду нам усім.
— Чи той «словацький патрон для України» справді настільки важливий? Чи це нині радше символічно?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Внесок Словаччини, звичайно, сам по собі Україну не врятує, як і не потопить її. Але це дуже важливо, бо всі ми наголошуємо, яке значення має єдність.
А якщо ми цю єдність почнемо порушувати, то ми починаємо потроху поступатися перед російськими аргументами: «треба дивитися на речі реалістично, треба брати до уваги, що Росія — велика країна, яка має свої законні безпекові інтереси у своєму близькому прикордонні, треба дати Росії гарантії безпеки, а якщо їх не дати, то вона сама їх візьме».
Цих аргументів ми категорично не можемо прийняти, якщо хочемо, щоб наш світ був збудований на повазі до правил.
— А коли політики, такі, як, наприклад, Роберт Фіцо, можливо, майбутній словацький прем’єр, говорять, що треба починати домовлятися з Росією про мир, — то про що вони, власне, говорять?
— Говорять про те, чого ми всі б бажали. Але для того, щоб могли початися переговори про мир, мають бути виконані принаймні основні передумови. Мають бути дві сторони, які хочуть говорити одна з одною і з яких принаймні одна частково поважає іншу.
Коли я мав можливість послухати російського міністра закордонних справ Сергія Лаврова на засіданні Ради безпеки ООН у Нью-Йорку, він узагалі заперечував існування України як суверенної держави.
Тому він «абсолютно не розуміє», чому ми говоримо про агресію Росії. Адже агресію здійснюють проти суверенної країни, а він же ніякої суверенної України не бачить. Так що він навіть узагалі не відчуває, що Росія могла порушити Статут ООН.
І ще одне. Лавров сприймає владу України не як легітимну владу, що постала з демократичних виборів, а як маріонеткову, нацистську владу, насаджену Заходом, із якою Росія взагалі не буде вести переговори.
Так що уявлення Росії про переговори про мир полягає в тому, що Росія висуне свої вимоги, а світ із ними змириться, і так буде досягнено миру.
Я ж думаю, що якраз Чехія з її досвідом із «Мюнхена» — «про нас без нас» — не повинна б мати такий погляд, що можна було б припустити домовленості про мир в Україні без України. Україна — країна, на яку напали, і саме вона мала б бути стороною, яка встановить умови перемир’я.
— Пане президенте, ви їздите по чеських регіонах і розмовляєте з громадянами. Чи ви вже відчуваєте більшу втому від України й від війни в Україні, ніж то було раніше?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
— Феномен втоми від війни добре описаний і спостерігається при всіх конфліктах, які ставалися. І, по суті, він законний — цьому не можна ніяк запобігти чи робити вигляд, що його не існує.
На жаль, доходить до того, що ті картини й новини, які нас рік і вісім місяців тому шокували і негайно приводили нас у дію, ми сьогодні сприймаємо в кращому разі як статистику — повідомлення про те, що тут загинуло стільки цивільних, там було стільки поранених, ми вже сприймаємо як частину нашого життя.
І нам значно більше, ніж усе це, починають допікати ціни на пальне, продукти, можливість нового зростання цін енергії. І війна в Україні нас уже ніби справді трохи обтяжує.
І це логічно. Але тим важливіше, — і саме це є завданням політиків, — нагадувати людям, що війна реальна, що вона за цей рік і вісім місяців ніяк не змінилася, що й далі помирають люди, культурно дуже близькі до нас, що війна відбувається зовсім недалеко від нас, що ніде не написано, що вона буде обмежена територією України, тому що конфлікт завжди має потенціал до розростання.
Ми мали б сприймати це як війну, яка нас торкається безпосередньо.
— І політики це роблять?
— Здебільшого так. Але, на жаль, є й такі, хто зловживає саме цією втомою від війни, або окремими випадками негативної поведінки українських біженців, для того, щоб створити настрої проти українців, щоб збудувати рівняння так, що або будемо допомагати нашим людям, або українцям. Ніби не можна робити й те, й інше одночасно.
