Найдавніша склярня в Чехії працює в Гаррахові
Вироблення скла, прикрас, біжутерії приваблює туристів до Ліберецького краю. Традиційне ручне виробництво існує тут і досі. Найдавніша склярня в Чехії, яка працює досі, розташована в Гаррахові. За 312 років її печі жодного разу не згасали — навіть за Першої і Другої світових воєн.
Нині приватна компанія «Новосад і син», ця склярня була заснована ще 1712 року в маєтку графів Гаррахів. Усе тут майже в первісному вигляді й цілком працездатне.
Іще до 1943 року вона належала графському родові Гаррахів, коли вони були вимушені продати її німцям, що окупували Чехію. Після Другої світової настала комуністична націоналізація: склярня стала одним із виробництв державної фірми Crystalex. Після Оксамитової революції її приватизував Франтішек Новосад. Нині керує підприємством і розповідає про нього його син Петр Новосад.
«Відтоді ми намагаємося знову піднести колишню славу гарраховського скла. На наші нинішні вироби ми ставимо знак H (від слова Harrachov) з трьома коронками і дату 1712, щоб було ясно, що це скло зробили ми. Щороку ми беремо участь у кількох міжнародних виставках. Цього року ми вже були у Франкфурті і плануємо наступні виставки в Італії і, можливо, у Франції. Також ми хотіли б восени відвідати празький показ Designblok. Ми створили новий каталог і нові колекції, призначені спеціально для чеського ринку».
Погляд із галереї
Під час нашого візиту на повну силу працюють три печі. Петр Новосад розповідає: цього дня роблять келихи на замовлення американського клієнта з Нью-Йорку.
«Це таке трохи специфічне виробництво: між чашею і ніжкою вкладається така прикраса, ми називаємо її «осине гніздо». Закручена кулька загорнута в аркушик чистого золота».
Скляр, який робить «осині гнізда» одне за одним, посміхається: «Я тут уже тридцять років працюю, так що трохи на цьому знаюся».
Із допомогою ножиць і ще безлічі склярських інструментів із невідомими нам назвами одна склянка створюється за три — чотири хвилини. Потім вона спеціальним «фунікулером» переїжджає до печі, де на неї чекає інший працівник.
Нині працівників у склярні близько 90, розповідає Новосад.
«Із них десь 25 власне склярів, склодувів. Інші — допоміжні професії. На кожному виробництві є так звані тилові, тобто помічники, які, наприклад, відносять скло до конвеєра, або допомагають тим, що закривають форми для скла, чи відносять вироби. Після того, що виробляється тут у склодувні, виріб іде далі на первісну обробку. Там уже переважно працюють жінки, а тут, у гарячому цеху, це переважно чоловіки».
Кожна склянка проходить через руки десяти чи й дванадцяти людей. Усе робиться руками — автоматики тут немає і не може бути.
Проходимо біля жінок, які сидять біля вогню й вичікують на підхожий момент, коли склянка буде достатньо «поплавлена». Як і біля сусідньої печі, і тут дуже жарко, а ще ж найтепліші місяці й не почалися. Питаємо жінок, як воно їм.
«Сказати вам правду? Пітнію, як свиня. Кілька разів на день перевдягаюся. Так що охолоджуємося: кладу собі мокру ганчірку на голову, на шию. З цим нічого не поробиш. Ця робота просто цього вимагає. Тут провітрюють, але все одно пітнієш. Такий собі засіб для схуднення. Ставлюся до цього позитивно».
Продовжуємо екскурсію в шліфувальні скла. Шліфувальних верстатів тут повна зала, але сьогодні працює один-єдиний шліфувальник.
«Ця будівля в нашому комплексі найстаріша. Зали з печами, де ми щойно були, значно новіші, повоєнні. А цю шліфувальню збудували ще 1895 року. Тобто ще за Гаррахів. А обладнання цієї шліфувальні фактично ще оригінальне».
Сьогодні скло з Гаррахова найчастіше прямує до США, Скандинавії, Італії й інших країн Західної Європи. З ручним виробництвом витримати конкуренцію з автоматизованими підприємствами непросто. Фірма «Новосад» виробляє близько двох тисяч склянок на день, автоматична лінія — тисяч п’ятдесят.
До того ж більшість склярень у Ліберецькому краї тяжко вразили часи «ковіду», а по тому різке зростання цін на енергоносії. Тож «Новосад» намагається, крім виробництва скла, також приваблювати туристів — і не тільки на демонстрацію ручного виробництва.
Музей у Панському будинку
Надворі перед склярнею екскурсії з гідом закінчуються. Але тут туристи мають іще кілька можливостей, каже власник однієї з найдавніших європейських склярень, що лежить у мальовничій місцевості посеред лісів у Крконошах, Петр Новосад.
«Можете відвідати музей скла тут у будівлі Панського будинку, де на другому й третьому поверхах є найбільша колекція скла виробництва однієї фабрики на чеській території. Там понад п’ять тисяч експонатів, які всі походять із нашої склярні. Або можете відвідати нашу фірмову крамницю скла з самообслуговуванням, де можна купити всі вироби, які ви бачили в процесі виробництва. А якби вас ще й спрага дістала, то можете зайти до нашого пивоварського ресторану з власною броварнею. Нагорі варять пиво, а внизу підвал, де воно вилежується. Ми варимо три сорти нефільтрованих і непастеризованих пив, так що це живі природні пива, як зараз кажуть, «крафтові». Це пиво плзенського типу. Ми варимо світлий «лежак» (лагер) «Франтішка», темний «лежак» «Франтішек» і ще «Склодувське пиво — вісімку», яке п’ють склярі біля печі».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
У Чехії в сотнях склярень, родинних майстерень та ательє працюють понад п’ять тисяч склярів, шліфувальників, ритівників, художників, виробників прикрас і біжутерії чи дизайнерів скла. В Ліберецькому краї склярство — одна з найважливіших галузей. Наприкінці минулого року ручне виробництво скла в Чехії і ще низці країн потрапило до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Також на цю тему
-
-
Познайомтеся з краями Чехії
Наша серія матеріалів поступово провела вас окремими регіонами країни зі сходу на захід. На завершення — столиця
