Вiдродження найдавнішої української весняної традиції в Остраві
У неділю в Остраві на подвір’ї храму Святих Франциска та Віктора лунали весняні гаївки. Цей великодній обряд — важлива складова української культури. Як і писанки чи паски, гаївки передають національну ідентичність, а відродження обряду є своєрідним актом культурного спротиву, адже в радянські часи гаївки, як і багато інших автентичних традицій, були під забороною.
Після недільної служби в церкві — тепле спілкування парафіян, на вогнищі вариться бограч, а діти та молодь водять хороводи, співають та грають у народні ігри. Так українська громада в Остраві відновлює одну з найдавніших весняних традицій — гаївки. Це не лише розвага, а й жива культура, що несе у собі пам’ять поколінь, любов до природи та віру в добро.
Своє коріння гаївки мають ще в дохристиянських обрядах, а з приходом християнства стали частиною великоднього циклу. Юлія Петрачкова, ідейна натхненниця відродження гаївок в Остраві, розповідає, що кожна пісня, рух і гра має свій глибокий зміст і символіку.
«Раніше в нас, в українців, не було там ні інтернетів, ні фейсбуків, нічого. І вони після церкви, це вихідний день, що робити? Вони збиралися біля церкви, біля костелу, біля храму і починали співати. Співали, бавилися, грали в якісь ігри. Наприклад, є гра «жучок», яка грається тільки на Великдень. Також ці ігри можна грати ще тиждень після Великодня, два тижні після Великодня. І що важливо, що ці ігри мають дуже багато символів. От, наприклад, коли співається пісенька про мак, там говориться про всі стадії розвитку рослини. Від того, як насіннячко саджається в землю, до того, як мак виростає, його збирають і його їдять. Це, по-перше, символізує весну, родючість, і щоб діти, люди знали стадію розвитку рослин. Ну, тому що не всі діти знають, а так поспівали, побачили. Так само це стосується грушечки. Ось там теж — спочатку посаджу грушечку, піділлю, зацвіла, потім потрусили грушечку, зібрали урожай. Проходять всі стадії розвитку. Потім ще є різні ігри, де заплітають коло, розплітають коло».
Для багатьох дітей це був перший досвід участі в гаївках. Адже в радянські часи їх забороняли як «релігійно-націоналістичні пережитки». Та з 1990-х років традиція почала відроджуватись — спочатку на заході України, тепер і за кордоном, розповідає Юлія Петрачкова.
«Чому це круто — тому що ми не вчора з’явилися, ми українці і ми знаємо, яка у нас потужна багата культура. Нам просто треба про це згадувати, нагадувати і це все відновлювати. І це крута традиція навіть зараз, тому що діти не в телефонах, не в планшетах, а бавляться, грають і проводять дозвілля на свіжому повітрі. Навіть якщо вони не брали участь, а просто дивилися ці слова, пісеньки, вони все одно їх запам’ятають, на наступний рік вони вже будуть доспівувати і казати: а, я знаю цю пісеньку, я знаю цю гру».
Ініціатором дійства став остравський осередок Пласту. Ця скаутська організація вже не вперше проводить культурні заходи для громади. Голова осередку Андрій Стрільбицький сподівається, що наступного року учасників буде ще більше.
«Враховуючи, що Острава не є фаворитом у кількості переселенців, то я хочу сказати, що з кожним разом акції стають більші і більші, але приємно, приємно дивитися, що українська громада гуртується навколо церкви, гуртується навколо Пласту і це дає, скажімо так, спокій і віру в погляд в майбутнє».
Священник храму, на подвір’ї якого відбувається дійство, отець Віталій каже, що спільні заходи з Пластом парафія проводить не вперше. Пластуни привозили Вифлеємський вогонь, тримали варту біля Плащаниці, а також влаштовували майстер-класи з розпису писанок та оздоблення пряників напередодні Великодня.
«Церква є та, яка відкрита на служіння з людьми. Не лише по молитві, але такими різними акціями. Ми разом дуже гарно співпрацюємо з Пластом.Тому ми із задоволенням робимо, аби люди відчували себе як вдома, як вдома в Україні. Стає більше з кожною акцією людей. І це дуже нас тішить, що наші люди віднаходяться. І ми робимо все для того, аби віднайти тут наших українців, аби ми разом могли співпрацювати і служити».
