Терезін в останні дні війни: транспорти, епідемії і надії

Історія Терезінського ґетта не закінчилася з кінцем Другої світово війни. Хоча в травні 1945 року було вже ясно, що війна йде до кінця, в Терезіні ще в перші травневі дні тривали страти — все ще діяла система «остаточного вирішення єврейського питання», розповів Войтех Блодіґ із Меморіалу Терезін.

Войтех Блодіґ|Фото: Hana Řeháková, Radio Prague International

«Найвідоміша і, можна сказати, найжахливіша страта, враховуючи, коли вона сталася, була здійснена 2 травня 1945 року в Малій фортеці. Тоді там стратили ще 52 людини. Тоді вже було ясно, що наближається кінець тих страшних подій. Ситуація була надзвичайно драматична. Ще в останні дні війни і в перші дні й тижні після звільнення люди вмирали, переживаючи моменти, пов’язані з прибуттям так званих евакуаційних транспортів і приходом «маршів смерті» з інших відомих концентраційних таборів, із яких виводили в’язнів із наближенням фронту».

В’язнів ведуть до Малої фортеці Терезіну. Вибратися звідти було практично неможливо

Бо коли 1944 року радянська Червона армія зайняла концтабір Майданек, там було знайдено безліч доказів про злочини, які там коїлися, і керівник СС Гайнріх Гіммлер видав наказ, що таке більше не має повторитися і що всі концентраційні табори чи місця примусової праці мають бути вичищені перед наближенням фронту».

До Терезіну прибували люди при смерті з інфекційними хворобами

Це вплинуло і на кінець війни в Терезінському ґетті, нагадує Войтех Блодіґ.

«Від виникнення Терезінського ґетта наприкінці 1941 року до 20 квітня 1945-го до Терезіну було депортовано загалом 140 тисяч в’язнів. А потім почали приїжджати згадані евакуаційні транспорти, а потім приходити меншими групами «марші смерті». Так прибуло ще 15,5 тисяч в’язнів. Евакуаційними транспортами вони прибували в страшному стані. Люди були при смерті, багато з них померли після прибуття до Терезіну. Решті загрожували різні хвороби: в першу чергу це був висипний і черевний тиф, дизентерія, різні форми тяжкого туберкульозу і так далі. Первісні в’язні, яких було близько 17 тисяч, були для прибулих єдиною надією на допомогу. За охорону здоров’я бралися самі в’язні, в першу чергу ув’язнені єврейські лікарі й медики, які також зазнали найбільше жертв: загалом 43 з них померли в боротьбі з епідеміями».

Зовнішня допомога приходила поступово. Її надавали члени так званої Чеської допоміжної акції, що була створена на заклик Чеської національної ради — організації підпільного опору, що діяла на окупованих територіях. З ними приходили й фахівці з боротьби з інфекційними захворюваннями. Пізніше, з 11—13 травня, почала долучатися й медична служба Червоної армії, яка поступово доставила до Терезіну обладнання для польового лазарету, дезінфекційну станцію, станцію знезараження від вошей і так далі.

У травні 1945-го Терезін був охоплений епідеміями|Фото: Památník Terezín

«Щодня на тиф заражалося до 120 осіб. Необхідно було оголосити повний карантин, який тривав 15 днів — із 14 до 28 травня 1945 року. Це, звичайно, було дуже важко для тих, хто чекав, що опиниться на волі, особливо для первісних в’язнів. У Терезіні виникло кілька допоміжних шпиталів. Для них використовували і деякі з колишніх цивільних будинків, і табірні бараки, що виникли вже під час війни. Боротьба з хвилею епідемії тривала аж до червня 1945 року, а дехто з хворих залишався в тих допоміжних шпиталях аж до кінця літа 1945-го».

Остання репатріація з Терезіну відбулася аж 21 серпня

Тільки після того могла бути завершена репатріація — повернення в’язнів додому, — що почалася наприкінці травня, розповідає Войтех Блодіґ із Меморіалу Терезін.

Визволення Терезіну|Фото: ČT24

«Частина єврейських в’язнів із Німеччини й Австрії, а також польських євреїв не хотіла повертатися до первісних місць, де вони жили, бо в них там уже нікого не залишилося. А ще багато хто мав дуже недобрі спогади про дії своїх тодішніх співгромадян. Так що таких людей після видужання репатріювали до Displaced persons camps — таборів для переміщених осіб, які не мали постійного місця проживання. Дехто з них залишався в таких таборах аж до 1947 року, коли німецькі й австрійські євреї виїжджали головно до Північної Америки, польські — до тодішньої Палестини, де вони, звичайно, дуже скоро долучилися до подій, що були пов’язані з боротьбою за виникнення держави Ізраїль».

Останні в’язні виїхали з Терезіну аж 21 серпня 1945 року, на цьому репатріація була офіційно завершена. Підсумковий звіт про ліквідацію епідемії наводить число: 1566 померлих.