Життя з нуля заради кохання: неймовірний досвід українки в Чехії
Вона покинула рідне місто, затишний тату-салон і розпочала життя з нуля в іншій країні — заради кохання. У Чехії Катерина Кветковська пройшла складний шлях — від важкої праці на заводі до відкриття власної тату-студії в центрі Брна. І весь цей час поруч була її любов до справи й України.
Катя переїхала до Чехії заради кохання — тут жив її хлопець. У рідному Нікополі вона мала власний тату-салон, але залишила все, аби почати нове життя у маленькому чеському містечку. Як і багато емігрантів, спершу працювала на заводі.
Катя: Мій ранок починався о четвертій годині, бо мені доводилось їздити на завод. Я знала, що якийсь час мені доведеться працювати на заводі, але я не уявляла, наскільки це буде важко, навіть не стільки фізично, скільки морально. Я просто плакала кожного дня два місяці. Кожного дня я після зміни приїжджала і плакала.
Попри складнощі, Катя мріяла повернутися до своєї професії. Щоб офіційно працювати тату-майстром у Чехії, їй довелося пройти платні курси й скласти іспити — усе обійшлося у 2 тисячі євро. Першу пропозицію роботи в салоні вона отримала завдяки своїй сторінці в інстаґрамі — її помітила адміністраторка Саша, яка шукала саме українських майстрів у Брні.
Саша: Виглядав цей інстаграм максимально професійно, як від людини, яка довго займається своєю справою і розуміє, що вона робить. Тому вона була першою, кому я написала, і я дуже її хотіла до студії.
Каті довелось терміново переїжджати до Брна. Житла не було, друзів — теж. Єдина знайома — Саша.
Катя: Я з хлопцем зібрала всі свої речі, і ми на один день залишалися з ночівлею у Саші. Це було дуже приємно, бо Саша мене знала буквально день чи два. Досі вдячна, що Саша мене тоді прихистила. І ми дуже швидко знайшли квартиру. І я з перших чисел березня почала працювати. Почало приїжджати дуже багато наших. Був якраз тренд на оці патріотичні тату. Це були такі прості тату, як обриси міста або обриси області — класика була. Це був такий бум, на початку повномасштабного вторгнення, десь перші пів року дуже активно, десь з березня по листопад дуже багато людей приходили за патріотичними татуюваннями. Ледь не кожен третій чи навіть другий.
Згодом Катя вирішила працювати на себе — для цього потрібно було оформити підприємництво, так званий živnostenský list. Але знайти «гаранта», необхідного для легалізації тату-практики,виявилося непросто.
Катя: Щоб зробити «живність» тату-майстрові в Чехії, треба було знайти ще представника, тобто гаранта. Це може бути або тату-майстер, який відпрацював вже мінімум рік, або лікар. До свого практичного лікаря я ходила, і вона мені сказала, що не може мені це зробити. І в мене була проблема з тим, щоб знайти цього представника. Потім, коли я з шефкою поговорила, вона мені запропонувала ціну вдвічі вищу за ринкову ціну. Вона думала, що може обманути, але я така: та ні. Я пішла активно шукати іншу студію, де мене візьмуть на оренду і де, можливо, мені зможуть допомогти з гарантом. І я знайшла іншу студію.
Далі — більше. Катя вирішила кардинально змінити своє життя: розійшлася з хлопцем, заради якого переїхала до Чехії, і зробила рішучий крок у професійному плані. Разом із двома колегами, чехом і словаком, вона відкрила власну тату-студію в центрі Брно. Оформили документи, пройшли всі перевірки — і студія запрацювала. Ще одна мрія стала реальністю.
Катя: У нас така інтернаціональна студія. Віктор вже працює років 15. Він робить дуже різні тату. Він переїхав зі Словаччини в Чехію десь, може, років 5 тому. А Гавел, його насправді звати Міхал, але ми називаємо Гавел, — він робить такі скандинавсько-слов’янські орнаменти. Він їх малює від руки. Я теж малюю від руки. Цей стиль фрі-хенд, він дає змогу краще підкреслити анатомію, лінії тіла.
Фірмовий стиль Каті — об’ємні квіти. До неї йдуть і українки, і чешки. Ціни — на рівні з місцевими майстрами. Маленьке татуювання коштує від двох тисяч крон.
Частину заробленого дівчина спрямовує на підтримку українців, а також бере участь у благодійних заходах у Брні. На одному з таких ярмарків вона познайомилась з українським ветераном, який проходив реабілітацію у Чехії.
Катя: Він був на візочку, і дівчата-організатори сказали: «давайте вам Катя зробить тату», — а він же чоловік років 45, і в нього є якась дуже стара татуха, як група крові на пальці. І ми дуже довго не могли обрати, яке саме тату зробити, а потім хтось каже: «давайте тризубець зробимо», «а давайте, якийсь абстрактний, такий прикольний». То я йому зробила цей тризубець, я зробила йому безкоштовно, і для мене була честь зробити йому це татуювання, йому дуже сподобалось.
Попри професійний успіх у Чехії, Катя не втрачає мрії повернутись додому — і вже там розвивати свою справу.
Катя: Мені просто хочеться бути вдома. Я розумію, що я ніколи тут не буду своя, я ніколи не буду чешкою. І це добре, насправді. Просто дім є дім. Так, я розумію, що Україна вже не така, як була до війни. І це трохи вже інше місце. Але душа мене туди тягне.
