Лікування душі мистецтвом: арт-терапія в Празі
У Празі картини заговорили мовою душі. Арт-терапія під керівництвом знаного українського художника Олександра Онищенка зібрала навколо полотен тих, хто бачив війну, але не втратив жаги до життя. Серед учасників — ветеран війни Володимир Симанишин, голова громадської організації «Воїни світла. Рубіжне» Олена Хмельницька, медикиня та керівниця напрямку тактичної медицини БФ «Повернись живим» Людмила Паутець та інші. І все це — за підтримки небайдужих, таких, як благодійний фонд «Дім добра». Як це — лікувати душу малюванням?
Фронт, поранення, реабілітація, протезування, терапія мистецтвом і нові мрії — ветеран війни Володимир Симанишин вже намалював близько пів сотні картин. У майстерні художник спробував для себе нову техніку малювання шпателем (мастахіном). У його планах — стати капеланом і надалі допомагати іншим.
«Тобто залучати максимальну допомогу за кордоном, в Україні. Ми робимо для цього якісь різні заходи, знову ж таки, та сама арт-терапія проводиться, допомагаємо хлопцям пораненим, допомагаємо онкохворим дітям. Спектр допомоги насправді дуже широкий, ну, і плюс якесь своє навчання, той самий розвиток в творчості — на це все потрібен час та потрібні ресурси. Ну, якось стараюся між цим балансувати, активно жити, використовувати весь свій час, ресурс і досвід, який у мене є, щоб допомагати, тому стараюся насолоджуватися цим моментом, який є зараз».
Чумацький шлях, маки, лебеді, пшеничне поле… Кожен учасник обрав близький йому образ. А далі — майстер-клас, ознайомлення з технічними нюансами, відповідь на питання «для чого?» і... повне занурення.
Людмила Паутець працювала евакуаційною медсестрою ще з 2014 року, нині систематизує і передає свої знання та досвід іншим фахівцям. Жінка, керівниця напрямку тактичної медицини благодійного фонду «Повернись живим», з багатьма завданнями і зосередженим поглядом малює квіти. Справжня тиша буває тоді, коли кожен зосереджено пише свою внутрішню історію фарбами.
«Дозволяє на якихось таких концентруватись базових речах, як рухи рукою, робота з кольором, взагалі сприйняття себе: де ти перебуваєш, що ти відчуваєш, який колір ти хочеш передати, покласти той чи інший шар фарби. Таке медитативне заняття. Інколи цього не вистачає, тому що по специфіці роботи ти маєш кудись бігти, ти маєш бути ефективним, ти дуже сильно розганяєшся, а такого заземлення, заглиблення не вистачає. А тут якраз є змога трошечки уповільнитися і зазирнути всередину себе».
Олена Хмельницька — ідейна натхненниця та організаторка схожих арт-заходів в українському Тернополі й голова громадської організації «Воїни світла. Рубіжне» — розповідає, що в кількох лікарнях вже вдалося обладнати арт-простори з усім необхідним для малювання. Тож, поки лікарі роблять свою справу, мистецтво робить свою.
«Повернутися після пекла до більш-менш мирного життя, до цивільного життя вкрай важко, бо я бачила війну ще з 2014 року, моє місто було окуповане в 2014-му. Я знаю, що таке бачити війну на власні очі, вона ніколи не відпустить, ніколи! І ми просто вчимося з цим жити: з тим, що вони побачили, що вони відчули, що вони пережили. Особливо важко, коли зазнають тяжких поранень, коли втрачають кінцівки, життя повністю змінюється. Війна забирає все, вона забирає мрії, і повернутися найчастіше після таких тяжких поранень, ампутацій, повернутися до того минулого життя вже нереально. Треба знайти себе в цьому житті, в іншій професії, можливо, в іншій справі».
Забезпечити фарби, мольберти, полотно — непросте завдання. Але є ті, хто підтримує такі ініціативи. Серед них — благодійний фонд «Дім добра» і його директорка Катерина Кац.
«Вперше приїхали до Тернополя у березні 2024-го, трохи більше ніж рік тому, і привезли із собою матеріали для арт-терапії і з того часу ми вже кілька разів допомагали їм із матеріалами. Ну, напевно, ні для кого вже не секрет, що якщо раніше це був потік, то тепер залишився лише маленький струмок, гроші збираються дуже важко, здебільшого лише на особистих зв’язках. Дуже нам допомагає засновник нашого фонду пан Руслан Овечко, він разом зі своїми друзями-бізнесменами забезпечує більшість потреб. Також в мене тут є знайомі художники, вони також завжди діляться матеріалами, мольбертами, полотнами».
Іменитий український художник Олександр Онищенко, знаний своїми філософськими пейзажами та віртуозними малюнками на чорному полотні, вже тривалий час мешкає і працює в Празі. Він став не лише наставником для учасників майстер-класу, а й джерелом натхнення. Його місія — показати, що кожна людина може знайти внутрішній ресурс для зцілення, якщо доторкнеться до мистецтва.
«Чому? Тому що людина мусить говорити сама з собою. Тому що, коли ти дещо вигадуєш, тоді доводиться ставити останнє питання: і якщо ти впевнений в чомусь, ти мусиш це зробити, а там, де у тебе є сумніви, ти мусиш подумати, чому ці сумніви виникли. Для мене це такий виклик. По-перше, я бачу своїх співвітчизників і маю велику радість, це з одного боку, а по-друге, це так швидко і все так добре вийшло, що я задоволений. Не знаю, як студенти, але я задоволений».
У майстерні, серед ароматів фарб, кольорових мазків і нерозказаних історій, оживали не лише полотна, а й серця. Малювання стало простором, де біль перетворюється на силу, а тінь війни — на світло нових мрій.
