Україна в Карлових Варах: на міжнародному кінофестивалі представлені й українські фільми

Чотири документальні стрічки будуть показані і в головному конкурсі, і в супровідних програмах Карловарського міжнародного кінофестивалю.

Дівія

За головну нагороду — «Кришталевий глобус» — змагається стрічка «Дівія» режисера Дмитра Грешка. Фільм виробництва Польщі, України, Нідерландів і США — про згубний вплив російської війни на екологію України, на її природу. Фільм знятий «без слів» — це просто картини чудової української природи, її страждань від війни і її відродження. У Карлових Варах відбулася світова прем’єра фільму.

«Воєнні конфлікти — це перш за все людська трагедія, але не варто забувати, що разом із людиною зазвичай потерпає і природа. Документальний фільм «Дівія» — це темна медитація, що поглинає глядача, викриває безпрецедентну російську агресію в Україні і її сумні наслідки на місцях, які обвинувачують без слів: ліси, перетворені на попіл, поля, пошкоджені вибухами, затоплені міста чи іржаві корпуси військової техніки в спустошених регіонах, із яких зникло життя. Але природа не здається, а разом із нею й людина і її неоднозначне існування. Поки одні знищують, інші — розмінувальники, шукачі тіл, екологи — обліковують наслідки трагедії і відновлюють крихкі українські екосистеми, хоча горизонт і далі гуркоче».

Войтех Кочарнік, драматург КМКФ

2000 метрів до Андріївки

Іще два українські фільми представлені в позаконкурсній секції «Горизонти». Серед них — «2000 метрів до Андріївки» режисера Мстислава Чернова, власника «Оскара» за його попередній фільм «20 днів у Маріуполі». І цей фільм виробництва України і США, про визволення села Андріївки під Бахмутом, уже отримав низку нагород — зокрема, на українському кінофестивалі DocuDays UA, на Копенгагенському міжнародному фестивалі документального кіно чи на американському кінофестивалі Sundance.

«Два кілометри в часи миру — майже непомітна відстань. Але посеред запеклої битви за стратегічно важливе село рахується кожен сантиметр, і в двох кілометрах раптом вміщається все — розщеплені дерева, знищена природа, ворожі світи, відчай, і перш за все — лютий бій на життя і на смерть. «Оскаровий» режисер Мстислав Чернов після «20 днів у Маріуполі» знову переписує межі військової документалістики. Просто з лінії фронту він фіксує не лише гіркий присмак піррової перемоги на випаленій землі, а перш за все нав’язливі образи війни як кошмару, з якого неможливо прокинутися. Премія за найкращу режисуру документального фільму на цьогорічному Sundance».

Войтех Кочарнік, драматург КМКФ

Стрічка часу

Також у «Горизонтах» представлений фільм «Стрічка часу» режисерки Катерини Горностай. Цей кінодокумент виробництва України, Люксембургу, Нідерландів і Франції показує повсякденне життя учнів і вчителів в Україні в час війни, зокрема на прифронтових і деокупованих територіях.

«Документ-спостереження, що брав участь у головному конкурсі цьогорічного Berlinale, відстежує рік із життя учнів і педагогічних колективів в українських школах. На перший погляд звичні види діяльності — навчання, привітання першокласників, випускні іспити чи останній дзвінок — у контексті війни набувають нових значень. Самої війни в явному вигляді ми не побачимо, але її присутність глибоко пролинає до мозаїки повсякденного життя. І хоча тут панує повсюдне відчуття тривоги, уроки в зруйнованих будівлях і бомбосховищах тривають далі і перетворюються на символ опору і витривалості українського суспільства. Бо вони вчать дітей головному — як не втратити не лише своє життя, а й радість від нього».

Наталія Козакова, драматургиня КМКФ

I Died in Irpin

Також у Карлових Варах в окремій секції представлені фільми з цьогорічного кінофестивалю короткого фільму Pragueshorts, серед них і найкращий фільм Національного конкурсу цього фестивалю — I Died in Irpin («Я померла в Ірпені») режисерки Анастасії Фалілеєвої. Жанр цього фільму виробництва Чехії, Словаччини й України незвичний: документальний мультфільм.

Ось що пише про нього сама авторка.

«Уранці 24 лютого ми з приятелем вирішили виїхати з Києва до Ірпеня, до його батьків. Мені важко розповідати про події тих днів. Спогади про них мій розум блокує, відсуває, стирає. Єдине, в чому я впевнена, — що ситуація день за днем швидко погіршувалася».