Ніякого фізичного насилля над дітьми — у Чехії вже діє новий закон

У Чехії готуються до важливих змін у підходах до виховання дітей. Із 1 липня набув чинності закон, який оголошує будь-яке тілесне покарання неприйнятним. Це — перший крок до повної заборони фізичного насильства в родинах. Але чи готове до цього саме суспільство, як до закону ставляться чехи та як каратимуть батьків за порушення?

Закон прямо говорить: ніяка форма тілесного покарання — ляпаси, стусани чи психологічне приниження — не можуть бути частиною виховання дитини. У Цивільному кодексі це буде сформульовано як обов’язок батьків поважати гідність дитини та утримуватись від насильницьких методів впливу.

Катрін, мати двох дітей, каже: мета цього закону — дати чіткий сигнал суспільству, що насильство в родині не є нормою, як і в інших прогресивних країнах Європи.

«Я рада, що цей закон ухвалено. Думаю, це трохи наблизить нас до Західної Європи, де вже давно прописано в законі, що дітей бити не можна і фізичні покарання заборонені. У будь-якому разі, мені цікаво, як це впровадять. Я бачу велике питання в тому, як це будуть вирішувати, коли справді хтось битиме дитину чи фізично каратиме. Не уявляю, як це буде на практиці».

Закон із цього огляду має переважно декларативний характер — тобто не передбачає ніяких штрафів чи кримінальної відповідальності для батьків.

Катрін додає, що наразі стикається з суворими методами виховання дуже рідко.

«Я, мабуть, майже зовсім не стикаюся з насиллям чи фізичними покараннями дітей у своїй соціальній бульбашці, і я насправді вважаю побиття дитини невдачею дорослого, бо він не впорався з ситуацією інакше, ніж просто вдарити дитину. З іншого боку, я розумію як мати, що нерви іноді не витримують. Для мене є неприйнятним використовувати для цього якісь інструменти, наприклад, бити по дупі дерев’яною ложкою, — наше покоління переживало це у вихованні, але для мене це абсолютно неприйнятно. Навіть просто вдарити по дупі — це також має бути неприйнятно, але я розумію, що іноді людина не може втриматися».

Чи припустимий ляпас по дупі?

Попри ініціативу уряду, який підготував цей закон, частина суспільства залишається скептичною. У соцмережах можна прочитати десятки коментарів на кшталт: «Дітей треба тримати у дисципліні. Інакше не слухатимуться». Вдарити для багатьох є «швидким виходом».

Йоганна, мати двох дітей, каже: сучасні батьки мають чимало соціального тиску щодо виховання дітей. Тому вона не сприймає ситуацію так однозначно.

«А це моя думка. Я мама двох маленьких дітей, з різницею у два роки — їм зараз два і чотири роки. І я думаю, що це не таке вже чорно-біле питання. Особисто на мене це якось не дуже впливає, мені не здається, що потрібно прямо забороняти будь-яке фізичне покарання дітей. Мені здається, що це має бути якось розділено — покарання і насильство. Думаю, що зараз іде певний тиск на суспільство: мовляв, не можна навіть вдарити дитину. Але ж люди різні — з різними здібностями, рівнем IQ, походженням. І дуже мало хто справді здатен виховувати дитину так, щоб ніколи не дати по дупі і не підвищити голос. Це було б дуже красиво, але, як на мене, реальність трохи інша. Я думаю, що мало який батько чи мати справді хочуть зробити щось погане дитині або їй нашкодити. Більшість з нас живе в постійному страху, що ми якось неправильно подивилися на дитину, щось не те сказали — і ось вона вже буде травмована, не зможе функціонувати у цьому складному світі. Але, на мою думку, проблема не в тому, що дитина іноді отримала по дупі, а в тому, що батьки можуть її довго ігнорувати, або постійно сваритися між собою. Загалом міжлюдські стосунки зараз дуже крихкі. Я не вважаю, що ляпас по дупі — це найбільша проблема, яку ми маємо вирішувати».

Зміни стосуються кількох статей Цивільного кодексу, тож попри те, що закон не вводить покарань для батьків, він чітко фіксує: дитина має право на виховання без фізичного чи емоційного насильства. Це положення стане юридичною основою для практики органів соціального захисту та шкіл.

Дитина запам’ятає не урок, а біль

Ярослава Ванішова, вихователька у дитячому садочку, каже: тілесні покарання не виховують слухняність, бо дитина запам’ятовує не урок, а біль. Це формує страх, провокує знижену самооцінку, агресивність і втрату довіри між дитиною та дорослим. З власного досвіду вона бачить: кожну ситуацію можна вирішити інакше.

«Покарання дітей — абсолютно неприпустиме. Я вже маю певний вік, і в часи, коли я росла, або коли росли мої діти — а це десь 30—40 років тому — фізичні покарання були поширеними. І попри те, що я сама це пережила, я ніколи не застосовувала їх до своїх дітей. І у своїй роботі з дітьми — я не кажу, що це завжди легко, але все можна вирішити інакше. Фізичне покарання до чого призводить? Воно викликає в дітей біль, смуток. А вирішити можна все без цього — це моя думка. Ми є прикладом для дітей. Ми їх ведемо. Усе можна пояснити через гру. От, наприклад, сьогодні ми якраз розмовляли з дітьми про те, як поводитися в різних ситуаціях. Це робота з емоціями. Якщо ми думаємо, що дитина «істерить» і має сама зрозуміти, що вона відчуває, — то вона цього не розуміє. Ми повинні їй це пояснити. Але дати по дупі чи вдарити по голові — це не пояснення. Як і крик. Це моя думка».

Для порівняння: в Україні немає окремого закону, що прямо забороняє тілесні покарання в сім’ї. Водночас Кримінальний кодекс передбачає відповідальність за насильство в родині, і з 2017 року це — окремий злочин. Проте ляпаси, які не завдали тілесних ушкоджень, досі залишаються у «сірій зоні» моралі й права.