Відносини на відстані: «співчуття не дорівнює самопожертві». Нові стосунки у заміжніх українок за кордоном
Ми продовжуємо в студії Radio Prague International зустрічатися із психологами з організації AMIGA. З Алісою Фільчаковою ми зазвичай розмовляємо про стосунки, тому і вирішили обговорити відносини на відстані. Як поводитися жінкам, які залишаються, наприклад, у Чехії, а їхні чоловіки — в Україні, як цивільні, так і військові.
— Відносини на відстані: що потрібно знати подружжю, щоб впоратися з такою складною формою відносин?
— Так, дійсно, дуже важко зберегти ці відносини, наприклад, якщо ми живемо разом під одним дахом і в нас не прийнято розмовляти про душевні речі, емоційну близькість, підтримувати, а відносини на відстані ще більше зазвичай роз’єднують пару. Тому тут треба для обох обрати зручний спосіб спілкування: через відео, або дзвонити по телефону, або переписуватись, але так, щоб це влаштовувало обох. Бо якщо жінці зручно говорити по телефону, а її чоловік на роботі, не може говорити по телефону і йому буде легше написати смс, то тоді треба домовлятися: коли треба писати смс, коли він може на нього відповідати. Бо якщо я пишу смс і ти на нього пів дня не відповідаєш, то я змушена дратуватися. Це як партнерство, щоб двом людям було зручно у відносинах, щоб у цих відносинах були не тільки формальні відносини, але і налагоджувалися емоційні стосунки, тому прямо про все говорити — це з психологічної сторони здорова частина цих стосунків. По-друге, можна планувати зустрічі, треба домовлятися, коли та де ви побачитеся наступного разу: чи жінка поїде в Україну, чи чоловік зможе виїхати у місто, яке перебуває у більшій безпеці. Якщо, наприклад, запланувати якусь конкретну дату, то це знижує тривожність, бо у мене є дата, я на неї можу якось орієнтуватися, я куплю заздалегідь квитки, я собі відпустку запланую, і в мене в голові вже є: ось це вже відкладено, то буде лише моя зустріч з моїм чоловіком, і на це можна спиратися. Також тут важливо домовлятися про мову любові і за рахунок цього підтримувати емоційну близькість.
— Мова любові — це дуже гарно. Це як?
— Кожна людина сприймає любов по-різному, і для когось це, наприклад, зробити ввечері чай, підігріти вечерю, або зустріти з роботи. Для когось просто достатньо сказати словами: я тебе люблю. І зазвичай ми проявляємо любов своїм способом, а нашому партнерові потрібна любов іншим способом, і наш спосіб він може просто не сприймати, і він може це не враховувати як те, що мене моя жінка любить. Є п’ять основних мов любові: слова, якісне проведення часу разом з увагою одне до одного — не просто що ми сидимо разом на дивані і при цьому паралельно сидимо у наших телефонах…
— Але зараз багато жінок позбавлені частини цих проявів любові через відстань, вони не можуть бути зі своїми чоловіками поруч, і залишаються лише слова?
— Мені здається, що якщо відносини дуже важливі для двох, то ці люди будуть знаходити можливість, щоб якісно проводити час. Це можуть бути зустрічі по відеозв’язку — разом дивитися якесь кіно, разом вечеряти через Zoom… Спосіб можна знайти, якщо стосунки дійсно важливі. Відстань, звичайно все ускладнює. Також можна любов проявляти через подарунки: подарунки можуть бути якісь символічні, або дійсно якісь великі, значущі. Це можуть бути електронні подарунки, зараз доставка всюди працює і можна щось замовляти в іншу країну.
— Чи грати спільно в ігри та донатити один одному.
— Так, так. Можна також проявляти любов через допомогу, тобто через якісь вчинки, які будуть полегшувати життя вашого партнера: подзвонити в когось щось запитати — допомогти таким чином, замовити через інтернет-магазин якісь речі для цієї людини, щоб їй було легше. І останнє, що б я сказала — це фізичний дотик. І звичайно, що такий спосіб дуже рідко можливий, лише в ті моменти, коли люди будуть зустрічатися. Але є люди, які сприймають любов лише через фізичний дотик, і тому їм буде дуже важко у такі моменти.
— Гадаю, що їм вже дуже важко, бо стільки часу вони перебувають у Чехії. Зараз серед українців найбільшою проблемою, мені здається, у стосунках є саме ця відстань та неможливість бачитися. Що робити, якщо розуміння немає на відстані?
— Звичайно, що відстань і втрата розуміння — це проблема, але головна проблема — це емоційна віддаленість: люди перестають ділитися думками, почуттями, страхами, і нас дійсно ніколи не навчали цьому. Ми зазвичай як приходимо додому, кожен робить якісь свої справи, і все, і ось цієї емоційної близькості не відбувається — відстань все це ще погіршує. Тому тут треба навчатися про все це говорити, треба, щоб хоча б один партнер, якщо йому важливі ці стосунки, щоб він взяв на себе відповідальність і сам навчився все це проговорювати.
— А це правильно, коли відповідальність за відносини бере на себе лише одна людина за двох дорослих людей?
— Я би сказала, що вона може цьому навчитися, наприклад, якщо жінка перебуває за кордоном, а чоловік на фронті. Бо радше якщо він на фронті, то він у постійному стресі, в нього немає часу, в нього навряд чи з’явиться ця думка зсередини, і тоді жінка сама може навчитися вибудовувати ці стосунки, а потім, якщо їй важливі ці стосунки, сказати чоловікові: «Дивись, ось так і так. Зараз ми маємо ось такі відносини, і давай з цим будемо щось робити, у мене до тебе є така пропозиція». Якщо чоловік на це якось відгукується, то тоді можна продовжувати це якось розвивати.
— Жінки, які терплять на відстані не дуже приємне ставлення своїх чоловіків, спираючись на те, що це війна і треба потерпіти, — чи правильно вони роблять?
— Терпіти неповагу, холодність, якесь ігнорування, будь-які прояви агресії — це точно ненормально, навіть під час війни, і це точно не є здоровим способом. Війна ніяким чином не виправдовує токсичні стосунки. Співчуття не дорівнює самопожертві. Підтримка партнера не означає терпіти приниження, тут спочатку варто зрозуміти свій особистий кордон, а потім говорити про це своєму партнерові: я розумію, що тобі важко, але мені теж потрібне добре ставлення. Але ж, щоб навчитися так розмовляти, треба самому зрозуміти, де мій особистий кордон: на що я готовий, на що я не готовий, як мені нормально жити, як мені не нормально жити. І вже після того, як це структурується у голові у людини, про все це далі можна буде говорити. Якщо так сталося, що жінка якийсь час все це терпить, то вона таким чином не живе, вона виживає і якість її життя знижується, і тоді постає питання: «А навіщо воно?» Змінювати себе та своє життя ніколи не пізно, і життя точно не стоїть на місці, і його слід покращувати. Я пригадую фразу Кафки: «Хто пізнав всю повноту життя, той не знає страху смерті», тобто якщо я собі дозволяю зараз якісно жити та отримувати задоволення, то тоді мені буде легше.
— Якщо вже люди ухвалили рішення на відстані розлучатися чи ще не ухвалили, якщо в них неякісні стосунки, коли треба подавати на розлучення, щоб травмування психіки з обох сторін було мінімальним? У який момент це краще робити?
— Мабуть, тоді, коли вже були спроби відверто поговорити, коли вже була можливість все пояснити, все, що всередині, винесли назовні своєму партнерові. Якщо ми, наприклад, живемо у різних країнах, ми вже зовсім не розуміємо, що відбувається у житті один одного, в нас накопичилось внутрішнє напруження, не знаємо взагалі, що з цим робити, і щоб цього уникнути, ми просто подаємо на розлучення. Але внутрішнє напруження від цього нікуди не подінеться, і тоді воно буде якимось неконструктивним способом все одно проявлятися у нашому житті. Тому важливо спробувати знайти час, приділити цьому свою енергію, витратити на це певні свої сили, але все ж таки набратися сміливості і все максимально, наскільки це можливо, проговорити це зі своїм партнером. І якщо ви відчуваєте, що ви емоційно від’єдналися вже до якогось певного ступеня від вашого партнера, то тоді рішення про розлучення у вас не буде викликати такої нестерпного емоційного внутрішнього болю і жаху, нібито людина в ступорі.
— Нові відносини, які з’являються у жінок, поки вони ще перебувають у шлюбі, за кордоном — це нормально? Чи повинні ці жінки себе картати і як максимально безболісно вийти з офіційного шлюбу з чоловіком, який залишається в Україні, якщо вони цього не зробили?
— Так, це точно нормально. Війна, розлука і відсутність емоційного зв’язку створюють умови, в яких нові стосунки стають способом адаптації, турботи і проявом любові до себе. Якщо жінка страждає, звинувачує себе, то це точно ні до чого доброго не призведе. Самозвинувачення ніколи не допомагає, воно лише все погіршує, і жінка точно має право на емоційне та особисте життя, і не тільки жінка, але так само і чоловік, особливо в кризових ситуаціях. Тому дійсно важливо обирати себе, і якщо, наприклад, зараз багато жінок думають про те що, наприклад, заради дитини вона буде продовжувати перебувати в офіційному шлюбі з батьком своєї дитини, бо батько в Україні і йому там важко, або він на фронті, і щоб дитина підтримувала з ним зв’язок, — але це точно так не працює. З одного боку, дитина не сліпа, і вона бачить і бере собі приклад нездорових відносин батьків, а у дитини психіка працює як в комп’ютері: копіювати поведінку батьків і вставити собі в голову, — тому це для дитини не найкращий варіант. А з іншого боку дитина підсвідомо буде відчувати провину, що батьки разом лише заради неї, тому що якщо я як мама можу сама цього не помічати, але підсвідомо я буду давати якісь меседжі, і дитина на підсвідомому рівні буде все зчитувати, навіть якщо прямо це не буде проговорено.
