Знайшла заняття спортом раніше, ніж школу. Успішній інтеграції допомагає дозвілля
У Чехії вчаться десятки тисяч дітей із України, які втекли до Чехії від війни. Серед них і сини Юлії Лютої, які недавно пішли до 2-го і 3-го класів, чи волейболістка Анастасія Назаренко, яка минулого року успішно склала чеську «матуріту» і готується вступати до вишу. Вивчити чеську мову і знайти друзів Анастасії допоміг саме волейбол. Як інтегруються українські діти? Інтернет-видання Чеського радіо iRozhlas.cz розповідає дві історії про це.
Ключовим для успішної інтеграції юних українців у чеське суспільство є, за словами фахівців, діяльність під час дозвілля. «Це дуже важливо — діти таким чином з’ясовують, що їм подобається, і мають соціальний контакт зі своїми однолітками, вони починають дружити», — сказала виданню директорка Центру інтеграції іноземців Анна Марія Вінаржицька.
Дійсно, діяльність у вільний час відіграє вирішальну роль при неформальному вивченні чеської мови і пошуках місцевих друзів, погоджується з експертами і 19-річна волейболістка Анастасія чи мати двох хлопців Юлія, яка рада, що її діти ходять на малювання і в шаховий і пожежний гуртки.
Анастасія Назаренко, яка приїхала до Чехії в 16-річному віці без батьків, додає, що без волейбольних тренувань вона б тут не залишилася. Для Юлії гуртки стали доброю допомогою в тому, щоб дати заняття двом її синам: вона в Чехії з ними одна і ще мусить працювати. І обидві згодні, що такі заняття були необхідні для кращого вивчення чеської.
На важливості спільного дозвілля з чеськими дітьми наголошує і чеське Міністерство освіти, і неприбуткові організації, які працюють із іноземцями і допомагають їм із інтеграцією. До того ж значна частина родин українських біженців заявляє, що хотіла б залишитися жити в Чехії, тому їхня успішна інтеграція ще важливіша.
Як каже Вінаржицька, гуртки можуть допомогти з вивченням чеської принциповим чином — а саме незнання мови є одним із головних бар’єрів на шляху до успішної інтеграції іноземців у чеське суспільство. Особливо важливе це для старших дітей і підлітків, які вже не так прив’язані до сім’ї і ставлять на перше місце друзів.
Волейбол як шлях до інтеграції
Це підтверджує і згадана волейболістка Анастасія, яка родом із Гостомеля біля Києва. Вона приїхала до Праги зі своєю на рік молодшою сестрою практично відразу після початку повномасштабного вторгнення Росії до України. Анастасія брала участь у волейбольних змаганнях іще в Україні і, за її словами, «без волейболу не могла жити».
«Коли я приїхала, першим, що я почала шукати, були тренування, а не школа. Я почала грати за клуб «Татран» — Стржешовіце і грала в ньому до закінчення середньої школи», — розповіла вона.
Минулої весни Настя склала іспити «матуріти» в гімназії в Празі, а надалі збирається вивчати спеціальну педагогіку в університеті в Оломоуці.
У рішенні залишитися в Чехії і не повертатися додому відіграли роль дві важливі речі, каже вона, — вступ до гімназії у клас, який прийняв її, і саме волейбол.
«На тренуваннях мені дуже допомагало те, що там треба швидко спілкуватися і адаптуватися. Перше слово, яке я вивчила, було hezky («чудово» — ред.), бо ми багато одне одного хвалимо», — каже Настя.
Першими місяцями, додає вона, доводилося говорити з однокласниками англійською, але вже невдовзі вона попросила і їх, і вчителів говорити з нею тільки чеською, щоб звикнути. І тепер вона каже, що має серед чехів багато друзів і що принаймні на час навчання у виші планує залишитися в Чехії.
Вступ до середньої школи важчий
А от на рік молодша сестра Насті має в Чехії зовсім інший досвід. На відміну від сестри, вона мала піти до дев’ятого класу основної школи — і для вступу до середньої мусила складати вступні іспити, які і через мовний бар’єр виявилися для неї понад силу, хоча вона й готувалася.
«До того ж вона мала курси чеської посеред дня і тому не могла нікуди ходити, ні на волейбол, у який вона теж раніше грала, ні в якісь інші гуртки. Вона не мала тут ніяких друзів — тільки в Україні, з якими вона спілкувалася онлайн. Адаптація була для неї важчою», — каже Настя.
На труднощі при переході українських дітей із основної школи до середньої вказує і Пауліна Табері, яка брала участь у соціологічному дослідженні серед українців. «Перехід через межу 15 років і закінчення основної школи є для українців у Чехії критичним періодом, бо закінчилося обов’язкове відвідування школи, але не освіта загалом», — звертає увагу вона.
Дослідниця вважає, що головним бар’єром при переході до середньої школи є знання дітьми чеської мови, яке зростає поступово. І в найгіршому становищі опиняються діти, які приїхали у віці 9-го класу, — саме як Настина сестра. За її словами, через це навчальний потенціал українських учнів у Чехії може втрачатися.
Соціалізація молодших дітей
«Загалом інтеграція йде легше в молодших дітей, які гнучкіші і вчаться у формі гри. До того ж вони зобов’язані ходити до школи. А в старших дітей може настати опір процесові інтеграції через життєвий період підліткового віку», — каже Вінаржицька.
Саме з двома малими синами приїхала до Чехії з Одеси Юлія Люта — старшому Олегові було тоді п’ять років, Богданові чотири. Невдовзі після приїзду Юлія знайшла роботу в пивзаводі, а хлопчики пішли до дитсадка. Вона пригадує, що найважчим було і для неї, і для дітей звикнути до чеської мови, а для неї ще й те, що доводилося поєднувати роботу, яка забирала багато часу, з доглядом за дітьми.
«Коли мені запропонували роботу в барі, то дружина власника пивзаводу домовилася з трьома родинами по сусідству, що вони по черзі доглядатимуть моїх дітей. Це було неймовірно — ми тут не самі, хоча навколо лише чехи», — оцінила вона допомогу.
Зараз, проживши в Чехії майже 3,5 роки, Юлія каже: вона з дітьми почувається в Чехії як удома. Адаптацію полегшує те, що хлопчики вже старші — Олег ходить до третього класу, Богдан до другого, — і вони вже краще навчилися чеської мови.
Допомогло й те, що Юлія пів року тому змогла отримати водійське посвідчення. Завдяки цьому вона має більші можливості, як розважити дітей у їхній вільний час. У селі Хржич Плзенського краю, де вони живуть, її сини ходять на шахи і малювання, а завдяки водійському посвідченню вона може возити їх і на гурток юних пожежників до Бероуна.
Але спочатку родина цих можливостей не мала. «Хлопчики, наприклад, отримували запрошення на день народження від чеських дітей, але боялися туди йти, бо нічого не розуміли», — згадує Юлія.
«Панковий» табір
І тут допомогу вже в перше літо, яке родина жила в Чехії, надав ватажок скаутського загону з Бероуна Їржі Дубен, який вирішив узяти обох хлопчиків до скаутського табору неподалік Хржича, хоча вони й не були членами загону. «Знайти в той час табір було дуже важко, так що це було чудово», — каже Юлія.
«Мама Юлія тоді казала, що має вдома двох хлопчиків і їй дуже важко їх розважити, бо вона з ними сама і мусить працювати. І нам спало на думку, що можна було б узяти їх у табір, і так і зробили. Вийшло якось по-панковому», — розповів скаутський ватажок Їржі Дубен.
Так сини Юлії почали їздити до скаутського табору щороку і вже взяли участь і в запливі річкою. І щороку, каже Юлія, вони почуваються там як удома і вже краще знають чеську.
Їржі додає, що перший рік був дуже складним, бо хлопчики були в таборі наймолодшими і спілкуватися з ними було непросто. «Перший рік вони тут із нами не ночували, бо живуть поруч, але на другий рік уже й ночували і краще говорили чеською», — звернув і він увагу на їхні успіхи.
Як каже Їржі, і цього року хлопчики були в таборі одними з наймолодших, але були вже більше інтегрованими. Він позитивно оцінює те, що таким чином вони дістаються в середовище поза селом і до іншого колективу. І чеські діти, за словами ватажка, полюбили малих українців.
Бар’єри в інтеграції
Як каже директорка Центру інтеграції іноземців Анна Марія Вінаржицька, саме нестача в батьків вільного часу і відстані, які доводиться долати заради дітей, про що згадувала і Юлія, є однією з головних перешкод, які не дають українським дітям більше залучатися до позакласної діяльності. «Організаційно це може бути дуже складно, бо батьки часто через роботу не мають можливостей нічого організувати. І з транспортом може бути непросто», — додає вона.
Іще одним великим бар’єром для багатьох родин залишаються й фінанси. Тому українці часто залежать від допомоги деяких чеських неприбуткових організацій чи шкіл у тому, щоб їхні діти краще інтегрувалися в чеське суспільство.
«Існують методичні вказівки Чеської шкільної інспекції і посібник для основних шкіл. Різні некомерційні організації підтримують навчання українців чеської мови і їхню інтеграцію», — каже соціологиня Пауліна Табері і додає: але школи постійно просять систематичної підтримки й фінансування і скаржаться, що методики більше зосереджені на молодших класах і молодших дітях.
Від чого ж залежить успішність інтеграції? Вінаржицька підсумовує: «З одного боку, важливий сам міграційний процес і підхід школи, але також неймовірно важливим є підхід суспільства, бо ж інтеграція — двобічний процес. Він вимагає активності від мігрантів, але водночас і суспільство мало б надати іноземцям можливості буди захищеними від дискримінації і встановити чіткі правила. Інтеграція буде успішною настільки, наскільки це дозволить більшість».
