Українки здійснили свою мрію в Чехії: чех допоміг фінансово
Магія української кухні живе у двох маленьких старовинних будиночках, які наче зійшли зі сторінок казки: білі стіни, дерев’яні вікна, блакитні віконниці, а всередині — аромат домашньої їжі, що повертає у дитинство. Тут господарюють сестри Галина та Марія. Вони приїхали до Чехії після початку повномасштабного вторгнення Росії до України. Спершу працювали в кебабній. А згодом вирішили: час створити щось своє. Так народилася ідея відкрити український буфет — місце, де кожен чех може скуштувати справжню українську їжу. Порадитись жінки пішли до Іва Санітера — чоловіка, який від самого початку їхнього перебування у Чехії допоміг родині з житлом і підтримував у найважчі моменти.
Іво Санітер, власник буфету „Pavilonek“: «Обидва ці будиночки колись належали одному власникові. Того пана звали Гелман. Він почав працювати тут у 1922 році, тобто 103 роки тому. Я думав, що він їх побудував, але згодом дізнався, що він їх купив. Наскільки старі ці будівлі — точно не знаю. Вони, мабуть, на кілька років старші, ніж він почав тут працювати. Можливо, ще з кінця Австро-Угорщини або початку Першої республіки, не впевнений. Десь наприкінці Першої світової війни вони виникли. Він це купив і спочатку відкрив тут канцелярські товари, але в цьому місці це не дуже йшло. Тож він додав солодощі — почав продавати шоколад, цукерки, і ще трохи паперу. Потім із часом додали продаж тютюну. І відтоді це місце залишалося «трафікою» (крамничкою мішаного товару — ред.) аж до нещодавнього часу, коли власники пішли на пенсію і закрили його. Вони мали кілька таких «трафік» і поступово продали всі. Тож останні два-три роки тут нічого не було».
Галина Штефура, співзасновниця буфету „Pavilonek“: «Він побачив цей будиночок, що продається ця будова. І каже: «То вже таке старовинне, воно стоїть десь 100 років». Він дуже любить старовинні такі будови. І каже: «Я б хотів купити, але не знаю, що там зробити». Я прийшла, кажу: я б щось там зробила, якісь українські страви у більшості, щоб чехи могли скуштувати наші страви, тому що ми скуштували чеське — все. А багато хто з них, скільки я не працювала з чехами, де б не працювала, або десь просто не розмовляла, — вони казали, що хотіли б щось спробувати наше».
Зусиллями всієї родини приміщення відремонтували, оздобили власноруч, а пан Санітер допоміг фінансово. Українки признаються: без його підтримки навряд чи наважилися б зробити перший крок.
Галина Штефура: «Він нам допоміг трошки фінансово на початку, але ці гроші ми йому повернемо. Він нічого не бере, ніяких відсотків. Він каже, що він радий, що ми відкрилися, що люди можуть спробувати нашу їжу, нашу кухню».
Далі Галина та Марія почали оформлювати всі дозволи у відповідних установах. На цьому етапі почали з’являтися сумніви, а часом й відчай.
Галина Штефура: «Коли з тими документами мені казали, що ти з України, то не буде, то не це, то не то, — якось опускалися руки, я думала, я не зможу це все витримати. І морально, і фізично для мене це було важко. І ще я думала, що в мене дитина, їй буде 5 років, і я не буду на неї мати час. Але чоловік підтримував, сестра підтримувала. Сестра каже: «Та ти що, ми разом, у тебе голова, у мене руки, все буде добре». І так і дійсно зараз так виходить».
Відкриття буфету „Pavilonek“ відбулось навесні цього року. Місцеві були здивовані асортиментом та смаком, які запропонували українки. Кожен смак, кожен аромат мав історію. І чехи, які заходили до буфету вперше, швидко ставали постійними гостями.
Галина Штефура: «Першого дня, коли ми відкрилися, то був четвер, у нас на вітрині перші стояли чебуреки, потім внизу пиріжки з картоплею. І вони такі заходять: а що це є? А звідки то? Звідки ці рецепти? Я кажу, що з України. Так ви українка? — питають. Так, то є український буфет, кажу, то є українське бістро. Чебуреки і пиріжки це в нас взагалі люкс. Вони всі розходяться, ми їх мусимо пекти по два-три рази на день. Вони дуже багато брали оці чебуреки, куштували квас — український квас. Вони тепер приходять з пляшками по 3—4—5 літрів. У нас на тиждень іде 100 літрів квасу. Вони вже дуже звикли. І, чесно, ну, не було таких ситуацій, аби комусь щось не подобалось, або ще щось».
Українська кухня підкорила місцевих простотою, щирістю та теплом. Сьогодні в буфеті „Pavilonek“ можна скуштувати навіть піцу чи хот-дог, але в українській інтерпретації, за сімейними рецептами.
Галина Штефура: «Саме хот-доги, не оці, які в них є «парек в рогліку». І також їм дуже смакує, тому що там дуже багато білої капусти, ми її заправляємо так, як смачно, там є та сосиска, там є соус, такий, як ми його робимо, там є сушена цибуля. І вони коли заходять, вони кажуть: ми хочемо «парек в рогліку». І я мушу завжди пояснити людям, що це не те, до чого вони звикли, це зовсім інший хот-дог. І вони кажуть: це схоже так, як в мультиках. В Америці, кажуть, такі хот-доги їдять. Кажу: ні, такі хот-доги їдять в Україні. Піци я роблю сама, своє тісто, яке я вмію, роблю сама свій соус, той, який я вмію робити. Їм дуже смакує, тому що вони кажуть, що в піцеріях так не роблять, як роблю я. У нас більше так по-домашньому та піца і виглядає, і смакує».
Найбільший успіх мали борщ і пельмені. Галина довго вагалася, чи варто додавати їх до меню, але тепер ці страви — справжній хіт.
Галина Штефура: «Люди беруть дуже багато, люди беруть з собою. Люди за ним приходять, навіть коли ввечері вже немає, ми кажемо: «Закінчився той борщ». Ми готуємо його два рази на день. І люди такі: «Боже, та я вже чекаю ранку, аби прийти, поїсти той ваш борщ». Кажу: добре, рано вас чекаємо. Восьма година — люди вже тут чекають на наш борщ».
Попри те, що справи в Чехії йдуть добре, Галина та Марія постійно думають про дім. Вони вдячні країні за підтримку, але мріють повернутися в Україну.
Галина Штефура: «Вдома є зовсім по-іншому. Вдома інші люди, вдома родина. Завжди хочеться додому. Не знаю, в кого які плани, але в мене плани повернутись в Україну».
