Чехія заробляє на допомозі Україні. А дехто бореться з українськими прапорами
У перший же день перебування на посаді спікера нижньої палати парламенту Чехії чех напів’японського походження Томіо Окамура зняв український прапор із будівлі Палати депутатів, який там було піднято ще з перших днів широкомасштабного вторгнення Росії в Україну. Про це написали чи не всі чеські ЗМІ, включно з українськими інтернет-ресурсами у цій країні, інформацію яких підхопила й низка видань у країнах Євросоюзу, а також більшість засобів масової інформації в Україні.
Однак уже ввечері того ж дня й на ранок наступного на парламентській будівлі з’явились три українські стяги, які на знак солідарності з Україною вивісили з вікон своїх кабінетів депутати з нині опозиційних партій дотеперішньої урядової коаліції. В соцмережах писали: рахунок у змаганні Окамури з українськими прапорами став 3:0 на користь прапора. Але тим часом їх вивісили вже принаймні п’ять…
Отже, замість одного українського прапора на будівлях Палати депутатів майорять кілька. А між політичними силами та по соціальних мережах Чехії розгорнулась запекла дискусія стосовно гідності такої поведінки фактично третьої посадової особи в Чехії, за партію якої (Окамура — лідер SPD) проголосували всього 7,78% виборців із 68,95%, які взяли участь у жовтневих парламентських виборах.
На своє виправдання чеський політик, який власноручно тримав драбину під час зняття українського прапора, сказав, що в передвиборних зустрічах із виборцями пообіцяв відстоювати тільки права чеських громадян і що на чеських державних будівлях мають і будуть майоріти тільки державні прапори. Але вивішений на парламентській будівлі прапор Ізраїлю, так само на знак солідарності з цією країною після нападів палестинських терористів, він зняти все ж не наважився…
На знятий у Празі український прапор відреагували також і в самій Україні, а точніше, у Верховній Раді, де в стінах українського парламенту поряд з державним прапором розмістили й чеський прапор на знак вдячності Чехії за кількарічну всебічну та щиру підтримку України у війні проти агресора — Росії. Те саме зробив і заступник міністра закордонних справ України, а раніше український посол у Чехії Євген Перебийніс.
Боролись за владу, перемогли прапор
Більшість виважених думок з-поміж чеських політологів та журналістів очевидні: часи безапеляційної підтримки України в Чехії, як і в більшості країн Європи, — у минулому. Тобто в країні вже не пишаються українськими прапорами на Національному музеї та на більшості державних будівель, а також мільярдами крон, зібраних для допомоги Україні. Вже й забулося, що перші танки, що прямували українцям, були саме з Чехії — вслід за якими першого європейського прем’єр-міністра Київ зустрічав теж саме з Чехії, яка була зразковою і в прийнятті сотень тисяч біженців. Здавалось, що така ейфорія правди, справедливості та солідарності буде продовжуватись завжди.
Але зоряний час ніколи не триває вічно. З часом для багатьох чеських громадян через подорожчання продуктового кошика, енергоносіїв, комунальних послуг та інші негаразди, які на європейський континент принесло відлуння війни Росії проти України, українці та їхня країна стали тим громовідводом, куди соціально менш захищені люди спрямували своє чи не вічне невдоволення — статусом, оточенням, владою й ще бозна чим. Саме цим і скористались чимало політичних сил на останніх парламентських виборах, що й привело до влади досі опозиційні партії, які навперебій обіцяли «покінчити з допомогою Україні», бо це нібито неодмінно має покращити економічну ситуацію в самій Чехії. Правда, першою «перемогою» дотеперішньої опозиції стало лише зняття українського стягу, як кепкують у цій центральноєвропейській країні.
Допомогу Україні від Чехії люблять перебільшувати. Кожен зі своєї причини
На противагу чеським політикам, які не обтяжують себе реальними фактами та цифрами тієї ж допомоги Україні, місцеві аналітики, до їхньої честі, є більш об’єктивними і з’ясували, що за весь час повномасштабної війни Чехія, наприклад, витратила на підтримку України 1,2% від суми, яка мала б бути виділена на декарбонізацію економіки країни (урядова Програма задля виконання європейського кліматичного та енергетичного зобов’язань з метою збільшення виробництва електроенергії з відновлюваних джерел, яка розрахована до 2030 року) — такі підрахунки Якуба Кунеша, директора чеського Ліберального інституту. Більше того, за цими підрахунками, вся допомога Україні склала лише 3,7% від цьогорічних витрат на соціальні виплати в Чехії.
Ще більш чесними є коментарі журналістів, таких, як шефредактор видання Aktuálně.cz Матіаш Зрно, які констатують: «Поки ми витрачаємо сили на прапори, наша допомога Україні насправді — це досить непоганий бізнес, який оплачують данці, нідерландці, німці і самі українці. Зброя та боєприпаси з Чехії течуть на Схід за чужі гроші, а не за наші. Ті часи, коли зброя йшла в Україну з урядових складів, давно минули. Ми вже тривалий час заробляємо на цій війні». Однак чеські політики не переймаються фактами і надалі оперують міфами про фантастичні обсяги коштів, що пішли на допомогу Україні, про що тільки й хочуть чути виборці: одні — як доказ того, що все відбувається «за рахунок чеських громадян», а інші — як доказ щедрості Чехії.
Натомість Україні навряд чи потрібно більше прапорів по Європі. Зате їй нагально потрібні зброя, боєприпаси, кошти, ліки та все необхідне для ведення масштабної війни у Європі, якої світ не бачив з 1945 року. А ще Європі не менше, аніж українцям, важливо розуміти, чи готові самі європейці захистити себе, чи мають достатньо амуніції, чи запрацювали вже військові виробництва, чи затверджені нарешті протоколи, за якими країни НАТО будуть знищувати повітряні, морські та наземні цілі, які вже сьогодні загрожують Європі, — включно з тими політиками, які запросто можуть скинути стяги країни, яка вже четвертий рік у смертельному клінчі з російським агресором. Але державний прапор, як бачимо, — реальний символ перемоги кожної країни.
