Представниця української молоді в Чехії Анна Абрамчук: «Молодь хоче жити тут і зараз»
Юна українка Анна Абрамчук у 16-річному віці вимушена була втікати разом з родиною до Чехії через повномасштабну війну в Україні. Не бажаючи до останнього покидати свій дім і опинившись у селі поблизу Їглави, дівчина стикнулася з повною апатією і довгий час умовно «жила на валізах». Нині Анна — активна представниця української молоді в Чехії, співзасновниця Асоціації МОSТ UA-CZ та членкиня Української ради краю Височина.
— Анно, ви активна представниця української молоді, розкажіть, з чого почалася ваша активність. 16 грудня вам виповнилося 19 років. Хто формував ваш характер? Я гадаю, що це зробила родина.
— Так, я була активною, починаючи змалечка. Відвідувала різні гуртки, була відмінницею в школі. Але з переїздом до Чехії перший рік пропало будь-яке бажання щось робити, адже це перехід до іншої системи навчання. Я пішла до чеської школи до восьмого класу замість дев’ятого. До цього я залишалася, ще віддалено, старостою, а людей зібрати неможливо. Цей перший рік я намагалася зібратися докупи. У 23-му році в Празі була перша річниця повномасштабного російського вторгнення Росії в Україну, була дуже велика акція, і я вирішила: можливо, досить сидіти, можливо, треба щось знов почати робити. Я приїхала до Праги, подивилася на натовп і зрозуміла: скільки людей нас підтримує, скільки людей має силу вийти і щось робити, то хто я така, щоб не почати чимось займатися. Власне, ця перша акція стала таким переломним моментом у моєму житті. Після цього виявилося, недалечко від нас, бо ми жили тоді ще в селі, а в місті поблизу є Український дім, де виготовляли окопні свічки, і я вирішила, що, напевно, з цього варто почати. Прийшовши туди вперше, я пішла звідти з дуже приємним враженням, тому що нас зустріла пані Тамара — легенда нашого міста. Ми кажемо, що вона мама для всіх мам. І вона мене якось в це трошки втянула. Потім я натрапила на оголошення, що шукають в цей Український дім адміністратора. Я запитала в мами, просто кажу: мамо, так чи ні? Мама не знала ні запитання, ні про що йдеться. Мама каже: якщо є варіант так, то треба завжди обирати його. Я написала організаторам, запитала, чи підійду я, тому що мені 16, я побоювалася, що не візьмуть.
— А потрібна була чеська чи ні?
— Ні. Це було ще на початку, їм потрібен був хтось, хто допомагав би координувати волонтерів, комунікував би з людьми, вів соціальні мережі. Я вирішила, що, напевно, це саме час спробувати. На диво, мене взяли, мені сказали: звісно, приходьте, якщо ви щось не знаєте, то ми вам з усім допоможемо. Власне, з цього почалася моя діяльність.
— Ви приїхали на початку повномасштабної війни, у березні з Броварів Київської області?
— Так.
— Наскільки складно було адаптуватися до чеського суспільства і взагалі перейти на чеську мову, вивчити чеську мову?
— У мене з чеською досить весела історія, бо я до останнього думала, що ми сюди приїхали дуже на тимчасово, приїхали — поїдемо, і я перші пів року чеську мову взагалі не хотіла вчити. Хоча я й ходила в школу і в нас був чудовий колектив саме викладачів, з однокласниками, на жаль, не так склалося. Потім мені сказали: а ти розумієш, що тобі треба буде все одно вступати до середної школи, а там вже чеська мова буде потрібна. І мені довелося дуже швидко сідати і вчити чеську мову. Але нам дійсно дуже пощастило, тому що в школі був вчитель, який навчався, до речі, в Одесі, він чех, його навчання було пов’язане з морським флотом, і він, власне, розмовляв російською мовою. І ось ми з ним вчили за допомогою російської, англійської, вчили чеську мову.
— А є у вас якісь власні лайфхаки, як швидко вивчити чеську, що потрібно робити?
— Основне — це слухати. Можливо, це звучить банально, але навіть якщо ви сидите за підручниками і вчите, ви можете писати, але ви не розмовлятимете. Все одно мені здається, що здебільшого нам потрібна чеська більш-менш розмовна. З цього треба починати, а вже потім досягувати граматику.
— Ще трошки про школу. Ви сказали, що з учнями не так добре все склалося, як із вчителями. Чому так сталося? Тому що я не лише від вас чую про те, що українські діти, підлітки, на жаль, не можуть влитися до чеського колективу. Українських дітей булять дуже часто. Що з вами відбувалося?
— У мене склалися нейтральні дуже відносини, не було якогось булінгу чи чогось такого, але коли я щойно прийшла, зі мною намагалися розмовляти діти чеською, тому що ти така — цікавинка, будемо відвертими, а там не стільки хочуть з тобою спілкуватися як з людиною — щось таке новеньке в класі з’явилося, потрібно спробувати поспілкуватися. Але ти, коли приходиш, ти ж чеською ще не спілкуєшся. І ми намагалися англійською, але англійська їм не дуже йшла, і я, насправді, англійську недобре знаю. І вийшло, що поки мені знадобився рік вивчити більш-менш чеську мову, однокласники звикли, що я не розмовляю, і далі від цього інтересу взагалі не було. У нас дійсно вийшли нейтральні стосунки, і що цікаво, вже після мого випуску зі школи, коли вони побачили, що ось Аня розмовляє, то ми почали з деким спілкуватися в соціальних мережах. Писати — я їм щось, вони мені.
— Розкажіть про цей ваш досвід: ви закінчили і чеську школу, і українську паралельно. Наскільки було складно?
— Мені дуже допомогло, що я, починаючи з першого класу, була відмінницею, гарно вчилася. Насправді, матеріал у чеських початкових школах, якщо це не гімназії, а класичні, то він нескладний, складність полягає лише у мові. І виходить, що якщо ти вже знаєш мову, хоча б якісь її основи, то цей матеріал опановується набагато легше. Особливо математика чи хімія, тому що в хімії, звісно, треба вивчити ці специфічні назви, але зазвичай вам допомагає латинь, тому що ми вчимо, скажімо, більш-менш в оригіналі. В цьому плані було легше.
Важко для мене було, коли я з дев’ятого класу чеського переходила в середню школу і паралельно закінчувала одинадцятий клас, готуючись до НМТ. Тут було трошки складно, тому що у початковій школі більше з розумінням до тебе ставляться: ти тільки прийшла, давай ми не будемо тебе сильно оцінювати, але в середній… В мене так сталося, я вступила на соціальну діяльність, не закінчила, але провчилася рік, отримала теж з відзнакою атестат — все добре, але вирішила туди не йти.
Власне, в середній школі це вже набагато важче, бо там йдуть уже профільні предмети, і коли ти не знаєш цього матеріалу, навіть українською, то тут ти вже стикаєшся дійсно з великими проблемами. І в мене часто виходило, що я вчила не стільки матеріал, скільки нові слова з цього матеріалу — це проблематично, особливо, дійсно, якщо є деякі вчителі, які кажуть, що якщо ти вчишся в чеській школі, то ти маєш мати умови нарівні з чеськими однокласниками. Написати диктант чеською — це фактично нереально для мене.
— Ви в Україні для себе обрали який виш?
— Я змінювала університет, спочатку вступала на початкову освіту — викладач, а потім провчилася там пів року і зрозуміла, що це, напевно, не мій університет, і перейшла до іншого. І зараз я навчаюся на першому курсі київського столичного університету імені Бориса Грінченка на журналістиці.
— Ви онлайн займаєтеся чи їздите на сесії?
— В минулому університеті треба було їздити на установчі сесії і потім на екзаменаційну. В Грінченка нам рекомендували приїхати на установчу сесію, що я і зробила, а ось на екзаменаційну сесію, яку я складала в кінці минулого місяця, нам дозволили не приїжджати, адже розуміють, яка ситуація — ми складали іспити онлайн.
— Ви у подальшому, коли завершиться війна, плануєте залишатися в Чехії чи повертатися в Україну? Тому що вам потрібно буде, знову ж, — нострифікувати диплом і так далі, проходити інші процедури.
— Це я прекрасно розумію, але я з тих людей, хто дійсно дуже хоче повернутися, тому я і обрала для себе шлях саме української освіти. За бажанням я б могла отримати чеську освіту, незважаючи на те, що це навчання іншою мовою. Виходячи з мого досвіду навчання тут — в мене б вийшло. Але, навіть за чотири роки в Чехії, я не почуваю себе настільки комфортно, щоб будувати тут майбутнє життя, тому планую повертатися в Україну. Оскільки навчатися мені ще чотири роки, то хто знає, як тут буде з нострифікаціями, якою ситуація буде в Україні. Як показує життя, не можна будувати плани надовго.
— Ви така активна, і мені здалося, що ви, можливо, хочете будувати своє майбутнє в Чехії через те, що ви і співзаснували Асоціацію MOST UA-CZ, до якої вкладаєте купу зусиль. Як, розкажіть, так сталося, що у вашому житті з’явилась Асоціація МОSТ?
— Ви казали, що вам здалося, наче я хочу будувати життя в Чехії. Насправді багато чехів мене навіть питають: як так може бути, що в тебе досі немає громадянства? Бо для них це далека історія, вони не знають, скільки років треба жити, які екзамени складати, то дивуються. Асоціація МОSТ насправді виникла нещодавно. Пані уповноважена з прав людини Клара Шимачкова-Лауренчикова створила Форум української молоді. Це був форум, де були представники молоді з усіх регіонів Чехії. Власне, ми там познайомилися, представляли якісь свої проєкти, над якими працювали кілька місяців. І у нас там був один пан — Тарас Катрун, який, власне, є директором нашої асоціації. Він прийшов з цією ідеєю: хотів би заснувати якесь продовження цього форуму, якусь молодіжну асоціацію. Оскільки ми знаємо, що є Generation for Ukraine, але вони мають діяльність у Празі, а ми хотіли її розширити, і зараз у нас є представники в кількох регіонах. Тарас розповів про свою ідею і запропонував охочим долучитися. Запросив мене і ще кількох наших колег, і ми разом працювали над створенням статуту, потім надсилали його в Брно, щоб схвалили, і так нещодавно виникла наша організація.
— На вашу думку, чеська влада чує українську молодь?
— Намагається. Та, що була намагалася. Як буде з наступною, буде видно з часом.
— А які ваші прогнози?
— Насправді це досить складне питання, бо наша асоціація є аполітичною, ми намагаємося не робити якихось таких заяв. Але ми бачимо, що коаліція, яка зараз тут складається, не дуже сильно прихильна до українців — ми не говоримо лише про молодь, загалом. Якщо спікер парламенту першим своїм кроком на посаді вважає доцільним зняття українського прапора з будівлі парламенту, то це дуже гарно говорить про можливі майбутні ризики.
— Які у вас амбіції? Як ви бачите своє майбутнє у організації МОSТ?
— Метою нашої асоціації є об’єднання чеської та української молоді і, звісно, збереження нашої української ідентичності — ми допомагаємо саме з цим. Зараз із лекціями наш директор проїхав кілька міст Чехії. Ми робимо змістовні зустрічі, на яких дізнаємося про потреби молоді. Ми націлені розвиватися саме в цьому руслі. Ми будемо займатися своєю діяльністю, звісно, будемо пильно слідкувати за кроками наступної влади і вже від цього будемо відштовхуватися: чи варто робити якісь політичні заяви, чи ні.
— Наскільки гарно чеська та українська молодь об’єднується і підтримує одна одну?
— Тут дуже багато аспектів, від яких це залежить. Як ви, власне, теж казали, українській молоді часто буває важко влитися в чеський колектив, це знайомо і мені особисто, тому що у нас трошки різні бекграунди. Нашій молоді дуже різко довелося подорослішати. Коли ви, умовно, потрапляєте в чеське суспільство, саме молодіжне, то вам деколи здається, що вони на кілька років молодші. Звісно, це не погано, це добре, тому що молодь живе своє щасливе життя, але нашій, на жаль, доводиться зараз важче. Можливо об’єднати українську і чеську молодь? Ми це робимо, і на наші змістовні зустрічі, у тому числі, ходять чехи. У суботу в нас відбулися зустрічі, ми разом слухали чеські і українські колядки, і здавалося б, що це такі дрібнички, але саме це здатно цю молодь об’єднувати.
— Стосовно перспектив життя в Чехії, ви казали, що плануєте повертатися, але гадаю, що багато спілкуєтесь з українською молоддю. Які в молодих людей настрої? Вони у більшій кількості хочуть повертатися, залишатися, будувати в Чехії своє життя?
— Мені завжди сумно це визнавати, але більшість української молоді, з якою спілкуюся я, все ж таки хочуть тут залишатися. Тому що всі ми розуміємо, що це більш перспективно. Після закінчення війни Україну доведеться відновлювати. Звісно, хтось каже, що це великі можливості, адже будуть і закордонні партнери, інвестиції, і так далі, але молодь хоче жити тут і зараз. Українська свідомість на фоні цього може трошки програвати. Отримавши європейську освіту і вже потрапивши сюди, молодь задумується над тим, що немає сенсу повертатися: в Чехії навіть на найменш оплачуваній роботі я маю більше, ніж в Україні. І це, на жаль, дійсно так. Це — велика проблема. Дійсно, більшість молоді хоче залишатись. А перспективи є, тому що є куди працевлаштуватись. Якщо ви знаєте чеську чи англійську мову, це вам також дає різні шляхи для розвитку.
— Стосовно традицій — чого не вистачає тут у Чехії? Зараз наближаються свята. Різдво. Які традиції будете продовжувати? Що буде у вашій родині? Можливо, щось на столі обов’язкове.
— Ви кажете, чого найбільше не вистачає, — звісно, родини. Можна перенести традиції, але, колв не мати тут цілої родини, ці традиції відчуваються інакше. Ми загалом з Київської області, і в Києві не так сильно святкують це Різдво. Звісно, святкують, але немає ось таких суто українських традицій. Ми зазвичай на Різдво їздили до бабусі, адже вона з Івано-Франківська і там цих традицій дотримуються. Це було чудово, тому що бабуся завжди накривала чудовий стіл, ходила співати колядки, кликала гостей, далеких родичів. І ми тут в Чехії далі намагаємося цю традицію продовжувати: у нас кожного року всі 12 страв завжди мусять бути. Я завжди перед Різдвом телефоную бабусі і питаю: а що ще можна покласти до страв? Ми традиції всі намагаємося переносити. Я б не сказала, що ми взяли якісь чеські традиції, тому що у нас або деякі схожі, або їхні нам не дуже близькі. Але мені подобаються деякі чеські колядки, тому що вони схожі на наші.
— А стосовно чеської традиції їсти на Різдво коропа що думаєте?
— Я не люблю рибу. Для мене ця традиція дуже дивна, і багато чехів, з якими я спілкувалася, казали мені, що насправді не дуже люблять цього коропа. Але це традиція.
— Що обов’язково буде на вашому столі?
— Обов’язково буде кутя. Ми обожнюємо її всією родиною. У нас варилося дуже багато голубців і стільки ж куті, доїдалося потім ще тижнями.
— Що можете побажати українській молоді?
— Незважаючи на те, що є українські організації, є ми, але не вся молодь про це знає. І молодь насправді має безліч проблем в Чехії, тому що це дуже вразлива вікова категорія, а особливо з тим досвідом, з яким вона зараз сюди приїхала. Мені б дуже хотілося, щоб більше організацій займалися також молоддю. Тому що зазвичай більшість громадських організацій націлена на культуру, на всі вікові категорії людей. Але до молоді, мені здається, дуже часто потрібно трошки специфічне ставлення. Ми можемо пояснювати, умовно, як продовжувати тимчасовий захист, але молоді щось буде незрозуміло.
