Вiд фiнансистки до перукарки: iсторія про сміливість починати заново
Українка Лілія Грезент із Харкова колись будувала успішну кар’єру фінансиста, але в 35 років вирішила здійснити мрію дитинства і стати перукаркою. Сьогодні їй 50, і після евакуації з України та переїзду до Чехії вона відкрила власну студію в Остраві. Її шлях — це історія про сміливість починати заново й знаходити себе попри обставини.
За наполяганням батьків Лілія здобула бухгалтерську освіту і багато років будувала успішну кар’єру у фінансовій сфері. Але у 35 зрозуміла, що більше не хоче жити не своєю мрією — і пішла навчатися на перукаря.
«Я в дитинстві на ляльках тренувалася. А потім вже брата стригла. І я казала, що піду на перукаря вчитися. А батьки казали, що це взагалі не професія, будеш бухгалтером, Бухгалтер — це в добрі, в теплі і ти молодець. Ну я і вивчилась. Працювала в державній службі, у фінансовому управлінні, пройшла всі кар’єрні сходинки, вище, як то кажуть, вже не стрибнеш. Але я вирішила піти. Подумала: якщо я не спробую реалізувати себе як перукар, то я собі не пробачу. На роботі мене не хотіли відпускати, казали: ти добре подумала? Але ми завжди можемо повернутись, звідки пішли. А от спробувати щось нове ніколи не наважуємось».
Так Лілія зробила перший крок у невідоме, але бажане майбутнє. Починати свою справу було непросто — бракувало коштів, тож довелося позичати чималу суму на обладнання.
«Тільки за три роки я змогла віддати борг. Пам’ятаю, як цілий день могла просидіти і підстригти лише одну людину. У всіх був стереотип, що я бухгалтер, фінансист, люди не сприймали мене як перукаря. Але поступово-поступово, як то кажуть, вода камінь точить. Все налагодилося, з’явилися клієнти. У мене вже руки припинили труситися, якусь впевненість здобула. І от і після того, як я кажу, я жодного дня не йшла на працю. Бо це завжди було задоволення».
Повномасштабне вторгнення змусило Лілію виїхати з Харкова, а згодом і з України. Разом з дочкою вона вирушила до Європи. Без грошей і підтримки, родина знайшла прихисток у невеликому містечку Стара-Вес-над-Ондржейніці неподалік Острави — у приміщенні католицького храму. Саме там професія перукарки стала для Лілії не лише її першим заробітком, а й шляхом до відновлення.
«При храмі було таке приміщення з умивальниками, душем. І було там дзеркало. І от священник, буквально за тиждень, як ми приїхали, дозволив мені там стригти. Він представив мене парафії, що я — українка і що до мене можна приходити стригтися. І люди почали приходити. Я не могла поставити їм фіксовану ціну. Тож казала, заплатіть як можете і скільки можете. Хто що приносив. Хтось печиво, хтось давав якісь гроші. Я така була вдячна їм, що вони прийшли і довірилися мені. Це просто благодать Господня».
Згодом Лілія переїхала до Острави, де почала працювати перукарем у салоні. Її професійність швидко оцінили і клієнти, і власниця. Проте Лілія мріяла про власний простір — атмосферну студію для жінок, куди можна прийти не лише за зачіскою, а й за розмовою, підтримкою, кавою. Півтора року вона шукала приміщення, оформила всі документи, вклала 120 тисяч крон в обладнання та ремонт. І ось нарешті у листопаді відбулось відкриття салону My Angel.
«Спілкуючись тут з багатьма жінками, українками, які приходили до мене, я просто спостерігала. Які болі в них, про що хочуть поговорити, про що мріють. І я дякувала всім їм за те, що вони з’явились у моєму полі. Я приїхала сюди три роки тому і взагалі нікого не знала. А зараз у мене просто крила за спиною. Це люди, які можуть мене підтримати, і я з щирим серцем завжди готова їм допомогти. Ми всі тут щось починали з нуля. Комусь потрібні були моделі, аби тренуватись, наприклад, робити якісь процедури. Так я йшла, і вони на мені тренувалися. А зараз я завжди рекомендую їхні послуги. Ми маємо тут підсилювати одна одну, бути разом. Тож я вирішила створити ось цей простір, аби тут була ця наша енергія жіночого кола. Я завжди кажу дівчатам: якщо маєте поганий настрій або, навпаки хочете поділитися радістю, моя студія завжди відкрита для вас, приходьте на каву».
Бажаними гостями у студії Лілії є не тільки жінки. Особливо вона любить працювати з дітьми — каже, що вони найщиріші клієнти. Для маленьких відвідувачів Лілія завжди має особливий підхід: вона вміє перетворити стрижку на гру, а салон — на простір, де дитина почувається в безпеці та з цікавістю.
«У Харкові я працювала в дитячому салоні два роки. Це був мій найлегший досвід в моєму житті. З дітьми мало хто хоче працювати. А я люблю. Вони найщиріші. Дитина завжди скаже, що їй не подобається або навпаки. Для мене це така любов неймовірна. У нас завжди був такий конект. Я могла стригти на колінах, в ігровому куточку, якщо дитинка не хотіла сидіти. Ну це просто кайф така робота!».
Зараз серед клієнтів Лілії — як українки, так і чешки. Вона каже, що українські жінки більш вимогливі та уважні до деталей, часто замовляють складні техніки фарбування й відновлювальні процедури. Чешки менш вибагливі, але щедріші на чайові. Що ж до трендів, Лілія має власну філософію краси.
«Я за натуральність. Волосся має бути блискучим, наживленим, гарним. Щось нового останнім часом у трендах я не бачу. Нічого особливо нового не створили. Граються на старих формах. Коли людині личить, коли все підібрано за пропорціями обличчя, коли виразні очі, коли вона подобається собі у дзеркалі — от тоді то мода».
Назва студії My Angel з’явилась не випадково. Лілія каже, що протягом останніх майже чотирьох років після повномасштабного вторгнення вона відчуває підтримку вищих сил. Що в її житті ставалися справжні дива, а люди, яких вона зустрічала, наче янголи підставляли свої крила у найскладніші моменти та допомагали рухатись вперед попри все. Вона переконана: саме завдяки таким «земним янголам» їй вдалося пройти шлях від евакуації з Харкова до відкриття власної студії в Остраві.
«Всі ми одне для одного ангели. Отут на землі. Інших рук немає, ніж наших. І якщо ми не будемо служити цьому, то який сенс життя взагалi?».
