Хто ще не дивився фільм «Ти — космос»? У Празі стартував фестиваль, на який можна потрапити безплатно
У Празі до четвертих роковин повномасштабної війни Росії проти України стартували українські дні «Любов усупереч». Відкриття фестивалю відбулося у Studio Bubec, там він і триватиме до 27 лютого. Говорити попри все про любов вирішили його організаторки — авторка фестивалю Марічка Косійчук, кураторка кінопрограми Віра Карпінська та авторка виставки «Оповідання про степ» Софія Короткевич.
До 27 лютого у всіх охочих буде можливість не лише переглянути українські фільми, серед яких одна з найкасовіших українських стрічок «Ти — космос», а й відвідати виставку, а також стати учасником перформансу. Завершиться фестиваль у п’ятницю афтепаті.
— Розкажіть про фестиваль, його ідею, про те, як вона виникла. Я знаю, що не самотужки це зробили, а звернулися до чехів, які, звісно, допомогли.
Марічка Косійчук: Я б сказала, тут було навпаки — чехи звернулися до нас. Але почалося це все з такої волонтерської насправді штуки, зі ще однієї нашої організації Espero, якою керує Мартін, він також керівник Studio Bubec. І кожні два місяці ми їздимо на фронт, привозимо автівки, і під час однієї з таких поїздок виникла ідея зробити якийсь такий фестиваль. Бо після кожної поїздки залишається дуже багато моментів, багато спогадів, багато людей, історій, і якось хотілося про це теж відрефлексувати певним чином, дати теж це відчуття того, що ми відчуваємо, коли їдемо туди, але в Празі, для празької публіки. І перша тема, яка нам звучала, коли ми про це думали, — це тема любові.
— Вчора ви розпочали з фільму «Король Лір: як ми шукали любов під час війни» режисера Дмитра Грешка, після перегляду картини було спілкування з режисером. Кожного дня новий фільм. Чи буде кожного дня зустріч з новим режисером?
Віра Карпінська: Завтра (26 лютого) будуть три режисерки короткометражних стрічок з нами на зв’язку, і ми з ними теж поспілкуємося. Завтра у нас будуть три короткометражні стрічки, це — «Алло, я на горі», «Мозаїки Києва» і «Лелеки завжди повертаються додому». Тому в нас третій день — день трьох короткометражних стрічок, і теж буде нагода поспілкуватися з режисером.
— А що буде сьогодні, 25 лютого?
Віра Карпінська: Сьогодні ми будемо мати екскурсію від Софії. Вона трошки розкаже про свою виставку детальніше. Буде можливість прийти і послухати. І також перегляд фільму «Любі прекрасні кохані».
— На що ви розраховуєте від глядачів протягом фестивалю? Яку віддачу хочете отримати?
Софія Короткевич: Я можу від себе сказати, що сьогодні в програмі моя екскурсія. І у нас є кілька контактних інсталяцій, і можливість також висловитися, записавши у блокноти якісь свої, не буду так спойлерити, але свої відчуття про свій внутрішній ландшафт. Це такі невеличкі можливості включитися у виставку, яка теж стосується теми любові, яка створена у війні і про війну, але через призму ландшафту, степу і загалом середовища. Але, на мою думку, це може відрезонувати не тільки серед української публіки, а й серед чеської. Тому я очікую від публіки включеності, незалежно від їхнього бекграунду, від їхнього місця проживання. Загалом мені здається, що це, в принципі, цікава нагода якось для себе відчути новий куточок Праги. Це справді дуже цікава студія, навколо неї дуже багато різних скульптур, скейт-парк, і воно все працює в якійсь такій дуже цікавій інфраструктурі. Тому віддачею точно буде бажання дослідити, що це за місце, що це за студія, що за виставка, які події і які там можливості.
— А можна трошки про виставку: як вона підбиралася, всі ці елементи, інсталяції?
Софія Короткевич: У мене є серія робіт, яка протягом 2025 року розширювалася. Це три серії робіт нових, які усі стосуються так чи інакше природи, ландшафту у війні і внутрішнього, як людського ландшафту, людського виміру емоцій. І ми подумали, що, власне, саме це те, що буде резонувати усім. Бо природа і те, як ми до неї звертаємось в тяжкі часи, як ми до неї звертаємось, коли нам добре, коли ми хочемо відпочити, — це дуже така універсальна річ для всіх. І це також виставка про любов. Вона не кричить про війну, вона не є якоюсь такою агресивно-нав’язливою, про якийсь складний досвід проживання нашої ситуації. І ми подумали, що це, власне, про любов. Про любов до себе, любов до своєї країни, любов до свого ландшафту, до пошуків якихось сенсів, якоїсь продухвини там, де ти звик чи звикла бути. І ми привезли кілька графічних серій, які оповідають про документування війни, але в дуже такий лагідний спосіб відтворення рослин, їхніх зображень. І серію скляних об’єктів, у яких теж зафіксовані сліди рослин, попіл, якісь їхні сліди спалення, і фрагменти, які справді мені передали мої друзі, які служать на передовій. І, власне, це теж така документація, дуже чуттєва, дуже ніжна. Ми самі для себе таким чином реконструюємо той степ, який наразі нам недоступний.
— Наскільки складно витвори мистецтва зараз привезти до Чехії?
Софія Короткевич: Насправді не так складно, як може здатися. Також треба просто це все гарно спакувати. Ми все привезли дуже легко, відносно компактно і успішно змонтували.
— А відносно компактно — це як?
Софія Короткевич: Це одна валіза, важка, набита повністю. Середня валіза така, яка йде в салон літака. Ми літаком не летіли, але для розуміння розміру валізи. І велика торба, у якій ми привезли штору. У нас є інсталяція у вигляді штори.
— Про фільми: як вони обиралися? Складно, напевно, було зараз знайти фільми про кохання?
Віра Карпінська: Насправді ми почали з Марічкою над цим думати ще минулого року, коли була така ідея, коли вона приїхала якраз зі своєї місії на фронт. І насправді я б не сказала, що важко знайти фільми про любов, тому що кожен з цих документальних фільмів, які робляться зараз в Україні, а в нас переважна більшість цих фільмів документальні, і «Ти — космос» — художній, — вони є про любов. І навіть якщо вони зображають дуже жахливо нашу реальність, травми, війну і все те, що переживаємо ми і переживають наші військові, все одно відчувається дуже-дуже велика любов до своїх людей, до того, ким ми є, до своєї країни. І цього не забереш. І, наприклад, фільм, який ми сьогодні будемо показувати, «Любі прекрасні кохані», — він є дуже важкий, і там дуже мало слів. Там переважно самі сцени. Це сцени, наприклад, коли літні люди евакуюються на початку повномасштабного вторгнення. Вони дуже виразливі, потребують дуже багато якоїсь підтримки фізичної. Або коли загиблих військових розвозять по своїх домівках в різні містечка, і там обговорюється, умовно, Вінниця, Хмельницький, Чернівці, Тернопіль. І перераховується дуже багато міст. І це дуже сумні моменти, і це дуже разючі моменти, бо кожен з тих військових має своє ім’я.
— Свою родину, свою історію.
Віра Карпінська: Так, але в цій виразливості є оця така дуже велика любов. І вона так проявляється, що ти ніби хочеш якось це взяти і вберегти, і загорнути, але все, що ти можеш зробити, це просто приїхати в Прагу і показати ці фільми, і якось донести ось цю любов сюди. І наскільки це можливо, я не знаю, наскільки насправді це можливо. І я оце думала, коли ви сказали, що ми очікуємо від глядачів і глядачок, напевно, якоїсь залученості хоч у цій формі — у формі перегляду документального кіно і художнього. У цій формі взаємодії, розмови. І також я думала про те, що Софія дуже добре сказала, про досліджувати. І досліджувати і простір, і досліджувати, і кіно. Мені дуже подобається цей момент, коли ми дивимося, а потім думаємо. Думаємо і разом, і думаємо в себе в голові, і потім після цього те, що залишається документальне кіно, це якраз є оце дослідження.
— Вчора у глядачів була така можливість поспілкуватися з режисером фільму «Король Лір: як ми шукали любов під час війни» Дмитром Грешком. Чи буде можливість у глядачів поспілкуватися з режисером стрічки «Ти — космос» Павлом Остріковим?
Віра Карпінська: Не буде. На жаль.
— А хто буде з режисерів?
Віра Карпінська: Юрій Речинський, режисер фільму «Любі прекрасні кохані», не буде, але, можливо, буде його колега. Вчора в нас був Дмитро Грешко, і це теж такий момент, що в останній день він підтвердив участь, тому що він військовий, і зараз його графік залежить від його служби. І також ми дивилися вчора цей фільм «Король Лір: як ми шукали любов під час війни», — то і режисер цієї театральної постановки, про яку розповідається у фільмі, зараз теж військовий. Така наша реальність, що люди, які займалися мистецтвом, театром, — дуже велика кількість з них зараз у війську.
— Ще дуже важлива місія вашого фестивалю — ви познайомили і будете знайомити глядачів кожного дня з чеськими організаціями, які допомагають Україні. До речі, вчора презентували одну з організацій «Від серця до рук», де показали, що було зроблено, скільки всього було зроблено, на що збирають. Марічко, про ваші волонтерські поїздки до небезпечних в Україні місць — розкажіть про них. Коли відбулася ваша перша поїздка? Можете її пригадати?
Марічка Косійчук: Так, моя перша поїздка, до речі, теж відбулася з чеською організацією, яка зовсім не дотична до студії Bubec. До цього проєкту це були чеська cлужба Royal Rangers. Ми з ними познайомилися на початку війни в 2022 році. Тоді я волонтерила і мала свій проєкт евакуації людей з інвалідністю, ми допомагали людям, які мають інвалідність, виїжджати зі Сходу. Це вимагало теж додаткових зусиль, транспорту відповідного. У Львові їх зустрічали якісь міжнародні закордонні організації і теж допомагали з переїздом за кордон, пошуком помешкання і житла, лікування. І ми зустрілися з такою організацією, яка називалася Royal Rangers. Вони нас познайомили з Мартіном. Тобто це все був ланцюжок зв’язків. Я пам’ятаю, що тоді вони боялися перетнути кордон, приїхати у Львів, забрати людей. І я мусила переконувати їх, що це не так страшно, не так небезпечно, як вам здається. І кожна наступна поїздка їхня виглядала все трошки ближче і ближче вже до Львова, до Києва. І вони одного дня сказали мені: Маріє, ми хочемо поїхати до якогось прифронтового міста, подивитися, як працюють парамедики. І перше місто, в яке ми поїхали, — це був Бахмут.
І це була моя насправді найважча поїздка з усіх поїздок, тому що це було за два місяці перед окупацією. Ми заїхали з ними в саме місто Бахмут. Тоді ще там був стабілізаційний пункт, куди привозили поранених військових з першої лінії, надавали першу медичну допомогу і з того пункту вже транспортували поранених у найближчі лікарні. Ми, власне, мали таку функцію — допомогти евакуювати поранених військових зі стабпункту в лікарні в Костянтинівці, в Дружківці. Це, власне, ті два міста, в які ми теж поїхали. І зараз так щемливо про це думати, тому що міста немає, і Костянтинівка теж зараз на межі. Але то була перша поїздка така.
— Запросіть наостанок ще всіх так, щоб точно прийшли.
Марічка Косійчук: Всіх щиросердечно, з великим серцем і обіймами запрошуємо. Насправді, в нас дуже тепла якась така атмосфера сформувалася в перший день. І всі люди, які приходили, залишалися і не хотіли йти. У нас є бар, перекуси, музика. І це теж якось таке місце зустрічі, місце тепла, місце любові.
Віра Карпінська: А я ще запрошую на аудіовиставу завтра (26 лютого) Діми Левицького «Кліпни двічі». І це такий суперформат, де ви можете взяти навушники, взяти таку книжечку-альбом і зануритися на 45 хвилин у цю аудіовиставу, де є такий досвід, який нам дуже сильно всім знайомий.
Софія Короткевич: А я, зі свого боку, запрошую вас сьогодні на 19:00. Програма починається о шостій, але о сьомій годині буде моя авторська екскурсія виставкою «Оповідки про степ». Я говорю дуже зрозумілою мовою, без складних концептуальних зворотів, тому що я хочу, щоб виставка була прийнята, і я залюбки розповім про кожен елемент, як все пов’язано, як все розвивалося. Тож, будь ласка, приходьте, буде гарна і невимушена атмосфера.
Також на цю тему
-
Навіть під час війни говорити про любов: у Празі стартують українські дні
Говорити попри все про кохання вирішили організатори українських днів у Празі. «Любов усупереч» — це вітрина сучасного українського кіновиробництва
