Чеський тенісист, який виграв Вімблдон. Ян Кодеш святкує 80-річчя
Він став одним із найбільших тенісистів в історії Чехословаччини. Він виграв турніри French Open, Wimbledon і Davis Cup — але відмовився від життя на Заході. Нині Ян Кодеш, який народився 1 березня 1946 року в Празі, святкує 80-й день народження.
Він виростав на запорошених кортах у празькому Карліні і мріяв про футбол. Батько Кодеша був юристом — але після комуністичного перевороту 1948 року потрапив у політично неблагонадійну категорію «самозайнятих» і був змушений заробляти на життя як доглядач тенісних кортів.
Тож теніс теж приваблював малого Яна. І коли йому було 18, теніс урешті переміг футбол: 1964 року він переміг на юніорському чемпіонаті і зрозумів, що його майбутнє — на корті. І з 1966 року він 12 років поспіль був вершиною чехословацького тенісу.
Наприкінці 1960-х років чехословацькі тенісисти вперше змогли виступати за кордоном. І 1970-го Кодеш переміг на турнірі French Open і наступного року повторив там свій успіх. 1971-го, а потім і 1973 років він також дійшов до фіналу турніру US Open.
А найбільший тріумф Яна Кодеша настав 1973 року. На найвідомішому, мабуть, турнірі Вімблдон він пройшов його серією драматичних матчів аж до перемоги в фіналі над представником тодішнього СРСР Александром Метревелі. Завдяки цій перемозі Кодеш піднявся на 5-е місце в світовому рейтингу і став першим тенісистом із країн колишнього радянського блоку, який виграв цей престижний турнір.
Цей тріумф мав і політичний вимір. У Чехословаччині часів «нормалізації», тобто жорстокого придушення послаблень, які настали після «Празької весни» 1968 року, Кодеш став символом успіхів соціалістичного спорту. І частину його слави забрав собі тодішній режим.
І водночас режим замовчав той факт, що першим чехом, який насправді переміг на Вімблдоні, був 1954 року Ярослав Дробний. Але він після комуністичного перевороту 1948 року став емігрантом, а отже, про нього не можна було згадувати. Так само не згадували й про бойкот Вімблдону 1973 року, через який участь у турнірі відкинули понад 80 тодішніх найкращих тенісистів світу. Тож для чехословацької громадськості тріумф Яна Кодеша був реальним і захопливим.
Але премії тенісистам за перемогу тоді були не рівня нинішнім. За перемогу на Вімблдоні Кодеш отримав п’ять тисяч британських фунтів. І після сплати податків і обов’язкових відрахувань тоді державній компанії Pragosport, яка, серед іншого, організовувала участь чехословацьких спортсменів у міжнародних акціях, — за ту дрібку, що йому лишилася, він купив у мережі інвалютної торгівлі імпортними товарами Tuzex (може, читачі ще пам’ятають радянську «Бєрьозку» чи її київський відповідник «Каштан») уживану малолітражку Fiat 850 і подарував її батькові.
Перемога на Вімблдоні стала його найбільшим досягненням у турнірах світового рівня. Протягом усіх 1970-х років Кодеш залишався на верхівці чехословацького тенісу.
А 1980 року настала його остання велика битва. У фіналі Кубку Девіса, який того року був у Празі, він, уже 34-річний ветеран, був опорою молодої чехословацької команди і довів її до перемоги. Це стало для Кодеша символічною крапкою в кінці кар’єри.
Та й після закінчення активних виступів Кодеш брав у тенісному житті активну участь. Він допоміг заснувати турнір Čedok Open, а в 1990-х (1994—1998) був керівником Чеського тенісного союзу.
Тенісові він приніс у жертву не тільки все життя, а й серце. 2014 року він пережив трансплантацію серця. Операція була вдалою, і Кодеш досі час від часу повертається на корт, коли йому дозволяє здоров’я — вже не як чемпіон, а як людина, яка подолала власні межі.
І все своє життя, незважаючи на пропозиції з-за кордону, він залишався в рідній країні — Чехословаччині, а потім Чехії. Ще після другого тріумфу в Парижі 1971 року йому запропонували залишитися у Франції — він міг емігрувати, жити вільно і заробляти значно більше. Та він відмовився. «Не мав відваги», — визнав він значно пізніше.
Він не захотів залишити свою родину і свою команду. А після перемоги чехословацької команди на Кубку Девіса 1980 року він лишився єдиним із її складу, хто не емігрував, а й після завершення кар’єри жив у Чехословаччині (нині в Чехії).
1990 року його внесли до Міжнародної тенісної зали слави. А 2011 року він отримав престижну премію імені відомого чеського легкоатлета Еміла Затопека як спортивна легенда.
І нині, згадуючи про своє життя, Ян Кодеш каже: «Я шкодую тільки, що не переміг на US Open. А інакше я не шкодую ні про що, що я пережив у тенісному світі». І ці його слова змальовують усе його життя: завзятість, покірність, вірність — і історію хлопця з Карліну, який здобув Вімблдон, але все ж залишився вдома.
