«Проявляйте активність»: історії українок, які мають успішний досвід працевлаштування
Ірина Дудко вимушено опинилася в Чехії одразу після початку повномасштабного вторгнення Росії до України. Маючи трьох дітей, вона відразу почала шукати роботу. Першою компанією, де Ірина пропрацювала майже три роки, став провайдер цифрових послуг О2. Там вона роздавала стартові пакети українцям. Паралельно Ірина навчалася, адже прагнула знайти нову професію. Вона закінчила курс персоналістики, за який заплатила самостійно, а також пройшла навчання на бухгалтера від Бюро працевлаштування. Після цього почала активно розсилати резюме.
«Розсилання резюме мало що давало, але я підписалася на Linkedln. І там виставила своє резюме і аватарку, що я в пошуку праці. І мені почали писати самі роботодавці. І один з них — це був пан Мерцов, який керує заводом».
Несподівано одна зі співбесід відкрила для Ірини зовсім інший професійний шлях на одному із заводів Острави, який виготовляє мости. Відпочатку Ірина планувала працювати там у продажах.
«Це була посада в продажах, міжнародних продажах, в тому числі і українських. Тому що ми виробляємо ще контейнери для України. І я, відправляючи резюме, претендувала саме на цю посаду. Він запросив мене на співбесіду. І зовсім іншу працю запропонував. Ми з ним пройшлися виробництвом. Він запитав, чи не страшно мені. Я відповіла, що в цьому мало що розумію. Я колись була інженером з безпеки праці. І я виробництво бачила, і в шахті була. Але керувати виробництвом — це трошки інакше тут. Ми домовилися, що я спробую, я прийшла, і вже… от у квітні буде шість місяців, як я працюю. Надання наряду, що мають хлопці робити. Контролювання, щоб вони працювали. Контролювання того, що вони мають прийти до праці. Вирішення питання нестачі матеріалів для виробництва, самих машин. Контроль, щоб все працювало».
Попри успішний досвід на виробництві, Ірина не планує залишатися там надовго. Паралельно вона зареєструвалася як приватна підприємиця й нині веде ще й бухгалтерську діяльність.
«Я знайшла для себе гаранта, і ми з нею співпрацюємо разом. Це чешка, з якою я ті питання, які не можу вирішити, консультуюся. Вона є моїм гарантом, відповідає за мою діяльність, тому що як бухгалтер за законом я не можу самостійно працювати, лише тільки після п’яти років практики. Я маю напрямок на українців, тому що українці не можуть порозумітися з чеськими бухгалтерами — бухгалтери не можуть їх зрозуміти. Ринок для українських бухгалтерів відкритий, клієнтів достатньо, головне — бажання».
Наталія Галайчук вже понад два роки працює асистенткою педагога в одній з остравських шкіл. За освітою вона — вчителька історії. До війни працювала в туристичній сфері в Україні, але в Чехії вирішила повернутися до педагогіки. За порадою подруги вступила на курс асистента педагога.
«Фінансував на той час цей курс фонд ЮНІСЕФ. Цей курс тривав трошечки більше, ніж 10 місяців. Заняття відбувалися майже кожного дня, з перервами, дуже довго — по 6—8 годин. Оскільки це було на початку і чеська в мене була ще не така добра, як зараз, то це було, чесно кажучи, тяжко».
Паралельно Наталія працювала в одному з магазинів Острави та активно вивчала чеську мову. Згодом її наполегливість дала результат: після практики у школі їй запропонували постійну роботу.
«Якраз закінчується моя практика, і так сталося, що коли я до директора школи, де я проходила практику, підійшла і говорю: мені там потрібно підписати папери, — він відповідає: добре, але нам подобається, як ви працюєте, я би хотів запропонувати вам роботу».
Тим, хто лише шукає себе у новій країні, Наталія радить не боятися перекваліфікації, вчитися й проявляти ініціативу. Саме активність під час навчання та практики може стати вирішальною.
«По-перше, я б хотіла порадити, що якщо ви проходите якийсь курс перекваліфікації, коли вас відправляють на практику або ви просто навчаєтесь, проявляйте активність, робіть щось для цього. Тому що саме на практиці в школі мене помітило керівництво школи і запропонувало працювати в цій школі».
Інна Токар з Херсону в Чехії два роки працювала покоївкою. Згодом вирішила кардинально змінити життя: звільнилася, стала на облік у Бюро працевлаштування та закінчила курси чеської мови і флористики. Робота з квітами стала для неї справжнім покликанням.
«Мені подобаються квіти, подобається природа і взагалі я хотіла дивитися на красу. Я хотіла би бути в красі, тому і вирішила обрати таку професію, яка би була з цим пов’язана. А що пов’язано з цим найближче — це флористика, тому я спробувала навчитися. Я йшла на ті курси і з курсів як на крилах, тому що була дуже натхнена. Але коли курси закінчились, почався другий етап. Потрібно було знайти роботу, а це ще той квест».
Самостійно знайти роботу флористки Інні не вдавалося — ані через бюро працевлаштування, ані власними силами. У складний момент вона звернулася до ще однієї чеської організації, що допомагає іноземцям, — Організації на допомогу біженцям (OPU).
«Я звернулася і отримала кваліфіковану допомогу. Жінка, яка очолює цю організацію, просто порекомендувала мене майбутньому роботодавцю. Зателефонувала і розповіла, яка я гарна, яка я працьовита. Сама б я не змогла то розповісти, якось мені незручно, не володію так добре чеською мовою, а за мене то розповіли. І після того телефонного дзвінка я поїхала на співбесіду. Деякий час я почекала, тому що то були свята, а після свят, після Нового року, я зателефонувала і отримала позитивну відповідь».
Сьогодні Інна вже місяць офіційно працює у квітковому магазині неподалік Острави та проходить випробувальний термін. Шлях до нової професії зайняв майже пів року — з радощами, розчаруваннями й сумнівами. Але вона не здавалася.
«Але я підтримувала завжди себе такою фразою: все буде так, як найкраще для мене — не знаю, як, але впевнена, що буде краще. І ці прості слова надавали мені сили рухатися далі».
